“Владика обрізується восьмого дня,
як дитина, приймаючи ім’я Ісуса,
бо Він Спаситель і Господь світу”.
(Канон утрені)
Вступ. Празник Обрізання і найменування говорить нам насамперед про жертву й самовідречення. Правдива служба Богові вимагає дотримання Божих Заповідей та сповнення християнських обов’язків. Кожний християнин мусить практикувати духовне обрізання, яке є перемогою своїх похотей, злих нахилів та пристрастей.
І). Обрізання у Старому Завіті. Господнє Обрізання і надання імені – це найближча важлива подія із життя Ісуса Христа після празника Христового Різдва. Євангелист Лука про це пише так: “Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус — ім’я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні” (Лк. 2: 21). Звичай обрізувати дітей чоловічої статі є дуже старою практикою багатьох народів Сходу. Воно відбувалося у віці дозрівання хлопців і вважалося символом їхньої зрілості. В ізраїльському народі обрізання стало законом від Авраама. Воно для євреїв було символом їхнього союзу з Богом. Бог сказав до Авраама: “Ось мій союз, що його маєте берегти між мною і вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати. (…) На восьмім дні життя мусить бути обрізане в вас кожне хлоп’я, у ваших поколіннях” (Бт.17:9-12).
Припис обрізання мав для євреїв далекосяжні наслідки. Обрізання насамперед було символом зарахування до членів єврейської релігії і народу. Воно означало підкорення себе законові і його обов’язкам. Апостол Павло каже: “Свідчу знову кожному, що обрізується, він мусить увесь закон чинити” (Гал. 5:3). Через обрізання кожний єврей ставав учасником благословення й обітниць, даних Богом його народові. Обрізання було конечне, щоб брати участь у пасхальній жертві. Невиконання цього закону виключало з членства єврейського народу. “А необрізаного чоловічої статі, (…) такого викорінити з його народу: він поламав мій союз” (Бт.17:14).
Слово “обрізання” часто вживається в символічному значенні, коли говориться про обрізання серця, уст чи вух, тобто тут розуміється бути послушним Господу Богові чи бунтуватися проти Нього. Тому первомученик архидиякон Степан звинувачує членів синедріону: “Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому” (Ді.7:51). Старозавітне обрізання було прообразом новозавітного хрещення, що втілює нас у Христа. Апостол Павло називає хрещення нерукотворним обрізанням, кажучи: “У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрещенні, з Ним ви разом також воскресли” (Кол. 2: 11-12).
ІІ). Таємниця імені Божого і людського. Люди, знайомлячись одні з одними, запитують: “Як твоє ім’я?” або “Як Вас звати?”. Саме ім’я складає перше враження про особу. Любо коли нас кличуть правильно по імені і неприємно коли наше ім’я забувають чи перекручують. Ім’я несе в собі глибокий зміст і стає своєрідним символом, який відображає призначення людини. Забрати у людини ім’я – це означає принизити її гідність та позбавити її сенсу життя. Подібне покарання мають ув’язнені у концтаборах, коли замінюють їх ім’я номером.
2.1). Значення імені у Святому Письмі. Ім’я у Старому Завіті визначало роль тієї чи іншої особи у суспільстві. Наприклад, Єва – це “мати всіх живих”, або підкреслювало якусь особливу рису людини Ісав – це “волохатий”, або пригадувало подію під час народження Ісаак – “Бог сміється” у відповідь на радість Авраама і Сари, які дізнались, що у старшому віці вони народять сина. Людина часто сприймалася за принципом: “яке її ім’я, така й вона”. Ім’я у Біблії прирівнювалося до особистості його власника. Господь наказав Адаму надавати імена усьому творінню, таким чином демонструвалась вищість людини над світом. За Божим планом людина є володарем світу. Бог кличе по імені вибраний народ до особливої місії і тим самим показує свою владу над Ізраїлем.
Господь кликав по імені всіх осіб, яких обрав для особливого служіння: Мойсея (Вих 3:4), Самуїла (1 Сам 3:4) та ін. Часом Бог змінював імена деяким своїм слугам, що означало для них нове покликання та особливе Боже заступництво. Таким чином, Яків став Ізраїлем (Бт. 32:29), Аврам – Авраамом (Бт. 17:4), апостол Симон – Петром (Мт. 16:18) або Савла – Павлом (Ді.13:9). Сьогодні залишився звичай змінювати ім’я світської людини, коли вона приймає чернечий постриг, тобто міняє своє покликання.
2.2). Боже ім’я передає нам сутність Бога. У книзі Виходу Бог відкриває людині своє ім’я: “І промовив Бог до Мойсея: Я той, хто є. І додав: Так промовиш до синів Ізраїля: “Я – є післав мене до вас” (Вих. 3:14). Бог відкрив людям своє ім’я тому, що він довіряє нам, хоче дружити і любити кожного. Боже існування охоплює час і простір минулого, теперішнього і майбутнього. Людина живе у часі та просторі: росте, старіє і помирає. Бог є понад часом і простором, не змінюється і зплишається завжди той самий. Іншими словами Бог був, є і буде вічно.
Знати Бога по імені це велике щастя, бо тоді можна у небезпеках прикликати Його на допомогу і спілкуватися з Господом. Боже ім’я було священним для вибраного народу і тому люди намагались без потреби його не вимовляти. З часом право виголошувати Господнє ім’я перейшло лише до первосвященика, який робив це один раз на рік у Святая Святих, в день коли складав жертву перепрошення за гріхи народу. Боже ім’я забороняли вимовляти людям, щоб не можна було використовувати його силу у власних магічних цілях. Так зупинили використання Господнього імені від надуживань і суто світського використання. Замість імені Ягве використовувались імена Владика чи Господь. Отже, звідси маємо заповідь – “Не взивай намарне імені Господа Бога твого”. Дане ангелом у Благовіщенні ім’я “Ісус” означає “Бог спасає”. Воно виражає Його сутність і місію, бо Він “спасе народ свій від гріхів їхніх” (Мт. 1:21). Апостол Петро стверджує, що “імені немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися” (Ді. 4:12).
2.3). Сила Ісусового імені. Ім’я Ісус у єврейській мові означає “Ягве є спасінням”. Ще на початках християнства зауважили, що той, хто вимовляє ім’я Ісус з благоговінням отримує благодатну силу діяти у житті. Іменем Ісуса лікували хворих (Ді. 3:6), усували зло (Мр. 9:38; Мт. 7:22), творили чудеса (Мт. 7:22; Ді. 4:30). Молитва в ім’я Ісуса завжди буде вислухана (Ів.16: 23-24). Призивання імені Ісус робить присутнім Його самого у нашому житті, єднає з Ним та захищає від зла.
Надання Христові ім’я Ісус вказує на святість, силу та велике значення цього імені для кожного християнина. Сам Господь Бог надав Христові ім’я. Ангел Господній говорить до святого Йосифа “Вона породить сина, і ти даси йому ім’я Ісус, бо Він спасе народ свій від гріхів їхніх” (Мт. 1:21).
Перед вознесінням на небо Ісус Христос дав своїм учням таку обітницю: “Ім’ям моїм виганятимуть бісів, говоритимуть мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих руки будуть класти і добре їм стане” (Мр. 16:17-18). Про святість і силу святого імені Ісуса свідчить святий апостол Павло: “Тому й Бог вивищив і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося — на небі, на землі і під землею” (Флп. 2:9-10).
Східна Церква вчить людей Ісусової молитви в якій багаторазово повторюється і прикликається ім’я Боже. Цю молитву використовуємо до сьогоднішнього дня: “Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного”. Існують і коротші формули, але суть усіх цих молитов одна – перетворити молитву словесну на молитву серця. Ісусова молитва має велику силу, бо досягає єднання з Богом.
2.4). Значення імені для християнина. Людина після народження через своїх батьків отримує ім’я, яке стає невід’ємною частинкою її існування. Сьогодні ми здебільшого носимо імена християнських святих. Тому слід розуміти, що іменуючи немовля, батьки вибирають їй небесного покровителя. Небесний покровитель колись своє земне життя присвятив Богові і тепер на небесах заступається за свого іменинника перед Господом. Ім’я пригадує людині чесноти святого в честь якого його названо і спонукує до наслідування в особистому житті. Отже, вибір імені для дитини – дуже відповідальна місія. Духовні вчителі радили називати християнина на честь святих, які є важливими для батьків чи якось з ними пов’язані. Існує гарна традиція давати дитині ім’я того святого, в день пам’яті якого вона народилась. Часто українці називали дітей іменами своїх предків. Більшість християнських імен мають єврейське, грецьке, римське та слов’янське коріння. Слід пам’ятати, що іменування дитини не має бути даниною моді, бо вона з часом пройде, а “модне” ім’я залишиться з дитиною на все життя, приносячи їй незручності та проблеми. Наприклад, одного хлопчика було названо в честь в честь революції, електрифікації і механізації, тобто скорочено – Рем.
Пророк Ісая говорить, що Бог знає наше ім’я: “Господь покликав мене від утроби, від лона матері моєї назвав моє ім’я” (Іс. 49:1). Бог ототожнює нашу особистість з іменем. Свідченням цього є поминання вірних на Літургії, коли священик вголос зачитує саме імена, без прізвищ і по батькові. Христос закликає апостолів радіти не тому, що їм коряться духи і вони Його іменем їх виганяють, а тому, що їхні імена записані на небі (пор. Лк. 10:20). Це є важливіше, аніж будь-які вміння, здібності чи здобутки. Для того, щоб наші імена були записані на небі, необхідно прагнути цього у своєму житті і спрямовувати усі свої зусилля до чесноти збереження віри. Тому не личить християнам давати одні одним прізвиська, вуличні клички, тим більше, якщо вони ображають особу. Особливо клички, так звані “поганяла”, дуже поширені серед бандитського світу. Бог знає людину саме по імені, тоді чому ми маємо називати її якось по-іншому?
Висновки. Надання Христові імені Ісус вказує на святість і силу цього імені та на його велике значення для кожного християнина. Святе Ім’я Христове — це запорука благословення, вислухання наших молитов, через Нього відбувається прощення людських гріхів, у Ньому сила встояти в спокусах, через Нього наше спасення. Ніколи не сміємо забувати, що називаємось християнами, отже, носимо на собі Христове ім’я. На святому хрещенні ми дістали ім’я нашого святого, яке для нас повинно бути святе й дороге, бо з ним підемо у вічність.
Отож, пам’ятаймо, що своїм іменем ми міцно пов’язані з Іменем Господа нашого Ісуса Христа і Його святими. Молімось до свого небесного покровителя, вивчаймо його життя, наслідуймо його чесноти. А якщо не знаходимо свого імені серед переліку святих, то живімо так, щоб наше ім’я стало святим!
Нехай Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможе продовжувати освячення нашого імені.
Господи, благослови Україну та ім’я кожного солдата, котрий в теперішний час своїм життя захищає наш народ.
Благословення Господнє на вас! Амінь.
+Василь Івасюк
Єпарх Коломийський
14 січня 2019 року Божого
с.Котиківка