От, стою при дверях і стукаю:

як хто почує голос мій і відчинить двері,

увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо мною”

(Од. 3:20)

 

Вступ. Цієї неділі читаємо два Євангелія – одне по Різдві, а друге перед Богоявленням. У першому випадку люди зробили Бога емігрантом та політичним біженцем, а в другому – Іван Хреститель волає, щоб за цей гріх та інші беззаконня люди принесли плід, гідний покаяння” (Мт.3:8).

І). “Устань, візьми Немовля і Матір Його та біжи в Єгипет” (Мт.2:13-23). Роздумуючи над Євангелієм після Різдва Христового, виразно бачимо долю біженців, хоча люди не зауважують того, що Ісус Христос почав своє земне життя як емігрант з Неба на Землю і далі до Єгипту, як політичний біженець. Холодна реальність відносин людини до людини робить кожного з нас емігрантом та біженцем по всі часи. Наляканий Йосип поспіхом збирає заручену, але не одружену з ним Марію, котра нещодавно народила Дитя та глибокої ночі втікає від переслідувань маніакального царя Ірода. Новонароджений Ісус опинився в центрі політичних інтриг ще до того, як став на власні ноги та вимовив перше слово “мама”.

Події Різдва Христового нагадують історію старозавітного Мойсея. Фараон наказує вбивати усіх єврейських дітей, щоби їхній народ у неволі не збільшувався кількісно та не міг повстати проти місцевої влади. Одначе, воля Божа була проти бажання фараона. Єдина дитина була врятована і саме їй вдалося вивести свій народ із дому рабства. Це був Мойсей!

В Різдвяній історії Ірод виступає новим фараоном, віддаючи наказ вбити невинних дітей, сподіваючись, що серед них буде новонароджений цар Ізраїлів. Цього разу Бог також був проти бажання Ірода, бо Йосип та Марія із немовлям на руках врятувалися від смерті у чужій і холодній країні – Єгипті.

Подібна ситуація тепер у нашій Батьківщині. Починаючи від Голодомору 1932-33 років аж до теперішніх часів кількість населення в Україні катастрофічно зменшилася від 80-85 млн. чоловік аж до 30-40 млн. чоловік. Перебуваючи в умовах війни на Донбасі, люди покидають свою Батьківщину у пошуках праці з різних причин, а чисельність молоді та народжуваність різко падає. Українська Церква молиться про Боже милосердя над нашим народом та просить людей уважно прислухатися до проповіді Предтечі над Йорданом.

ІІ). Іван Хреститель проповідує хрещення водою на покаяння для відпущення гріхів. Іван Предтеча над Йорданом кличе голосом вопіющого Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його” (Мр. 1:3). Головною перешкодою покаяння є диявол, якого апостол Павло називає ворогом віри Христової. Диявол – це бог “цього віку” (ІІ Кр. 4:4), котрий осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, який є образ Божий” (ІІ Кр. 4:4). Ворог роду людського робить це вражаюче просто: усі зусилля людського духу і сили душі він направив на покращення умов життя і на непримиренну битву із зовнішніми ворогами, але тільки не на боротьбу із злом усередині людини. Сатана найчастіше в особі зовнішніх ворогів представляє привиди у вигляді вітряків із старовинного роману про божевільного лицаря Дон Кіхота з Ламанчі або горезвісного ідентифікаційного номера платника податків. Ось так батькові брехні – дияволові, вдається обдурити людей замість того, щоб рятувати самих себе. Тоді дехто намагається покращити свій добробут за рахунок хворих, інвалідів, дітей і простих людей та починають вважати себе горе патріотами, “месіями” та псевдорятівниками Вітчизни, ображаючи при цьому багатьох людей навколо себе. І навіть більше, вони беруться виправляти науку Церкви Христової, начисто забуваючи, що Ісус Христос не дасть Їй пропасти і пекельні ворота її не подолають” (Мт. 16:18), не кажучи нічого вже про податкову інспекцію.

Усе це відбувається тому, що виправляти самого себе нудно, тяжко і цій роботі немає кінця. Поправляти ближнього – дуже легко і приємно, бо ніщо так не тішить біса гордості і самолюбності, як спостерігати за кимось, підслуховувати, записувати чиїсь розмови та викривати чужі гріхи. Запитання до вас дуже просте: “Чим відрізняються християни від “більшовиків” усіх часів і народів?”. Християнин покірно виправляє лише самого себе і мужньо бореться зі злом у власній душі. “Більшовик” намагається виправити людей цілого світу тільки не себе, бо він завжди і в усьому правий. В той спосіб руйнується все навколо нього. Ось це і є вся різниця між християнином і “більшовиком”.

Євангеліє від Марка якраз і нагадує необхідність особистого покаяння: Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його” (Мр.1:3). В християнстві шляхи Господні є незнаними людям та пролягають не по автострадах і ґрунтових дорогах, не по горбах і ярах, а в душах і серцях людей. Недаремно пророк і Предтеча Господній закликав грішників прийти до нього на пустинний берег Йордану без знарядь праці і створити плоди, достойні покаяння” (Лк. 3:8).

Ірод є справжнім “більшовиком”, бо для досягнення своїх цілей знищив безневинних немовлят і, проливши море крові, народженого Ісуса все ж таки не знайшов. Подібно більшовики з Радянського Союзу хотіли перемогти Бога, аж раптом вони самі пропали, хоча наслідки цієї атеїстичної боротьби відчуваємо ще до нині у незалежній Україні. Воїн Христовий не б’ється із зовнішніми ворогами, він веде битву з тим гріхом у власному сумлінні. Така боротьба віднімає всі сили, весь час, усі ресурси особи, не залишаючи жодної можливості для осудження ближнього. Виправити і врятувати світ можна тільки ціною, рівній ціні Христового подвигу. Такою ціною є власне життя, а не ціна життя своїх ближніх навіть і ворогів. Тому Господь каже: Лицеміре! Вийми спершу зі свого ока колоду, і тоді, побачиш як вийняти з ока брата твого скалку” (Мт.7:5).

Головним євангельським закликом став клич до покаяння, тобто перемінити самого себе. Мабуть, найважче змінити самого себе і перестати одного разу судити ближніх і далеких, сусідів і начальників та самому зайняти місце підсудного. Згадати страшно, скільки разів за своє життя кожен з нас голосно і при свідках, з повною упевненістю у власній правоті заявляв: “Ненавиджу!”. Не важливо до кого це відносилося, бо Христос помер на Голгофі за всіх людей.

Зміна свідомості людини – це необхідна умова для зміни поведінки. Зміна поведінки – це і є той самий плід достойний покаяння, тобто приготування шляху Господеві. Непросто визнати на сповіді гріх засудження ближнього, проте набагато важче принести плід достойний покаяння і на практиці відмовитися від безупинного та постійного засудження усіх навколо себе. Це дійсно подвиг і насправді труд, бо вимагає важкої, виснажливої праці від душі, яка очікує радісного Богоявлення і пришестя Господнього, заради якого Предтеча закликає нас сьогодні: Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його” (Мр. 1:3).

ІІІ). Посвячення іконостасу у Білозорино. Іконостас у нашому храмі показує їм дорогу праведних Старого і святих Нового Заповітів, щоб дійти до особистого воскресіння. Храм – це місце особливого навернення людини до Бога. Він поділяється на вівтар, який відповідає Божій природі Христа Спасителя, а також на храм вірних та притвор, які відповідають людській природі. Хочемо звернути увагу на достойну поведінку людей при вході до храму, підхід до тетраподу, прийняття Причастя та значення нині посвяченого іконостасу.

3.1). Вхід до храму. Входячи до храму, християнин кладе на собі знак святого хреста, підкреслюючи тим самим, що він переступив поріг Божого дому і готовий розпочати молитву перед Господом. Це нагадує стародавній звичай, коли гість чи подорожній, зайшовши в дім, насамперед перехрестився у бік святих ікон, а опісля привітався з господарем.

3.2). На тетраподі – розміщена храмова ікона. Підійшовши до неї, кладемо на себе двічі знак святого Хреста, цілуємо ікону, робимо ще раз знак святого Хреста і відходимо на своє місце, де спокійно продовжуємо молитву. Підхід людини до тетраподу від притвору символізує наш життєвий шлях, на якому іде постійна боротьба зі злом, однак у наполегливій боротьбі ми осягаємо зустріч із Богом.

3.3). Пресвята Євхаристія – це початок божественного життя. Підходячи до Святих Тайн, завчасу робимо на собі знак святого Хреста із метанією (глибоким поклоном), приймаємо Пресвяту Євхаристію зі складеними руками на грудях. Відійшовши недалеко робимо на собі знак святого Хреста з метанією та відходимо на своє місце для подяки Богові, що сподобив нас свого Тіла і Крові.

3.4). Призначення храму вірних. Храм вірних призначений для мирян у якому християнин отримує всі Божі ласки через слухання Божого слова і Святі Тайни. Сюди дозволено заходити тільки охрещеним на молитву. Посередині храму вірних стоїть тетрапод – чотирикутний столик, на якому є хрест, ікона храму чи свята, по боках – свічки. При ньому відправляються Святі Тайни Хрещення та Вінчання, парастаси, панахиди, акафісти і різні чини освячення та благословення. На самому переді у храмі вірних по боках є так звані крилоси, тобто місця, призначені для дяків, співців і хористів.

Храм вірних є відділений від святилища іконостасом, який розміщений на підвищенні, що називається солея. На середині солеї є півкруглий випуск на храм вірних – і цей півкруг називається амвоном. Він нагадує камінь, що його ангел відкотив від гробу Христа Господа в Єрусалимі. На амвоні диякон чи священик читає Євангеліє, проповідує Боже слово та виголошує єктенії.

Розписи на стінах храму вірних наповнюють ікони чи епізоди зі Старого чи Нового Завітів, а також постаті святих подвижників, які своїм життям засвідчили відданість Богові. У наших галицьких храмах можемо побачити національних героїв, релігійних провідників і новітніх мучеників.

3.5). Святилище – головна частина храму. Саме в цьому місці приноситься Безкровна Жертва Нового Завіту. Найважливішим у святилищі є Престіл, що символізує самого Христа Спасителя, який сидить на Небесному Престолі. Свята Трапеза – це чотирикутний і рівнобічний стіл, який стоїть на середині святилища й на ньому відправляється Божественна Літургія.

3.6). Іконостас та його призначення. Іконостас – це висока стіна повна образів розміщених у відповідному порядку і подекуди сягаюча стелі. В іконостасі є троє дверей. Посередині є Царські Двері, що ведуть до престолу. Назва Царські Двері походить від того, що ними входить Христос – Цар Слова, щоб подати людям своє Пресвяте Тіло і Кров. Святими двері називаються вони тому, що ними входить сам Божий Син. Царські двері мають бути вирізьблені у формі колосків пшениці та китиць винограду. Посередині Царських дверей в осібних іконах є зображені Пречиста Діва Марія і Архангел Гавриїл у сцені Благовіщення. На чотирьох кутах дверей є звичайно ікони чотирьох євангелістів з їхніми емблемами.

3.7). Поділ іконостасу. Згідно із приписом, іконостас повинен мати п’ять рядів ікон, розміщених у певному порядку. Починаючи із самого низу, під намісними іконами дуже часто зображують сюжети зі Старого Завіту. Невеличка ікона жертвування Ісаака, вказує на ту добровільну жертву Ісуса Христа любові до людей. Другий сюжет свідчить про вигнання наших прародичів Адама і Єви із раю. Святилище – це місце перебування правдивого Бога, тобто Раю. Метою цієї ікони є застерегти людину від гріха так, щоб не позбавити себе участі у житті із Богом. На іконі зображений херувим із вогненним мечем, який проганяє першого чоловіка з жінкою із раю.

Однак у сьогоднішній час, завдяки жертві Ісуса Христа, Господь нікого не залишить без уваги. Він вже не проганяє людину, а бажає її повернення. Бог не хоче смерті грішника, а його спасіння. І, коли приходить Господь до нас через Євангелію та через св. Причастя, деколи люди не слухають його слова і не причащаються його Тіла і Крові. Тоді вони самі проганяють себе із Раю, позбавляють себе блаженного місця і життя.

Окрім цих двох ікон, у кожному ярусі іконостасу можна побачити ще ряд ікон – що представляють нам життя стародавніх праведників, а саме: потоп, перехід через червоне море, перехід вибраного народу через пустелю, передання Мойсеєві Божих заповідей, підняття мідяного вужа у пустелі і т.д.

3.8). Іконостас зображує цілу драму людського спасіння, яка переходить у воскресіння.Характер нашої Літургії є виразно пасхальний, у якій Христос жертвує себе самого. Смерть Христа – це не смерть звичайної людини, але тріумф, перемога життя над смертю. Пресвята Євхаристія – це найбільша Тайна Східній Церкві і найголовніше джерело освячення і преображення людини. Одначе вершиною цього культу є небесний Христос, друга Божа Особа, що сидить праворуч Отця”. У Східній Церкві священик, як і люди, звертається обличчям до Сходу сонця, що символізує Ісуса Христа, кульмінаційну точку і завершення всього Всесвіту. Тут виявляється вселенсько-космічний характер нашої Літургії.

Підсумовуючи сказане, можемо дійти таких висновків: осередком східної Літургії є небесний прославлений Спаситель, що живить нас своїм Пресвятим Тілом і Пресвятою Кров’ю. У Східній церкві іконостас є символом неба та Царства Пресвятої Трійці. Східна Церква представляє прославлений всесвіт, піднесений до неба. Нині гріх підтинає коріння християнства та руйнує духовні вартості. Натомість іконостас повинен нагадувати воскресіння за вчинене покаяння і нагороду за це, те чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не прийшло, а що приготовив Бог тим, що люблять Його” (І Кор. 2:9).

ВисновкиОт, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо мною” (Од. 3:20). Ісус Христос нині продовжує бути мігрантом і політичним втікачем. Запитаймо кожний сам себе “Чи ми будуємо, а чи руйнуємо дорогу, якою Христос іде до наших душ?”. Тільки покаяння має допомогти пізнати і вирівняти дорогу Господеві до наших власних душ та усунути всі перешкоди моєї правдивої віри і любові, покори і довіри Христові.

Від часів Івана Хрестителя і довіку завжди буде актуальним заклик до покаяння і морального удосконалення людства – нашої відкритості на голос Бога і готовності прийняти його згідно книги Одкровення: От, стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо мною” (Од. 3:20).

Нехай Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, за допомогою благословенних ікон допоможе прийняти Христа до свого життя.

Господи, допоможи нам розкаятися і прийняти Христа у своє життя і спастися.

Благословення Господнє на вас! Амінь.

 

+Василь Івасюк

Єпарх Коломийський

 

13 січня 2019 року Божого

с.Білозорина