Сьогоднішня євангельська притча має таку невелику передумову. Ми перед цією притчею в Євангелії св. апостола Луки читаємо, що дехто із книжників які сиділи з Учителем за столом і хтось один із них сказав такі слова : «блаженний той, хто їстиме хліб у Царстві Божім.»Лк.14.15 Ісус на такі слова не промовчав, але навпаки дав вичерпну науку. Він звертає нашу увагу та присутніх слухачів на покликання і говорить : «багато покликаних та мало вибраних».
Апостол Петро у своєму 1 посланні говорить : «Ви ж - рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, придбаний на те, щоб звістувати похвали того, хто вас покликав з темряви у дивне своє світло»1Пет.2.9 Справді ці слова є спрямовані до кожного із нас. В цій притчі Господь Ісус Христос показує вибраний народ - єврейський народ, який Господь полюбив, оберігав, вивів із полону. Народ, який був розволожений щоб прийняти Царство Боже, але з приходом Ісуса Христа з Його наукою єврейський народ починає відходити від того Царства Божого. Відходить від свого покликання, втрачає свою вибраність. Чи це є якась помилка Бога, що євреї не зрозуміли та не сприйняли Його. Чи це є помилка промислу Божого, що єврейський не міг розпізнати серед тих, хто приходив : пророків чи лжепророків великі та добрі справи майбутнього. Ті хто мав служити прикладом у святості та добра для інших, відмовились вступити у царство благодаті.
Ми чуємо із слів цієї притчі, що був собі один чоловік, який приготував вечерю. Чому вечерю? Бо це є та гостина, яка робиться перш за все вечором, але вона має той символічний зміст, бо вона уподібнюється до того Царства Божого, яке дароване всім людям в кінці віків. Коли наступить вечір віку цього, тоді відбудеться для кожного із нас момент і цікавий, і відповідальний, і страшний. Бо кожен отримає свою нагороду. Це є той час коли кожен дасть відповідь Саме під цією великою вечерею слід нам розуміти не тільки гостину, як гостину, але ту безмежну благодать слави Божої, ту утіху, хто справді цього буде достойний. Хто заслужить собі на це протягом цього земного життя. Бо наприкінці земного життя переходячи від тимчасового до життя вічного людина прийме від Бога нагороду за свою працю ми бачимо із слів цієї притчі Господь кличе багатьох. Цікаво, що вказано не всіх, але багатьох, тобто більшість напевно кожен із нас скаже чому не всіх, чому саме більшість, якусь більшу частину із тих всіх Господь кличе. І бачимо з того, що Господь кличе мало хто входить отримуючи запрошення відгукується на нього. Мало хто із тих до кого звертався Господь увійшли у Царство Боже, але покликані були більшість із них. Багато було покликаних і тут нема жодної провини Божого промислу в тому, що більшість із нас відмовились, зрезигнували з цього запрошення. Ми завжди звикли слухати Слово Боже і думати проте, що це не стосуються мене, це можливо стосується мого сусіда, якого я впізнаю у цих словах, але точно не мене. Та коли ми проаналізуємо кожну науку, яку голосить Церква, кожне Євангеліє, і ті слова Євангелії застосуємо до себе, то бачимо, що саме сьогодні Господь до мене звертається та стукає до мого серця, Він мене запрошує на цю розмову, на цей діалог. Господь кличе людство через праведників, через тих пророків, святців, учителів церкви. Він постійно наголошує на те, що важливо є скористати з цього запрошення. Важливо за час цього земного життя принести достойний плід щоб колись отримати і нагороду за це. Господь кличе нас всіх від початку, від першого чоловіка від Адама. До тепер кожного із нас запрошує і ми бачимо із євангельської притчі слуга господаря каже : «все готово» , для кожного Господь приготував все. Він тільки чекає, чекає на кожного щоб кожен із цього готового скористав . Всі ці блага є спрямовані для людини, для найбільшого Свого створіння. Господь це все приготував. І приготував це від самого початку, від створення світу. Бачимо євангельські герої, які отримали запрошення, почувши про те, що все вже готово почали відмовлятись. Перший із них, який купив землю каже : «вибач, але мушу подивитися, випробувати ту землю». Для слухачів, тих, що були біля Ісуса євреїв, було зрозуміло, що це не є аргумент. Землю можна випробувати і завтра, післязавтра, не обов’язково зараз йти і випробовувати цю землю. Подібно щось сказав і другий чоловік : «Я купив п’ять пар волів, а тому хочу їх зараз випробувати». Та чи це не може почекати до якогось певного часу пізніше. Нехай почекає це до завтра. Третій сказав : «Я оженився». Звичайно, що це є добра справа, але ти оженився не на один день, а на все життя. «Я не можу залишити жінку», - продовжує він. Але ти не залишаєш її на все життя, а тільки на вечерю йдеш на яку тебе запросили. Та бачимо всі аргумент, які приводять ці люди для євреїв, які слухали були не актуальні та не доречні, не сильні. Не переконані були вони в тому, що вони ті запрошені справді мали таку потребу в тому щоб не піти на цю вечерю. Це напевно не є зрозумілим і для нас. Бо ми розуміємо, що справді Господь кличе на якусь гостину, а говорю про якесь поле, волів, дружину. Ми кажемо : та хіба я для Господа не залишу це все, та не такий як всі інші. Вчора почався сезон на Буковелі, чи не один пропустить сьогодні Службу Божу через катання на лижах, чи не один залишив Службу, бо пішов на полювання, чи не один із тих, хто мають можливість піти на літургію йде на базар, вирішує якісь інші свої потреби.
Євангельський слуга каже все зроблене, що ти сказав господарю, але ще є місце крім тих, хто відмовився, ми покликали людей, але ще є місце. Тоді наказує господар : «Ідіть кличте всіх. Всіх бо Мій Дім не може бути пустим. Мій Дім, тобто говорить про церкву, а вона не може бути пустою. Вона повинна бути завжди переповнена тими, кого Я прошу, кого кличу, для кого Я роблю протягом цілого тижня, місяця, року та цілого життя. Для кого Я стараюсь, той хіба залишить церкву, хіба він не прийде на службу. Ми дуже часто цей момент опускаємо. Коли біда то ми відразу ж до церкви і просимо, і молимо, і благаємо : «Господи допоможи». Ми по цілому місту літаємо від храму до храму бігаємо замовляємо служби, молебні, акафісти. Просимо духовенство наше моліться за навернення, за спасіння чи того чи іншого. Та коли стає те, що Господь вислухав ми втрачаємо пильність і реальність. Ми вже забуваємо про те, що ми бігали по 12-х церквах і просили про молитву, про те, що ми так вболівали за життя чи здоров’я, за спасіння. Ми бачимо, що господар з цієї євангельської притчі не є задоволений з того, що Дім Його є пустий. Він не хоче, щоб там була пустка. Він просить кликати всіх. Всіх тих, хто залишився поза цим Домом. Він, Який переповнений любов’ю до кожного із нас хоче бачити тут сліпих, кривих, кульгавих, тих немічних багатих чи бідних. Всіх хоче тут бачити. Ми можемо спостерігати, що Христова Церква не є Церква одної нації чи народу. Вона є багатонаціональна. Бачимо, що до Христової Церкви ходять не тільки на заході, але і на сході, на півночі та на півдні, на всіх материках; повсюди, по цілому світі де голосять слово Боже - приходять люди до Церкви. Не зважаючи на покликання своє на традицію чи на звичай, бо наша церква є багатовіковою християнською спільнотою, але є церкви , які тільки повстали маю на увазі зараз Африку, де також там переповнені зараз церкви. Там зараз на цьому континенті відбувається якщо так можна назвати християнський бум. До церкви приходять по одному, але цілими сім’ями, містами та селами навертаються люди до Бога. Там зараз відбувається велика маса зцілень та оздоровлень. Церв свідчить про те, що Христос є живий, що Він робить ті речі, не які колись робив, але робить це актуально та сьогодні.
Один із церковних достойників говорить : «Людина, яка всю свою увагу та інтереси витратила на влаштування свого земного життя, забуває за вічність, яка на нього вже чекає. Так вона подібна до людини, якій треба спожити одну краплю , а потім цілий океан. Така людина не буде думати про те, який буде океан,який і не можна спожити, вона буде насолоджуватись однією каплею, яка для неї є смачною, а що океан, що містить у собі мільйони таких капель і може бути кращим навіть про це і не думає.
Вечеря готова і запрошені. І ці запрошені є також і ми з вами, вона готова і для нас. І слуги Божі, Його учні та послідовники, священики - вони постійно про це наголошують у наших розмовах чи спілкуваннях. Вони постійно звертають свою увагу на те, що це запрошення дійсне, що воно триває. Нам потрібно, освідомити і те, що маємо бути послідовним у своїх вчинках. Дуже часто кажемо, що ми не відрікаємось від Церкви, але турботи по господарці, торгівлі чи службі забирають у нас багато часу, а тому не можемо прийти до церкви та виконувати свої обов’язки. Ми слухали оправдання тих, людей що з Євангелії, вони просто видаються нам не аргументованими.
Зараз дуже часто можна почути, що не маємо часу. Навіть не маю часу на службу в неділю прийти та вислухати. Кажемо так досить часто, що ми вже такі перероблені, та замучені. Кожен себе жаліє, що не вислухає і цієї літургії. Але маємо пам’ятати слова, Ісуса, які зверненні до нас : «шукайте перш за все Царства Божого, а все решта вам додасться» Чи ви не віруєте в те, що вам це додасться? Все це буде зроблене для нас. Чи ми вже не віруємо в Христа Спасителя?
Кожен із нас нехай дослідить своє сумління, свою совість і запитає чому я, присутній на літургії не приступаю до Св. Євхаристії? В такий спосіб я відмовляюся від вечері чи гостини, на яку отримав запрошення. Хіба я маю такі важливі справи, обов’язки. Просив би вас не судити строго так євангельських героїв, що відмовились прийти, бо ми поступаємо подібно як і вони. Навпаки щоб було у нас, отримавши це запрошення, ми прийшли на цю гостину та привели з собою всіх своїх родичів та знайомих. Напевно, що кожен із нас ради цього до церкви і ходить. Щоб молитись за своїх дітей та внуків, щоб вони також використали своє запрошення та отримали ласку покликання. А відповідно колись за це отримали той вінець слави, що приєднає нас усіх до тих, хто зараз перебуває по правиці Отця Небесного. Амінь.
Автор: протоієрей Тарас Огар, джерело: sv-paraskeva.if.ua