До початку своєї земної проповіді про Царство Небесне Господь наш Ісус Христос, як чоловік що вийшов плоттю з роду Авраама, пройшов усі старозавітні обрядові ритуали, чим ще раз підтверджує майбутні Свої слова, які Він озвучить пізніше перед Своїми учнями : « Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків: я прийшов їх не усунути, а доповнити.»Мт.5:17.

Що вартувала капля крові, пролита Богомладенцем при обрізанні, в порівнянню з кров’ю, що витекла від удару з серця Розіп’ятого Ісуса ? Спаситель прийшов у цей світ, щоби принести свою Жертву заради спасіння людей. Дорогою до цього подвигу Він не знехтував малим подвигом, який приписував Старий Завіт. Ісус не розірвав зв’язку з давнім Одкровенням, бо майбутнє може вийти тільки з минулого. Старий Завіт був тою необхідною ланкою приготування людства до прийняття Нового Завіту, що насичений Божої любов’ю.

Всі події земного життя нашого Спасителя для нас християн мають велике значення. У Старому Завіті обрізання було встановлено, як праобраз новозавітного Хрещення, союз – завіт з Богом, на знак очищення від первородного гріха. Саме в єврейській традиції на чоловіків покладалась відповідальність за збереження і дотримання Завіту. Ми зараз розуміємо, це обрізання не було до кінця правдивим очищенням, бо з Нового Завіту довідуємось, що Господь наш Ісус Христос взявши на Себе гріхи цілого світу пролив Свою Святу Кров на Хресті, чим показав цілковите звільнення від гріха людини. Старозавітнє обрізання було як покарання за прабатьківський непослух –« це бо в беззаконнях я зачатий і в гріхах породила мене мати моя».Пс.50.7. Як без обрізання, що звершувалось у Старому Завіті на 8-й день після народження младенця, людина не могла увійти в спільноту вибраного народу, так і і без духовного обрізання християнин не може увійти в Царство Боже. Обряд обрізання в Старому Завіті супроводжувався нареченням імені для дитини. Наречення імені в цей день свідчило про те, що людина стає здатною берегти і захищати дані Богом заповіді. Обрізання служило знаменням(знаком) прийняттям Завіту між Богом і людьми, воно символізувало те, що людина відрікається своєї плоті і служить не своєму тілу, але Богові. Можна собі уявити дитячий плач і релігійні танці дорослих навколо плачучого младенця. Така практика в євреїв зберігається до сьогодні.
Отже через невелике страждання для младенця, якого вважали юдеєм з вибраного народу, младенець в очах своїх батьків, отримував запевнення в тому, що хоча через якісь певні терпіння і проявлену силу волі в подоланню трудностей – він у своєму житті зможе захистити і зберегти віру батьків.
Та з часом вчителі єврейського народу викривили давнє значення Одкровення перетворив його у мертву букву. Таким чином зовнішнє благочестя вони зробили предметом диявольської гордині, святий дух Завіту поховали під «непосильними тягарем» обрядових постанов. Серед перших із них потрібно було відмінити обряд плотського обрізання, який мав поступитись місцем «обрізанню серця». Святитель Амфілохій Іконійський повчає : « Ісус по закону, ним Самим встановленому, обрізується на восьмий день не для того, щоб утвердити обрізання, але щоб покласти йому кінець. Він обрізується щоб показати не дійсність плотського обрізання при обрізанні духовному і досконалішому, щоб тим відкрити важливість і силу нового і спасительного таїнства Хрещення».
Це свято має і друге, не менш важливе значення – найменування Господа нашого Ісуса Христа. В Євангелії від Луки ми довідуємося : « А пастухи повернулися, прославляючи й хвалячи Бога за все, що чули й бачили, так, як їм було сказано. Як сповнились вісім день, коли мали обрізати хлоп'ятко, назвали його Ісус - ім'я, що надав був ангел, перше, ніж він зачався в лоні.» Лк.2.20-21. Особливе значення це ім’я отримало, коли цим ім’ям назвали втіленого Сина Божого. Сьогодні ім’я Ісус - ім’я Сина Божого набуло надзвичайно велику силу, бо промовляючи його, ми призиваємо не просто чоловіка, але Богочоловіка. В Діяннях апостолів читаємо : «то нехай буде відомо всім і всьому народові ізраїльському, що ім'ям Ісуса Христа Назарянина, якого ви розіп'яли, а якого Бог воскресив з мертвих, - ним цей стоїть здоровий перед вами». Дії 4.10 і «І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися.» Дії 4.12
Завдяки єднанню в Ісусі Божества і людськості - ім’я нашого Спасителя має надзвичайно велику силу, навіть були випадки коли призиванням імені Ісуса були посоромленні демони. Святі отці рекомендують в найважчі хвилини нашого життя призивати ім’я Господа нашого Ісуса Христа. Коротка Ісусова молитва є доброю практикою для всіх монахів, а навіть деяких вірних Східної Церкви. Добрі приклади з життя святих, захоплюють увагу і другої половини Вселенської Церкви, тобто Західної. Багато з них цікавляться цією молитвою, вивчають праці отців Церкви, які на власному досвіді навчились уважно молитись.
Отже молімося так щоб з кожним призиванням імені Ісуса Христа у нас помирало все старе і навпаки все нове підсилювалось і примножувалося. Озброймося ім’ям Ісуса Христа бо воістину : «Ім'я Господнє - міцна башта: праведник утече до неї - і безпечний.»Приповідки 18.10 Амінь.

Автор: Протоієрей Тарас Огар

Джерело: sv-paraskeva.if.ua