"І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його" (Мт. 18, 23-35). 

1. Притча про немилосердного боржника є цінним біблійним прикладом здійснення заповідей любові Бога і ближнього. Вона показує тісний зв'язок між ними. Заповіді любові Бога і ближнього не можуть існувати одна без другої. Пригадаймо собі, як навчав про це апостол Іван: „Ми любимо, бо він перший полюбив нас. Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. І таку ми заповідь одержали від нього: „Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого” (1. Ів. 4, 19-21). Тому наш зв’язок з Богом, стан нашої душі у великій мірі виявляється і будується у наших стосунках з ближніми.

2. Важливим елементом у цих стосунках є милосердя і прощення. Ми є недосконалі, і у стосунках між людьми бувають іноді помилки, непорозуміння. Саме милосердя і прощення допомагає нам виправляти ці стосунки, відновлювати, змінювати їх на краще. У побудові цих стосунків варто пам’ятати про те, що кожне добро є Божим даром, зокрема добро духовне – віра, милосердя, прощення. Якщо це добро є даром Божим, то його не можливо знайти на землі, купити чи придбати власними силами, але можна отримати тільки з допомогою молитви. Апостол Яків потверджує це у своєму посланні: „Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни” (Як. 1, 17). Якщо ж милосердя і прощення є передусім Божим даром, то надійні людські стосунки і стосунки з Богом ми можемо успішно будувати, вирішувати проблеми тільки з допомогою Бога і його дарів. Коли нам важко простити комусь кривду чи перепросити когось, треба молитися, просити Бога про ласку прощення, і тоді відновляться зруйновані людські стосунки, а до душі повернеться Божий мир.

ПРИКЛАД. Одна жінка дуже любила свого чоловіка, і він її. Але сталося так, що він зустрів іншу, і вона так опутала його, що чоловік покинув свою шлюбну жінку і пішов до неї. Через короткий час вона важко захворіла і померла, але чоловік так і не повернувся до своєї сім’ї. Одного разу на сповіді священик запитав цю жінку, чи вона молиться. Вона сказала, що відмовляє молитву „Отче наш” лише до слів "і прости нам провини наші", бо ніяк не може простити своїй суперниці навіть після її смерті і кожної суботи ходить на її гріб і проклинає її. Священик довго переконував її простити. Одного дня вона знову з’явилась у церкві з радісним обличчям і, припавши на коліна, почала дякувати Богові, а відтак підійшла до священика і промовила: „Отче, якщо би ви знали, який я важкий тягар носила у своєму серці, доки не змогла простити своїй суперниці, але тепер мені знову стало легко, бо я простила їй від щирої душі. Тепер я щаслива, бо вже можу відмовляти цілу молитву „Отче наш”.

3. Причиною різних проблем у людських стосунках часто є так звана людська справедливість, самолюбна, суб’єктивна, коли скривджена особа думає передусім про власне добро, захищає себе і своє добро за всяку ціну і не хоче чимось поступитися, щось пожертвувати заради спільного добра, примирення, щоб знайти спільну мову і порозуміння зі своїм кривдником. А це свідчить про закритість душі на світло Божої ласки. Натомість прояв милосердя, прощення, свідчить про відкритість душі на Бога і на ближнього, готовність прийняти від Господа ласку милосердя і прощення. Тому отримання цих дарів залежить власне від стану душі. Дух любові відкриває душу людини на Божі ласки і пришвидшує примирення з ближніми, відновлення душевного спокою, натомість гріх гордості закриває душу на світло Божої ласки, затримує отримання дарів милосердя і прощення, повернення до мирного життя. 

4. Коли говоримо про милосердя і прощення у християнському розумінні, то варто пам’ятати про ще одну важливу річ, що воно має відбуватися не тільки на рівні розуму, а й на рівні серця. Прощення на рівні розуму означає просто сказати слово прощаю. Однак людина може боляче згадувати події чи осіб, які завдали їй певну кривду фізичну чи моральну. Такі думки, спогади є невидимою ниткою, яка зв’язує особу з подією минулого і не відпускає її, не дозволяє їй рухатися вперед, продовжувати мирно будувати своє життя. 

Повне прощення є тоді, коли воно відбувається також на рівні серця. А простити серцем означає навчитися з Божою допомогою спокійно, безболісно згадувати, сприймати події, особи які спричинили нам певну кривду. Таке прощення є справді повним і досконалим. Воно дозволяє розірвати цю невидиму нитку негативних почуттів, які зв’язують нас з минулим і вільно рухатися вперед, мати надію на щасливе життя і віднайти повний душевний спокій. 

Кожен вияв милосердя і прощення ближнім наповнює нас самих Божим милосердям і здійснює на нас слова блаженства: „Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя” (Мт. 5, 7). Амінь. 

 

о. Михайло Чижович, редемпторист

Вхід/Вихід