Лука 14, 16 – 24

Притча про запрошених на вечерю

Сьогодні ми зібралися тут, бо вирішили прийняти запрошення Отця, Який каже: «Приходьте, вечеря готова. Мій Син віддав своє Тіло і пролив свою Кров, і воскрес для всіх. Прийдіть, Він – ваша пожива, ваше життя, ваше щастя!». У Євхаристії Святий Дух учить нас відповідати на це запрошення так, щоб ця відповідь була присутня в усьому, що ми переживаємо, особливо в нашому служінні ближнім.

Щоб зрозуміти почуття, які Ісус висловлює у цій притчі, треба збагнути, як Він страждає, коли віддає себе нам. Отець дарує нам Святого Духа, Який шепоче, що Бог хоче нашого щастя. Натомість ми шукаємо цього щастя деинде. Ухиляємося від Його запрошення. Чому ми не відповідаємо? Якби ми дозволили, щоб той, хто засмучено шукає нас, торкнувся нас своєю любов’ю, то зрозуміли б свій нерозум і своє засліплення.

Чому ми ухиляємося? Завжди знаходимо дріб’язкові відмовки. Нам краще бути зі собою, ніж із Ним, бо запрошення, яке Він із любов’ю зробив нам, не увійшло до нашого серця. Щоб дійсно відповісти на Його запрошення від щирого серця, а не лише приходити час до часу, мусимо навчитися слухати Отця, Який кличе нас через Ісуса.

Що ж означає – слухати серцем? Божественна літургія, цей бенкет у Царстві Божому, на який ми запрошені, принаймні, щонеділі, вчить нас слухати, сходячи у глибину свого серця. Там ми слухаємо того, хто любить нас. Упродовж усієї Божественної літургії Отець каже, що любить нас, що бажає бути з нами, що кличе нас до себе. Слухати Його – означає йти Йому назустріч. «Прийдіть!» – цей заклик ми чуємо декілька разів від початку Божественної літургії, співаємо його, немов підбадьорюючи одні одних .

Як нам іти до Нього? Це не Він віддалений від нас, а наше серце – від Нього. Йти до Нього для нас життєво необхідно, инакше зрегресуємо, повернемося до своєї інфантильности, шукаючи в усьому самих себе. Наша увага відволікається від Бога і, як наслідок, ми ухиляємося від Його запрошення лише тому, що всю нашу увагу притягує наше егоцентричне «я».

Йти до Нього у простоті серця – означає звернути до Нього свій погляд, перебувати перед Його обличчям, подивляючи Його. Тоді у світлі Його обличчя відкриваємо, що ми – «Його». Тоді ми погоджуємося постійно народжуватися від Отця в Його улюбленому Сині. Перебуваючи з Ним, ми стаємо самими собою, тобто Його подобою, і можемо, як Він, бути відкритими до инших – любити.

Євхаристія – це велике таїнство Божої любови, яка перемінює нас. Адже сенс Тайної Вечері в тому, щоб ми долучилися до тієї Божої любови, яка виявилася в повноті через перемогу Ісуса над нашим гріхом, а наш гріх – це відсутність любови в нас і наша смерть, спричинена цим. Причащаючись розп’ятим і воскреслим Тілом Христовим, ми перебуваємо не тільки перед Ним, а й у Ньому, адже Він – в Отці, а Отець – у Ньому. Тоді ми перебуваємо в Христі, а Він – у нас.

Він перебуває в нас, а не тільки в мені, бо лише єднаючись із ним, можемо відкриватися иншим, бути з иншими, для инших, у сопричасті з ними. Єднаючись з Ісусом, я виходжу за межі свого смертного «я», відкриваюся до своїх братів і сестер, хочу слухати їх, пізнавати їх та їхні очікування. Бог є нашим Отцем, і цей факт реалізується в живому Тілі Христа.

Просімо Господа, так часто покинутого, Який любить нас і сумує через наші нерозумні відмовки, щоб навчив нас відповідати Йому, слухаючи Його в тиші свого серця. Застановімося над цим, коли, приступаючи до причастя, почуємо слова: «Зі страхом Божим і вірою приступіть!». Не лише, щоб бути перед Ним, але й бути «Його», бути в Ньому. Тоді ми станемо живим запрошенням для всіх, кого зустрінемо цього тижня, для тих, які не знають, що Бог їх любить і що їхня радість – у Ньому.

Жан КорбонЦе називається світанком, Львів, Свічадо 2007

Вхід/Вихід