Вступ. Люди стали свідками народження Месії, Йосиф Обручник дав Йому ім’я Ісус, Іван Предтеча приготував дорогу Спасителеві своїм життям і проповіддю над річкою Йордан. Бог об’явився у Трійці при хрещенні Христа, щоб людям збільшити знання про Бога. І тепер, коли ув’язнили Івана Предтечу, вже сам Ісус Христос продовжує звертатися до людей, котрі сиділи у темноті словами “Покайтесь, бо Небесне Царство близько” (Мт.4,17).
І). Людям, що в темряві перебувають світло засвітило. У Святому Писанні нерідко зустрічаємо такі місця, на які не звертаємо уваги, або вони нам нічого не говорять і ми просто їх перечитуємо. Подібним є сьогоднішнє Євангеліє від Матея (Мт. 4,12-17). Для багатьох людей назви земель Завулона та Нафталі не говорять нічого, так само ми просто розуміємо, що світло – це Христос. Він вийшов на проповідь і відповідно те світло засіяло всім народам.
Глибше зрозуміти ці рядки від Матея, необхідно звернутись до історії та Старого Завіту. У пророка Ісаї ми читаємо такі слова: “Горе Ашшурові, палиці мого гніву й києві мого пересердя! Я послав його на народ безбожний, виправив його на народ, що мене гнівить, щоб грабував його, обдирав до нитки, щоб топтав, немов грязюку на дорозі” (Іс. 10,5-6).
Гнів Господній спрямований на єврейський народ, бо він відійшов від Бога та упав у гріх ідолопоклонства. Тут повторюється та сама історія. Коли Ізраїль відвертається від свого Бога і починає шанувати ідолів, тоді Бог відвертається від народу та приходить якийсь могутній завойовник, підкоряє собі ізраїльтян. Пізніше ізраїльтяни навертаються до Бога і Він знову і знову їх визволяє. Таким жезлом гніву для Ізраїля стала навала асирійців.
Асирійське царство розташовувалося між річками Тигру та Єфрату. Приблизно про 700-і роки до Різдва Христового їхній цар Тіглатпілесар ІІІ вперше в історії створив професійну армію, яка складалася із піхоти, кавалерії, лучників та пращовиків і використовували осадні машини. Військові походи відбувалися після посівної і тривали до тих пір, поки потрібно було збирати урожай. Одним із найбільших нововведень була залізна зброя, яка переважала бронзову, вона була дешевша та твердіша, набагато довше зберігалася гострою. Асирійці вперше перезули своїх солдат із сандалів у спеціальні військові чоботи. Це було шкіряне взуття до коліна з товстою підошвою та металевою пластиною для захисту гомілок.
Відданість армії забезпечувалася щедрими винагородами, так само поміж солдатами розподілялася значна частина військової здобичі. Підкорені народи або вирізалися, або перетворювалися на рабів. Солдати одержували винагороду за кожну відрізану голову, яку приносили із поля бою. Після боїв видовище було просто жахливим: гори відрубаних голів, біля яких стоять писарі та занотовують кількість голів, щоби відповідно отримати винагороду. Зазвичай, полонених не брали, бо вони створювали тільки проблеми. Їх потрібно було годувати та охороняти. Більшу частину полонених вбивали одразу.
733 року до Р.Х. асирійський цар захопив північну частину ізраїльського царства. Саме ті землі, про які згадує євангелист Матей: землі, що належали поколінням Завулона та Нафталина, “а мешканців їхніх одвів в Асирію” (ІІ Цар. 15,29). Завоювавши Ізраїльське царство, асирійці частину мешканців взяли в полон, але більшість ізраїльтян загинули. Після цього завоювання та полону 10 поколінь Ізраїлю стали загубленими і назавжди зникли з історичної карти світу.
Асирійці одні із перших почали проводити депортації окупованого населення та безжалісно винищували всіх тих, хто чинив їм спротив. На звільнені землі вони засиляли інші народи, таким чином перемішуючи населення. Втративши свою батьківщину та релігію, люди одружувалися із представниками інших народів, втрачаючи свою національну ідентичність, а разом із тим не бачили необхідності скинути своїх завойовників. Щось подібне творилося і проходить на землях України. Переселенці втратили все: земля, на якій живуть, – більше не їхня земля, святиня лежить у руїнах, немає де приносити жертви й шукати зустрічі із Богом. Чи не про це говорив Ісая: “… це народ пограбований, обдертий; усіх їх кинуто в печери, заховано в темницях. Їх грабують, а визволителя немає; їх обдирають, а нікому сказати: Віддай!” (Іс. 42,22).
Тому й не дивно, що Матей досить з великою гіркотою говорить про землі Завулона та Нафталі, як такі, що перебувають у темряві та мороці. Це перегукується із пророком Ісаєю: “І буде він блукати по землі, пригнічений та голодний, і з голоду буде лютувати на царя свого й Бога проклинати; погляне вгору, подивиться на землю, а там лише горе й морок і темрява густа” (Іс. 8,21-22).
Рівночасно Матей вселяє надію, бо ті, хто в темряві з приходом Ісуса побачили світло. Про це пророкував пророк Ісая: “Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло” (Іс. 9,1).
Теперішний світ і наше життя є дуже подібними до біблійних про які говорить пророк Ісайя. У наш час людина відвертається від Бога, іде за веліннями своїх похотей та пристрастей і прославляє гріх. Замість любові та милосердя між людьми панує ненависть, жорстокість, жадібність, гордість. Якщо не зупинимось, то можемо зруйнувати самі себе як це відбулось із Ізраїльтянами, які попали у полон до Асирійців. Саме тому сьогодні до нас сьогодні звернені слова Господа: “Покайтесь, бо Небесне Царство близько” (Лк.4:17).
ІІ). Небесне Царство – це велике світло. Ісус, після ув’язнення Івана, повернувся в Галилею з Назарету й оселився в Капернаумі близько моря, на границях Завулона та Нафталі. Господь вчить нас зважати на обставини та уникати непотрібних небезпек і спокус. Ось так збулося пророцтво Ісайї: “О, земле Завулона та земле Нафталі, приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє! Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло”. З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: “Покайтесь, бо Небесне Царство близько” (Мт.4,17). Царство Боже стає присутнім в особі Ісуса Христа, Який приходить до зануреного людства у смертельних водах гріхів. Отже, прийшов Божий день, Цар любові та істини “як (…) світильник, який світить у темному місці” якого Христитель разом з іншими пророками був ранішньою зорею (пор.2 Пт.1,19).
Царство Боже присутнє вже тут і тепер. Переважно люди думають про нього, як про майбутнє царство на небі, яке прийде при кінці світу цього чи після смерті. Дійсно, воно прийде у своїй могутності і повноті при кінці світу, але починається воно у житті кожного вже тут на землі для тих осіб, котрі повірили Христові і Його Святій Євангелії. Слід звернути увагу на те, що Христос говорив, що Царство Боже вже є серед нас і прийде воно незамітно та знаходиться у серці людини.
По наших вчинках ми вже можемо побачити чи ми є у Царстві Божому і по цьому пізнають, чи Ви є учнями Христовими. Кожний християнин має велику відповідальність за проголошення Царства Божого. У храмі, церковній спільноті Царство Боже має бути очевидне у житті віруючих. Тому людина, приходячи до храму, має навчитися жити по-Божому! Люди, котрі не приходять до храму з цією думкою, залишаються закриті до Божого Слова, не каються і не приймають Божого Царства до свого життя, дають навіть поганий приклад згіршення для інших. Ніхто не є настільки благий і милосердний, як Господь, але нерозкаяним і Він не прощає.
ІІІ). Покаяння – це дерево життя, тому що воскрешає багатьох духовно померлих. Ісус спрямовує заклик до покаяння всім людям, який полягає у радикальній переміні людського мислення і серця. Іншими словами, людина має хотіти того, чого хоче Бог і не бажати того, чого Бог не бажає. Істинне покаяння відбувається завдяки благодаті Божій, яка обдаровує людину найбільшими дарами: життям, миром і світлом. Прийняти ці дари можна лише вірою і повною довірою людини до Бога. Бог неустанно чекає на наше постійне навернення (покаяння) ума і серця, спричиненого перебування близько до “Світла”, яким є Христос.
Ісус Христос після ув’язнення Івана Христителя, свого попередника і свідка, розпочинає привселюдне служіння в родинній землі, здійснюючи у своїй особі слова пророка Ісайї про велике світло, яке засяяло в поганській Галилеї серед жителів, занурених в темряві гріха та смерті. Цей промовистий образ може відноситися до життя кожного з нас. Кожен гріх і віддалення від Бога спричинює у наших серцях темноту егоїзму та морок смерті. У нашу темряву входить Ісус, Його сіяння яскравіше за сонце. Саме Він освітлює темні закутини наших сердець і спрямовує до кожного з нас особливий заклик: Покайтесь, бо Небесне Царство близько. Відверніться (покайтеся) від свого гріха і поверніться обличчям до істинного Світла благодаті. Марева гріха видають лише удаваний блиск, оповитий брехнею, егоїзмом і смертю. Світло Христове перебуває вічно та провадить до свободи, жертовності та правди.
Висновки. Людина повинна бажати змін у житті і довіритися Богові. “Бо праведний сім раз упаде й знову встане, а безбожник спіткнеться в нещасті” (Приповідки 24,16).
Ісус запрошує кожну людину прийняти ярмо послуху Євангелію, яке очищає та оживляє усіх, хто його приймає. Месія стоїть при дверях твого і мого серця й стукає, щоб увійти й оселитися в ньому, — подібно до того, як Він колись увійшов у темряву язичницької Галилеї, щоб назавжди перемінити життя її мешканців, принісши туди світло та надію Євангелія.
Нехай Святий Дух напише золотими буквами у душах дітей і молодих людей слова Спасителя: “щоби Ви любили один одного” (Ів. 13,34). Покаяння – це дорога будівництва України як Вільної Держави, це є шлях кожної людини і християнина.
Нехай Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможе сміливо наслідувати Предтечу, бути правдивими патріотами.
Господи, благослови наших священиків і вірних, щоб сміливо проповідували людям науку покаяння та подавали відповідні поради під час теперішнього становлення нового порядку у світі.
Пам’ятайте слова Спасителя “Покайтесь, бо Небесне Царство близько” (Мт.4,17).
Благословення Господа нашого Ісуса Христа нехай перебуває з Вами завжди нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.
+ Василь Івасюк, Єпарх Коломийський