Господь наш Ісус Христос прийшов на землю в силі та смиренні, щоби навчити нас двох, здається, простих речей: правильно вміти любити Бога та людину. Люди по своїй природі є безсилі, а тому наука Христа сповняє їх сил. Приклад сьогоднішнього Євангелія застановляє нас розважити про великі і дивні речі, які робить, врозумляючи людей, Спаситель. Не винятком було і зцілення скорченої впродовж 18 років жінки.

На початку хотів би кілька слів сказати для науки тих, хто не має часу на богослужіння і говорить, що вдома молиться. Подивімось на Ісуса Христа, Який, як бачимо із уривку Святого Євангелія, був присутній на молитві в синагозі. Саме цих, що кажуть, що в дома моляться, навчає нині Господь. Бо справа спільної молитви є дуже великою та відповідальною. Ісус, крім того, що молиться наодинці, приходить також і до синагоги та бере участь у спільній молитві.

 Та все ж, повертаючись до зцілення скорченої жінки, хотілось, щоб ми розуміли, що таких зцілень у суботу за час проповіді Ісуса було багато. Він робить зцілення не щоб образити ревнителів Мойсеєвого Закону, але якраз навпаки: щоб вони навчились і зрозуміли, в чому є правдиве значення святого дня. Субота в Старому Завіті - це був день спокою та відпочинку: ця традиція ведеться ще від Мойсея. Євреї від малечку знали ці приписи, які говорили їм: «пам’ятай день суботній і освяти його». Тобто, 6 днів працюй, а 7–й залиши для Бога на святі діла. А саме: для спасіння своєї душі, вивчення Закону, просвічення розуму та серця, відвідання хворих та тих, хто ув’язнений, молитва та багато інших добрих діл.

Побачивши зцілення скорченої жінки, начальник синагоги не до Ісуса, але до всіх присутніх говорить про те, що в суботній день, мовляв, не личить займатись такими справами: «Шість день є, коли маєте працювати; тоді, отже, приходьте й оздоровляйтесь, а не в день суботній» (Лк.13.14). Вплив Спасителя на присутніх після зцілення виявився ще більшим, але Господь не промовчав на звинувачення. А лише мотивував Свій вчинок необхідністю зробити добро, що ніяк не суперечить духу суботнього дня. Свою відповідь Він адресує не тільки начальнику синагоги , але й усім очевидцям чуда: «Лицеміри! Чи кожний з вас не відв'язує свого вола або осла від ясел і не веде його поїти? Цю ж жінку, дочку Авраама, що її сатана зв'язав ось вісімнадцять років, не треба було від цих узів звільнити в день суботній?» (Лк.13.14-15).

Ісус пояснює, що Своїм вчинком Він ніяк не переступив заповідь щодо суботи, а навпаки: ще глибше її розкрив, бо, згідно заповіді:

1 – потрібно бути в синагозі; згідно цієї заповіді – Ісус це виконує,

2 – в святині треба молитись: Він разом з усіма молиться, чим виконує її,

3 – побачивши потребуючого, допоможи йому; ось Він і взявся допомогти, і сталось чудо.

Попередньо ми чули уривок з Євангелії ап. Луки 13.14, де Він порівнює потребу зробити щось добре для тварини: то це не порушує суботу. А наскільки ж більшою є ця немічна, скалічена жінка! Сенс цього євангельського чуда полягає не в тому, щоб здивувати когось, зробити незвичну річ, але все це є таємницею любові. Любові до людини, яка в цей час найбільше потребує уваги. Господь в даному місці виявляє Свій найдосконаліший закон любові. Той, який не має меж, а тому поширюється він по цілому світу і реалізується в тих місцях, де його найбільше потребують.

Героїня цього уривку була одержима злим духом не тиждень чи місяць, і не рік, а цілих 18 років. Коли ми переглянемо будь-який медичний довідник, в якому є записані всі хвороби, то ми не побачимо там такої назви хвороби, від якої походять всі ці хвороби, - гріх. Саме гріх зігнув цю жінку на 18 років. Так диявол колись покарав Адама та Єву, спокушаючи їх обманом, що будуть як "боги", якщо тільки його послухають. Замість стати цими "богами", наші праотці отримали шкіряні одежі, тобто тіло. Так і сьогодні спокуси диявола спрямовані на серце людини, відволікаючи нас від важливих речей у нашому духовному житті. Блаженний Феофілакт Болгарський, говорить що мова в даному Євангелії йде не лише про здоров’я тіла скорченої жінки, але й про душу. Яка також подібно: може бути скорченою, прив’язаною до матеріального, а тому ап. Лука підкреслює тривалість хвороби - 18 років.

Часто довідуємось під час розмов з молоддю, а буває що із старшими, що вони опускають вечірні або ранкові молитви, занедбують різні релігійні практики (молитву, читання Св. Письма, і т.д.). Тоді можна уявити собі їхню душу, яка може бути роками скорчена через опускання таких практик. Ось так, як бачимо, може негативно впливати проста недбалість з нашої сторони на наше духовне життя. Й усе це, здається, може бути сигналом для нас: щоб ми, щиро покаявшись і навернувшись, звільнились від гріха. Скільки можна чути, що люди роками лежать прикуті до ліжка якоюсь хворобою, і, при цьому, бояться випростатись через прийняття зі Святими тайнами священиків, які відвідують своїх немічних парафіян. Стереотип, який не дозволяє запросити священика із Святими тайнами, говорить, що хворий після такої зустрічі, мовляв, може померти. Але насправді така людина, коли не сповідається роками, вже подібно є скорчена. А тому саме слово Боже з покладанням на неї рук, дозволить хворій людині навпаки: випростатись через спілкування з Богом. Ми усі з вами покликані до ще більших справ, які, як говорить Максим Ісповідник, можуть з’єднати нас з Небом. Завдання та покликання кожного з нас стати тим мостом, який з’єднує своєю присутністю у цьому житті землю та Небо, та зможе за собою повести ще когось в Царство Боже.

Просімо у своїх молитвах, щоби Ласкавий Господь Бог доторкнувся і нас, скорчених гріховним життям, і після цього ми теж змогли випростатись і славити Бога. Амінь.

 

Автор: протоієрей Тарас Огар, джерело: sv-paraskeva.if.ua