Матей 2, 13 – 23 

Втеча в Єгипет

Неділя по Різдві

Ми з вами – «останок Його народу» (див. Зах. 8, 12), і мусимо в тиші й у покорі, спільно з усією Церквою прийняти слова про Ісуса, які промовляє до нас сьогодні євангелист Матей. У різдвяну ніч ми просили Діву Марію, щоб могти, як і вона, зберігати в своєму серці ту надзвичайну подію і роздумувати разом з Богородицею, як живий предвічний Бог був «покладений», немов покинутий, «у яслах» (див. Лк. 2, 7), щоб таким чином могти побачити невидимого Бога, пізнати Його, полюбити, щоб Він став нашим Богом.

Коли роздумуємо про сьогоднішнє Євангеліє від Матея і про те, що у цих трьох подіях перших місяців життя Ісуса пережила Діва Марія, перед нами немов постає потрійна ікона, і нехай цей образ залишиться в наших серцях. Потребуємо пізнати Ісуса. Саме того ми можемо просити одні одних на цій Божественній літургії. Ми так мало Його знаємо! Ми мали б відчувати від цього велику нестачу у своїх серцях. Нам здається, що ми «знаємо».., але це зовсім инше: можна знати когось, живучи разом з ним, иноді, можливо, навіть конфліктуючи з ним. Та чи знаємо ми Господа Ісуса?

Нехай кожен роздумає про ті події, так просто описані в Євангелії від Матея: про подорож, яку називаємо «втечею в Єгипет» (див. Мт. 2, 13-14), але котра найперше показує нам вихід з Єгипту Сина Божого; про тих замордованих дітей, які вже тоді долучилися до жертви єдинородного Сина, Який віддав себе за нас; і, врешті, про оселення в Назареті, найнепримітнішому й найзлиденнішому поселенні, назву якого пізніше приб’ють до хреста та «приклеять» до Ісусових учнів.

У цих трьох подіях, як наголошує щоразу євангелист Матей, Ісус «сповнює» Писання. Не просто слова, а обіцянки, які Отець дав усім людям, і які сповнюються в подіях життя Ісуса і надають таким чином сенсу подіям нашого життя. Так Ісус «сповнює» наше життя, яке без Нього було б нонсенсом. Ісус сповнює сенс нашого життя у подіях свого життя – з нами і заради нас – від перших місяців свого життя в людському тілі (див. Йо. 1, 14). Писання, Слово, яке перебуває між нами, відкриває нам ці події, а Святий Дух пригадує. То ж нам належить прийняти до свого життя це одкровення Господнє та сповнення Писання, визнаючи, що:

– Ісус – наша Пасха, наш «перехід» до життя з Отцем, адже в Ньому, єдинородному Сині, ми усиновлені, «покликані з Єгипту» (див. Мт. 2, 15), з рабства, до свободи Божих дітей. А як ми відповідаємо на цей поклик?

– Ісус – мученик, «свідок вірний, первісток із мертвих» (Од. 1, 5), любов Якого перемагає смерть; і в Ньому «переслідувані за правду» вже тепер є учасниками радости Отця, бо «їхнє Царство Небесне» (Мт. 5, 10). Чи приймаємо ми це блаженство?

– У своєму Тілі, яким є Церква, Ісус – досі «назарянин» у цьому світі: будучи непомітним, незнаним, зневаженим, Він приносить мир і радість усім людям. Чи живемо ми в єдності з цією Церквою?

Ангел Господній казав Йосифові: «Устань» (Мт. 2, 13), пробудися... Пробудімося ж і ми, намагаймося «спізнати Його й силу Його воскресення і участь у Його муках» (Флп. 3, 10). «Щоб Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави, дав нам дух мудрости та об’явлення, щоб Його добре спізнати» (Еф. 1, 17).

Жан КорбонЦе називається світанком, Львів, Свічадо 2007