Блаженні ви, коли будуть ганьбити вас та переслідувати,

і зводити на вас усякі наклепи та лихословити вас через Мене…”

(Мт. 5:11).

Вступ. Мученики – це люди, натхнені Духом Святим, котрі віддавали себе всеціло за свій дім, Україну і за Церкву. Суть мучеництва полягає не в людських достоїнствах, а в благодатній силі, що звершується у наших немочах.

І). Роздуми до Слова Божого на свято мученика диякона Стефана. Боже Слово у Святому Письмі прирівнюється до двосічного меча. Оскільки меч працює на два боки, так і Слово проникає до совісті проповідника і до серця слухача. Слухаючі завжди вміють розрізнити Божі істини від людської правди. Стефан був зерном, вкинутим в землю, яке померло і дало великий плід: Павла – апостола народів. Стефан сказав одну проповідь і зробив зі Савла Павла, а зате Павло пізніше навернув тисячі людей. Іншими словами, серця багатьох людей були наче розтяті та розрізані Божим Словом, яке виявило вміст серця і чим я живу. Старші народу єврейського слухали слів диякона і сповнялися люті та гніву. Насправді то була злість і гнів на самих себе, однак постраждав від неї невинно Стефан. Святе Письмо виявляє стан тієї досить знаної метафори: “заскреготали зубами на нього”. В Євангеліях цей вираз вживається також для опису пекла: Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова й усіх пророків у Царстві Божім, себе ж самих викинутих назовні” (Лк. 13:28). Неприйняття Божого Слова і правди про себе та перенесення на когось своєї власної люті – це початки пекла. Протилежною була постава Стефана. Святий диякон був повний Духа Святого, бачив Ісуса, Який стоїть по правиці Бога. Побачив він також відкрите небо й віддав життя за Слово Боже, яке благовістив. Саме такі плоди має проповідь для того, хто слухає і приймає Євангеліє усім серцем. Особливо вражає відкрите небо над Стефаном і протиставленням до нього скреготу зубів у пеклі тих людей, котрі відкинули спасіння. Такі люди пропали, одначе варто звернути увагу на молодого Савла, котрий пильно придивлявся до каменування Стефана. Він не тільки стеріг одежу, але й погоджувався з каменуванням Стефана. Мучеництво Стефана також було проповіддю того, що Христос переміг смерть. Смерть і страх не панують у тих людях, котрі живуть Словом Господнім. Такі люди стають мучениками, а їхня кров є насінням християн (Тертуліан). Виникає запитання: “Чи варто жити по-Божому і чи варто втрачати своє життя заради Ісуса навіть у повсякденних ситуаціях?”. Насправді втратити ваше життя буде пасхальною таємницею і джерелом навернення багатьох до апостольської праці в новітніх часах!

ІІ). Мучеництво веде до Небесної нагороди. Слово “мученик” означає свідчити про Бога власним досвідом. Спочатку це слово застосовували до апостолів – безпосередніх свідків життя Ісуса Христа та Його воскресіння.

Пізніше, впродовж перших століть існування Церкви, значення цього терміну розширили і використовували на позначення тих святих чоловіків і жінок, котрі своєю кров’ю давали свідчення про Христа. Мучеництво є найвище свідчення істинної віри аж до смерті, бо через нього приходимо до Бога.

Церква впродовж часу бачить різні види мучеництва, як шлях досягнення Царства Божого. В одній давній ірландській проповіді, написаній наприкінці 7-го століття, подається розрізнення трьох типів мучеництва:

Біле мучеництво – означає бути переслідуваним за віру не проливаючи крові, тобто людина заради Бога зрікається усього, що вона любить.

Зелене мучеництво полягає у тому, щоб через піст і працю звільнитися від гріховних бажань і зносити послух та покаяння. Цей тип мучеництва переважно поєднується із єгипетськими пустельниками, котрі мали значний вплив на європейське монашество. Тому багато монахів шукали місця надзвичайного усамітнення та життя у печерах і пустелях.

Червоне мучеництво, звичайно ж, означає віддати своє фізичне життя, несучи свідчення аж до смерті. В цьому випадку, червоний колір поєднується з пролиттям крові. Цих три типи мучеництва – це три різні шляхи до неба, однак усі мають одну спільну річ: серце, палаюче любов’ю до Бога і Його милосердя.

ІІІ). Мученики і мучителі Церкви Христової в історії України. Мученики по суті своїй були самовіддані люди, бо їх розпізнавали приблизно так, як у теперішний час: “Ця людина не краде, коли можна поцупити щось, безпробудно не п’є, не грішить, не говорить поганих слів, то це віруюча людина і належить до небезпечної секти християн”. Мученики – це земні ангели, котрі пробуджують народ з гріховного сну, а він намагається закопати і затоптати свою совість. Люди не вважали за гріх знищити таких праведних людей і це було для них за честь відважно видати їх на муки. Навіть прийде година, коли кожен, хто буде вбивати вас, буде думати, що тим він служить Богові” (Ів. 16:2).

Мучеників не можна порівнювати з мужніми і сміливими героями давнини, адже ті дивували світ своєю особистою силою і підкреслювали свою зневагу до кривдників. Суть мучеництва полягає в тій силі благодатній, що в наших немочах звершується. Добрими справами і подвигами ніхто з нас не виправдається. Людям і Господеві треба вміти сміливо і мужньо сказати: Твій я є, спаси мене!” (Пс. 118:94). “Я грішна людина, нічого доброго не маю, але я Твій, я ніколи від Твого Імені не відрікався”. Адже людина по своїй природі завжди боїться смерті і не любить тих, хто забирає її життя. Один святий писав: “Вся краса життя полягає в смерті”. Тому перед цією красою, що знаходиться в образі святих мучеників, схиляє голову весь жорстокий і безкомпромісний світ.

Вмираючи, святі мученики нічого і нікому не доводили, не проклинали тих, хто не розділяв з ними якусь ідею, а навпаки відкривали для своїх мучителів горизонти вічного буття і сенс земного життя. Дивлячись на добровільну смерть мучеників, обираючи смерть заради Христа, християни не можуть любити гріх. Зустрічаємо людей, котрі прекрасно і мудро висловлюються, але безумно і жахливо живуть. Найбільш переконливе пояснення істини і практичне її втілення, можна побачити тільки в образі християн.

На аренах римського цирку натовп людей ревів, насолоджуючись кривавими видовищами страти християн, одначе серед них знаходились такі особи, що не могли не помітити радості у очах мучеників. Одних це дратувало, а інші задавались питанням: “Чому вони радіють, коли позбавлені честі, звання і привілей, вони так нагло вмирають? А може саме цієї радості мені й не вистачає в моєму пересиченому насолодами і пригніченому песимізмом житті?”. Христос не обіцяв людині ніяких конкретних земних благ, а християни віддавали своє життя за нагороду у вічному житті. Християнство можна порівняти із подвижництвом бджоли. Бджолиний самовідданий труд – це зовсім не подвиг, а звичайне життя, в якому Бог допомагає, а по смерті своїй вона з Богом перебуває. Церковне передання донесло до нас слова мучениці Перпетуї, сказані нею перед самою смертю: “Дякую Богу, що я в тілі жила з благодаттю, а нині прагну до більшого!”.

ІV). “Немає нічого тайного, що не відкрилось би і тайного, чого б не пізнали” (Лк.12:2). Святі – це не ті люди, які не грішили. Святі – це саме ті люди, що знаходили в собі мужність перебороти своє самолюбство і в гріхах прийти до Бога з покаянням. Жаль серця за свої гріхи – це мученицька кров душі, що кається. Святий Боніфатій був мучеником і Бог явив світу його покаяння через страждання.

Християнство це не система поглядів, чи правил поведінки в храмі і на роботі, християнство – це життя згідно Євангелія, а смерть – це зустріч із Христом. Подібно, жінка носить дитину у своєму лоні, а потім зустрічається з нею, коли її народить. Святі отці називали людину немовлям вічності. Мученик не є рабом життя і смерть не боїться, одначе він як дитина, потребує цілющого молока матері. “І якщо я зробив що-небудь добре заради Бога, котрого я люблю, тоді я прошу Його дарувати мені можливість пролити кров заради Імені Його”, – говорив св. Патрік Ірландський.

Так само було і в радянські часи. Перед тим як розстріляти представника реакційного духовенства, приклеїти штамп “ворог народу” і відправити в концтабір, священикові пропонували блискавичну кар’єру в якомусь там Союзі Войовничих Безбожників. Звичайно, деякі були, що спокусились, а потім на весь світ пристрасно і цинічно засуджували Церкву Христову. Зате в них була квартира, соціальні гарантії, пенсії і головне – слава та визнання. Ці люди мали глибокі богословські знання, одначе мілким було їхнє серце і так вони не отримали вінця мученика. Секретні служби радянської влади запрошували і теперішньої влади запрошують духовенство до “співробітництва”. Одначе, правдивий священик ніколи не покладе під ноги тієї чи іншої політичної партії та влади проповідь Христового Євангелія. Мученики давали відповідь у таких випадках: “Я служу тобі, як царю земному, але поклоняюся лише Господу, Царю Небесному”. Їх закопували живими у землю, розстрілювали, знищували радіацією і т.д. Хоча ці праведники закликали поважати владу словами апостола Павла, кажучи: Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога…. Роби добро, і матимеш похвалу від неї, бо володар Божий слуга, тобі на добро… Тому треба коритися не тільки ради страху кари, але й ради сумління” (Рм.13:1-5).

Якщо ти, живучи у своїй Батьківщині любив своїх ближніх на догоду якійсь там політичній силі, то такий і буде суд: Ідіть від Мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував Я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви Мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до Мене” (Мт.25:41-43). Отже, суть мучеництва полягає не в людських достоїнствах і займаного особою місця у владних структурах, а в благодатній силі, що звершується у наших немочах. Воістину Немає нічого тайного, що не відкрилось би і тайного, чого б не пізнали” (Лк.12:2).

ВисновкиБлаженні ви, коли будуть ганьбити вас та переслідувати, і зводити на вас усякі наклепи та лихословити вас через Мене…” (Мт. 5:11). Будьте достойні мученицького вінця, бо немає в нас такого високого християнського життя. Іншими словами, подвиг мучеництва – це завершення подвижництва щоденного, натхненного визнання. Всі українці є патріотами і самовіддано працюють на славу своєї держави та вірно служать у війську, боронячи суверенітет держави. Запитайте себе: “Що важливіше для вас, Христос, якась партія чи матеріальна вигода, заради якої й до сьогодні ллється кров людська на Сході України? Ісус сіє Зерно Правди, а яке зерно сіє на Землі цар Ірод по сьогодні?”. Сльози, кров, ненависть, обмови,

Господа не можна обманути, Він дивиться на серця священиків, вчителів, воїнів і свого часу прикличе кожного до Себе. Думаю, не зайвим буде згадати тут слова мудрого лицаря Дон Кіхота: “Свята віра велить нам робити добро ворогам і любити ненависників наших, ця заповідь здається нездійсненою тим, хто помишляє більше про мирське, ніж про Божеське, живе плоттю, а не духом. Бо Ісус Христос істинний Богочоловік, даючи нам Закон, сказав, що ярмо Його любе і тягар легкий, а отже не міг заповідати нам нічого понад наші сили”.

Нехай Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможе вибрати вам за свого друга, ворога грішних пристрастей.

Господи, благослови кожному з нас стати мучеником за віру Христову та оборонити український народ від гріховного наступу.

 

Благословення Господнє на вас!

 

+Василь Івасюк

Єпарх Коломийський

9 січня 2019 року Божого

м.Надвірна