Євр 7,7-17;

Лк 2,22-40

Роздумуємо над темою сьогоднішнього свята, яке називаємо Стрітення. І воно полягає в тому, що Богородиця разом зі святим Йосифом, несучи на руках немовля Ісуса, прийшли до святині у Єрусалим. Закон Мойсея приписував жінці, що народила хлоп’ятко, очищатися разом сорок днів від народження (пор. Лев 12,2-4). Також батьки приносили ягнятко; коли не мали можливості через убогість, тоді брали пару горлиць або пару голубенят. «… І відслужить священик за неї покуту, й вона стане чистою» (Лев 12,8). Таких приписів дотримувалися ті особи, які вірили в одного Бога й підлягали закону Мойсея, що його дав Господь народові. Тому Марія разом з обручником Йосифом та немовлям Ісусом прибули у святиню виконати вчасно закон. Чинили вони це з радістю, розуміючи, що це воля Бога, яку прагнули виконати найкраще. Марія зі святим Йосифом не трактували закону по-своєму розумінні, не обходили його, хоч могли це чинити, бо народився Божий Син, однак були слухняні приписові, який найкраще виконали. Пішли у святиню, до якої принесли  на  руках Бога, Кого не може світ обійняти – Його також узяв на руки праведний Симеон. Хто такий Симеон? Насамперед, євангелист Лука написав про нього, що він – «праведний та побожний». Очевидно, що святий апостол цікавився цією особою, старцем Симеоном. Він не просто знайшовся у храмі, але сказано: «Він прийшов Духом у храм…» Також, коли Ісуса вносили всередину, він з дозволу батьків взяв немовля на руки й просив, щоб його відпустити з цього життя, бо він побачив Спасителя. Цей чоловік жив дуже побожним життя, а Господь удостоїв його прожити довгий вік, щоб він побачив Спасителя світу. Чому так? Бо так сподобалося Богові й жодна людська сила не в праві вносити корективи, лиш ствердити цей факт. Про праведника Симеона передання стверджує, що він був одним із 72-ох осіб, які переписували Святе Писання у грецьку мову – як перекладач. І ще цікавий факт передання, що його віку було вже коло 300 літ. Немає достовірних фактів, існує лиш передання, перекази з уст в уста, що часто є правдивою історією. І святий апостол Лука написав, що Симеону було сповіщено Святим Духом, що не умре, поки не побачить своїми очима Месію. І в той день він прийшов у храм з натхнення Святого Духа. Симеон, як особа, наскрізь оточена Святим Духом, керувався ним й був вірним Божому Духові своїм життям. З таких описів можемо зробити висновок, що його життя могло бути дуже довгим, хоч на той час уже не жили стільки років, як попередньо: 800-900 років. Знову святий  Лука написав, що, коли праведник Симеон взяв на руки Ісуса-немовля, просив, щоб його вже відпустити із життя на землі. Трохи ось такої історії, яка записана і її можна прочитати. Цей святець Симеон, тримаючи Ісуса на руках, промовив до Марії, що Ісус стане знаком протиріччя, а Їй самій меч прошиє душу. І відомо, що навколо Ісуса точаться до сьогодні різні розмови, одні Його сприймають, як Бога, інші відкидають; вірять у Нього, як Спасителя світу або не сприймають цього. А Його матері, Марії, відомо, що духовний меч прошивав Її душу, коли Її Сина переслідували, зрадили, катували й розіп’яли на хресті. Пророцтво Симеона сповнилося вповні, лише болів Марії, «прошивання душі мечем», ніхто не в силі збагнути до кінця.

У тексті святого Луки згадується про Анну, пророчицю, яка осягнула віку 84 роки. Як вдова, посвятила своє життя на служіння при святині. Згадується про її молитви та піст, а це означає, що вона не шукала вигоди на землі, лиш була спрямована у вічність на Бога. Знала, що й довгому життю приходить кінець, а праведному життю слідує нагорода в небі! Жила вірою, теж удостоїлася бути присутньою, коли Ісуса принесли у храм. Ця подія дуже сколихнула пророчицю, мимо її поважного віку. Вона перейнялася особою Спасителя, її дух набрав більше сили і вона відважно усім говорила про прихід Бога у людському тілі. Люди чекали – написано – визволення Єрусалиму від загарбників, а вона оповідала про визволення духовне, яке прибуло для людства на землю з народженням Христа. Цих двоє осіб, праведний Симеон і пророчиця Анна, свідчать про те, що Богові необхідно служити завжди, вони чинили це за молодого віку і продовжили служіння, коли досягнули поважного віку. Знали, що їм буде за словами Ісуса Христа, який відповів на запитання апостолові Петрові: «… Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля» (Мт 19,28).  Пам’ятаймо, що наші чесні змагання за щасливу вічність не марні, що наше праведне й покаянне життя на землі буде нагороджене вічною радістю в небі. Наша віра – не марна, наша віра жива й нагороджується! Хай Пресвята Богородиця допоможе нам практикувати життя віри в правдивого Бога!

Згадаю про 30-ту річницю виведення радянських військ з Афганістану. Історія змінилася, щезнув Радянський Союз і ми живемо у вільній Україні! Звичайно, багато ще необхідно довершити до правдивої волі в нашому краю! Були часи Союзу і тоді ми підлягали певним законам, що диктувалися не завжди згідно правди та нашої волі… Не схвалюємо введення радянських військ в Афганістан, що сталося 1979 року. Це подібно до введення російських військ у Крим чи війна на сході України. У ті часи наші військові воювали за чужу державу, багато з них поклали голови… Радіємо нашими військовими, хто повернулися живими з Афганістану! Сьогодні 30-та річниця виведення військ з Афганістану і згадуємо це ради наших хлопців, які там побували й приносять багато добра для нашого народу! Годиться привітати тих, хто повернулися живими та багато трудяться на славу України! Хай Бог дає вам сили та благословить! Дякуємо посмертно тим, які не повернулися до свого краю, та їхнім родичам!

Згадується, приблизно 160 000 українців пройшли радянсько-афганську війну. Не хочу про це згадувати, як співає Святослав Вакарчук про теперішню війну на сході України: «… не моя війна…», тобто, не потрібна, не ми її розв’язали, не ми прийшли на чужу територію..?! І не наша була війна в Афганістані…

 

 

+ Ігор

Митрополит Львівський, УГКЦ

 

15 лютого 2019 р. Б., храм Стрітення, м. Львів