Пізнати себе і порівняти із Христом, щоб покаятися

Хто дійсно хоче бути в Царстві Божому, той постійно має пильнувати, щоб бути на правильній дорозі і, якщо зійшов із неї, значить має покаятися та навернутися.
“Не можливо, щоб не було спокус у цьому світі”- каже Господь. Тому наш духовний шлях – це шлях із безліччю спокус, які часто зводять нас із правильної дороги. Із досвіду знаємо, що це відбувається у спосіб явний і неявний. Тому дух покаяння повинен бути постійно у душі християнина, щоб постійно жевріло бажання до зміни, щоб ми постійно перебували у переміненні до добра, до істини, до Бога.

У декого може виникнути природне запитання: “Навіщо постійно каятися, адже я вже покаявся один раз і чи цього не достатньо для Бога?”

 Для Бога достатньо, щоб ми покаялись один раз, але чи це дійсно буде достатньо для нас самих? Адже гріховні пристрасті нас переслідують постійно і будуть довкола нас до кінця нашого життя. А, відкидаючи один гріх, відкриваємо, що він прикривав інший, тому шлях духовного очищення стає постійним шляхом відкриття того, з чого потрібно навернутися.
Тілесне наше життя нам показує, що ми маємо постійну потребу вмиватися чи чистити наш одяг, або ж прибирати в хаті. Чи не так же само є із нашим духовним життям?
Щоб відповісти на це питання, не вартує спішити. Запрошую вас до роздумів над гріхами, які зустрічаємо на дорозі духовного життя. Їх називаємо: важкими та легкими, явними і прихованими. Від усвідомлення їхньої присутності і залежить наше бажання прийняти заклик до покаяння.
Важкі гріхи є важкими, але чи такими небезпечними для духовного життя як малі?
Зійти із правильної дороги можна різко – це тоді, коли робимо важкі гріхи. Вони явні іншим і сам від них не сховаєшся, не оправдаєшся. І хоч вони великі, але з них можна направитися легше. Адже вони явні. Гірше, як показує досвід, це тоді, коли людина сходить з Божої дороги поступово, майже незамітно ні для інших, ні для себе.
Малі гріхи, які можна легко оправдати і пояснити, віддалюють людину від Бога і від Його правди помалу, майже незамітно. Малі гріхи поволі засліплюють людину і позбавляють її Божої ласки.
Засліплена людина звикає до гріхів, грішного життя і, те, що найгірше, прийде час, коли не зауважить за собою свого опущеного стану. А це означає, що, будучи грішницею, буде думати про себе, що вона  “нормальна” людина і не буде потребувати глибокого покаяння –  тобто зміни свого життя.
Святі Отці застерігали перед великою духовною небезпекою тих людей, котрі не відчували бажання до змін, котрі не бачили потреби у св.Сповіді, котрі були переконані, що їм ні в чому каятися.
Ще одна причина цього заблудження  є порівняння себе із іншими такими ж грішними людьми. Дехто так і каже: “я такий же, як всі”, “а що? іншим можна, а мені – ні?”, “є ще гірші за мене” і т.д. Ось так, порівнюючи себе із іншими, грішна людина завжди буде себе бачити із кращої сторони і, заспокоївши себе, вже не буде мати бажання до покращення свого духовного стану.
Потрібно дивитися на чисте і правдиве
Наш досвід нам підтверджує. Коли хочемо побачити себе правдиво, вибираємо дзеркало чисте і правдиве. Там буде відображення наше справжнім. Тому потрібно дивитися на себе самого без порівнянь, або ж порівнювати себе із досконалою людиною, Ісусом Христом. У Євангелії є описано Його життя. Читаймо її і порівнюймо себе із тим, до чого нас кличе Син Божий. Пізнаємо істину.
Правда є та, що ми недосконалі і немічні люди – падаємо часто під спокусами і грішимо. Не повинні боятися цієї правди чи втікати від неї, звалюючи вину на інших, або ж ховатися за різними оправданнями чи поясненнями своїх вчинків. Правду потрібно прийняти такою, як вона є!
Часто не змінюємось, бо боїмось визнати себе такими, якими ми є. Ховаємось за різними “масками”, боячись осуду і відкинення. Бог не осудить нас, якщо ми визнаємо свої немочі і щиро старатимемось виправитися, покращити своє духовне життя. Бог нам допоможе позбутися гріхів і захистить нас перед спокусами. Бог наповнить нас Своєю любов’ю і ми станемо носіями Божої Любові. Все це станеться, якщо ми зробимо перший крок до покаяння, тобто до зміни нашого мислення, тобто до бажання стати кращими ніж ми є зараз!

Хай Бог сокрушить наші серця до глибокого покаяння, щоб прийняти Царство Боже. Амінь.

о.Віталій Тарасенко