“Приготуйте путь Господню” до наших сердець, до цілого нашого життя
Хрищення (з грецької "баптизо") – означає занурення у воду. У нашій мові ми правдоподібно прийняли слово "хрищення" від слова Христос, згадуючи слова: "Ви, що в Христа христилися, у Христа зодягнулися"
Зовсім по-іншому розуміються ці давні слова, які мають у собі глибокий зміст живого християнства: Зануритися і зодягнутися в Христа.
Зрозуміло, що тут не йдеться про якесь магічне діяння чи чудесне перетворення особи, яка повністю, до останньої волосинки, здійснила ритуал занурення. Переміна особистості здійснюється не в очищенні тіла, а найперше в духовній переміні життя людини. Це духовне життя є в середині людини у душі її і також довкола неї: у культурному середовищі, сім’ї та іншому, що оточує її.
Зануритися в Христа
Ім’я Христос означає «Помазаний», «Месія». Ісус є Христом, бо «Бог помазав Його Святим Духом та силою» (Ді. 10,38) І тоді це зрозуміти, щоб "зануритися" в Месію?
Як правило занурення має за ціль повне очищення, тобто не часткове, а цілковите. Бо, хто тільки обмився, той лише освіжився, а тут потрібна цілковита переміна, не часткова. Саме тому Іван Христитель закликав до покаяння, тобто на переміни життя. Ісус також постійно наголошував на переміну серця, вказуючи у порівнянні "на нову людину", "на закваску" і "бурдюки із латками"
Обмитися в Месії – це прийняти спасіння, тобто спосіб життя, який допомагає спастися від гріха і грішних наслідків. Господь нам дарує прощення і це є знищення гріха – найперше первородного.
Катехизм КЦ нас повчає. Через Хрищення ми звільняємося від гріха і відроджуємося як діти Божі, стаємо членами Христа і, вщеплені в Церкву, стаємо учасниками її місії.
Зодягнутися в Христа
Хрищення – «найгарніший і найвеличніший дар Божий (…). Ми його називаємо даром, благодаттю, зануренням, помазанням, просвітленням, одягом нетлінності, купіллю відродження, печаттю і всім, що є найціннішого. Дар – бо дається тим, що нічого не приносять; благодать – бо дається навіть тим, що борги мають; занурення — бо гріх похований у воді; помазання – бо воно є священним і царським (бо їх помазувалося); просвітлення – бо воно є світлом блискучим; одяг – бо прикриває сором наш; купіль — бо обмиває; печать – бо оберігає нас і є знаком Божої влади» (Св. Григорій Назіянзький, Проповіді, 40, 3-4).
Хто зодягнений у Христа, той подібний до Нього! Той продовжує місійну діяльність. Той може з апостолом Павлом сказати: "Живу вже не я, а Христос в мені".
Скоро ми будемо згадувати подію хрищення Ісуса і день початку нашого життя в Ньому
У якому би ми віці не прийняли цей обряд все ж таки далі залишається актуальним питання: наскільки глибоко я продовжую занурювати своє життя у спасительні страждання Христа? наскільки я далі продовжую зодягатися у діла благочестя, щоб продовжити нести місію і звіщати світові про Любов Бога до нас? Наскільки середовище, де я живу, працюю, відпочиваю перемінюється через мою присутність, як носія спасіння для себе та інших?
Може тому апостол Павло сказав “Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрищення, один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх” (Ефес. 4:4-6).
І про наслідки цього занурення у Дусі він продовжує:
вам треба позбутися, за вашим попереднім життям, старої людини, яку розтлівають звабливі пристрасті, а відновитись духом вашого ума й одягнутись у нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди….
На Святий Йордан будемо обновлювати наше християнське життя, будемо “занурюватися у Христа” і очищуватися від всього того, що нас віддаляє від Нього, будемо “зодягатися у Христа”, щоб перебувати весь час у Спасенних Його діяннях.
Радість і плач священика після хрищення
Священик похристив дитину. Коли скинув урочистий богослужбовий одяг, підійшов попрощатися до батьків. Мама новоохрещеного малюка зауважила сльозу на обличчі священика і здивовано запитала: “Що то з вами? Ви то радієте, то сумуєте?”
Священик пояснив: “Радію, бо щойно охрестив вашу дитину, а сумую, бо не знаю чи я ще побачу її?” “Не сумуйте - заспокоїла мама – я сама буду намовляти її, щоб вона вінчалась лише у вашому храмі!”
Того ж дня один жебрак попросився переночувати у цьому храмі. На що священик відповів: “Це не житлове приміщення – це храм, тут тільки Богослуження проходять”. Чоловік оглянувся довкола і промовив: “дійсно, тут ніхто не живе”.
о.Віталій Тарасенко