Сайт зачинений. Просимо вибачення за незручності.

Всесвітліші та всечесні отці!

Достойні богомольці церкви!

Закликаю вас усіх до великої довіри Богу та до постійної щирої молитви, тому що вона вносить позитивну зміну в душу завдяки Божим дарам, що приходять до нас через неї. Нам подобаються особи, котрим Господь дарував зовнішню вроду... Ми любимо види Божих творів, нові гарні речі, певні кольори, високої якості меблі чи підібране пошиття одежі. Нам подобається певного кольору взуття та відповідний його фасон. З великою радістю та захопленням піднімаємо голови та любуємося зоряним небом, видом гір, лісів та лугів. Ми захоплюємося видом різноманітних речей, що виблискують та сяють своєю красою.

Ісус Христос прийшов у світ як маленьке убоге дитятко, подібно зростав, посідаючи певну зовнішню красу. А ось, прийшов час, коли він взявши із собою найближчих учнів, повів їх на високу гору і там перемінився. Для нас, людей, це дивна річ, тому що Бог свій чар й красу прикрив людським тілом. Його апостоли стали свідками неймовірного чуда, про котре розповідає євангеліст в міру можливості виразити це людською мовою та сприйняттям: «... обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло» (Мт 17,2). Звичайно, що неможливо описати якось більше людською мовою, не існує слів, щоб влучно віддати Божу красу сяяння обличчя Спасителя і навіть, побіління його одежі, прирівняної до світла, а не до снігу. Як апостоли могли бути непошкодженими від сіяючого наче сонце обличчя? Незрозуміло. Як вони не попеклися, перебуваючи біля Спасителя, лице якого засяяло подібно сонцю? Старозавітний Мойсей бачив «велике диво»: кущ, що горів, але не згоряв. Коли наблизився до нього, почув слова Господні: «Не наближайся сюди! Скинь взуття з твоїх ніг: місце бо, що на ньому стоїш - земля свята» (Вих 3,5). Учні Христа стали свідками надзвичайної зміни його зовнішнього вигляду, а до усього цього несподіваної з'яви пророків Мойсея та Іллі. Усе це впровадило апостолів у такий стан, що апостол Петро почуваючись так вигідно, захоплено й безпечно просив Ісуса, щоб залишитися тут на горі та подбати за Ісуса, Мойсея й Іллю, розташовуючи для них намети. А учням було затишно без наметів, перебуваючи у захоплені, вони не потребували більше нічого, бо до певної міри це був передсмак неба для землян. Голос Петра скерований в бік Ісуса та двох пророків, щоб подбати за них, не був основним голосом. Коли учень закінчував свою мову, дався чути інший голос з ясної хмари: «Це мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте» (Мт 17,5). Говорив апостол Петро і разом дався чути голос Небесного Отця - різні голоси про різне говорили та свідчили. Петро говорив про трьох осіб, розташовуючи у певному порядку їхні імена, а Небесний Отець вказує тільки на свого Сина, звертаючи увагу на свою мову та на важність того, що він проголошує вдруге (пор. Мт 3,17), що Ісус Христос - Син Предвічного Отця, правдивий Бог, Друга Особа Божа. Ця мова (Отця) вельми налякала учнів, котрі попадали обличчям до землі й не піднімалися до цього часу, аж поки Христос не підійшов до них, доторкнувся й промовив, щоб не боялися й повставали із землі. Це лежання учнів на землі можна прирівняти до падіння людини в гріхи та перебування в них до цього часу, поки Господь не торкнеться її та не підніме з падіння у провину. Невідомо скільки часу пролежали апостоли на землі, часом людина довгі роки лежить у гріховному гною, ніби в якомусь затишку. А Бог не бажає людського лежання у гріхах, він хоче торкнутися людини та підняти її з гідного кари положення.

Спаситель своєю дією показав учням, що їхнє місце, яке вони собі резервували на горі, не визначається ними, але коли вони приймають слова Бога Отця, що впроваджують їх у дивний стан, то вони повинні слухати Ісуса Христа та виконувати його волю. Їхнє завдання у житті - бачити Господа Бога в усьому, слухати й виконувати його волю, не шукати когось або чогось іншого, а поборювати людські страхи та їхні пережитки, теж не звертати уваги на суд людей. А все це ми пізнаємо звідти, що підвівши свої очі, апостоли «не бачили нікого, крім самого Ісуса». Отже, не біжімо за вітром, не шукаймо марних речей, а стараймося в житті бачити Ісуса, жити з ним та у ньому. Дуже важливо у нашому житті, щоб осягнути вічну та безперервну насолоду спілкування з Ісусом Христом, Пресвятою Богородицею, з небесними силами та усіма святими в небі. Піднімімося вгору зі Спасителем «погляньмо на нього виблискуючого, як він засяяв, хоч і тоді він нам показав не повне сяяння майбутнього віку...» (св. Ів. Золот., «До Теодора упавшого» п.11). Борімося за небо - здобудемо його!

Дорогі брати та сестри! Господь бажає змінити нас, наше серце та нашу душу на краще. Існують певні особи, на жаль, віруючі чи ні, котрі нападають на наших священиків та єпископів. Називають їх огидними словами, виписуючи свої письма та вважаючи свої суди непомильними. Критикують нашу Церкву, відповідальних осіб, але дуже похваляють тих, хто не є у нашій Церкві, наприклад, священика Ковпака В., який перебуває під церковною карою і не є католицьким священиком. Так промовила свята Церква, це не мої слова. Дуже дивні особи, невідомо на що вони розраховують, називаючи католицького єпископа та священиків паскудними словами, а разом з тим видають себе за вірних виключеному з Католицької Церкви священикові. Це не віра в Бога, бо Господь навчає любити, а такі особи перебирають на себе обов'язки судді та насмілюються диявольськими ненависними словами ображати ближніх. Неможливо вірити таким, також і священикам, котрі б навіть чуда чинили, коли вони не слухаються вчення та проводу Святої Церкви (пор. Лк 10,16). Звертаюся до усіх вас, тих, хто дорожите своєю святою Католицькою Церквою, щоб трималися її вчення, гідного проводу встановленого Господом та зростали у любові до Бога й ближніх. Хай це велике свято Преображення ГНІХ внесе у нашу душу Господнє світло, щоб несучи його у собі ми здобули вічну нагороду в небі. Промовмо щиро молитву з автором святих псалмів: «Яви нам, Господи, світло лиця твого!» (Пс 4,7).

† Ігор (Возьняк)

Архиєпископ Львівський

храм Преображення у Львові, 19.08.2008