Один чоловік справив велику вечерю і запросив багатьох
Лк. 14, 16-24 


Коли ми запрошуємо гостей до себе на гостину з нагоди свята, дня народження, іменин чи інших важливих причин, то просимо рідних, близьких осіб, щоб з ними розділити свою радість даного свята, дарувати її іншим. Не просимо чужих, незнайомих осіб, перед котрими не можемо відкрити своє серце.

Притча про велику вечерю є важлива особливо у час Різдвяного посту, яким готуємося до свята Різдва Христового, де згадуємо, як Божий Син став людиною, одним з нас, близьким для нас у своїй любові, щоб наблизити нас до себе, як про це написав св. апостол Павло до Ефесян: „Отже, ви не чужинці більше і не приходні, але співгромадяни святих і домашні Божі, збудовані на підвалині апостолів і пророків” (Еф. 2, 19). 

Притча про велику вечерю зроджує важливе запитання: Чи Бог, в Якого віримо, справді є близький нам, а не чужий, далекий, Якому можемо відкрити і довірити таємниці свого серця, бути певними, що Він нас зрозуміє, духовно підтримає, можемо повністю покластися на Нього у своїх життєвих турботах? 

Від образу Бога дуже залежить наше ставлення до Бога, сила зв’язку з Ним, а від сили цього зв’язку залежать плоди нашого духовного життя. Наступна життєва історія засвідчує цю правду, як Бог справді буває близький нам в наших потребах через наших ближніх. 

Була темна ніч. Старий аптекар дрімає. Раптом задзвонив дзвінок. Відчинивши двері, він побачив маленьку дівчинку з пляшечкою в руках. „Що тобі потрібно?”, - запитав напівсонний аптекар. „Моя мама помирає, я прийшла по ліки”, - промовила заплакана дівчинка, подаючи аптекарю пляшку і рецепт. Сонний аптекар приготував ліки і віддав дівчинці, а та, схопивши, побігла в нічній темноті. Аптекар, ставлячи на місце пляшечки, з яких брав речовини для ліків, зі страхом зауважив, що помилково влив у ліки отруту, та ще й таку сильну, що якщо прийме його хвора, відразу помре. Аптекар вискочив на вулицю, але дівчинки вже не було. Що робити? Де шукати її? Він клякнув на коліна і промовив: „Боже, врятуй! Не допусти, щоб померла нещасна жінка. Боже, Ти можеш! Боже, вислухай мене!” Так просив аптекар, тремтячи зі страху. Раніше він ніколи так щиро не молився, а інколи навіть був байдужий до віри. А така щира молитва не буває без відповіді.

Раптом він чує, що знову задзвонив дзвінок. Тремтячою рукою відчинив знову двері і побачив на порозі ту ж дівчинку. „О, Господи, - промовила крізь сльози вона, - я спіткнулася і, впавши, розбила пляшечку з ліками. У мене немає більше грошей, моя мама, напевно, помре!” Аптекар схопив її у свої обійми, почав цілувати. Тепер вона для нього була дорожчою від доньки, дорожчою від ангела. Вона принесла йому відповідь на його молитву і, більше того, живу віру у Господа Бога. 

Аптекар знову приготував ліки, тепер його очі вже не були сонні, діяв швидко, але обережно. Разом з ліками він дав дівчині і декілька срібних монет. Він ожив для Бога, маючи правдиву надію стати учасником великої вечері. Після цього він виховав цю бідну дівчинку, дав їй освіту і любив її, як свою рідну доньку.

Притча про велику вечерю нагадує, що ми є дуже важливі для Бога, а Бог у Своїй батьківській турботі хоче бути близьким для нас, бути джерелом радості і щастя. Чи станеться це, залежить від нас, від згоди нашої волі з Божою волею, щирості і відкритості душі перед Богом, Його ласкою, довір’я Його любові. 

о. Михайло Чижович, редемпторист

Вхід/Вихід