Сайт зачинений. Просимо вибачення за незручності.

Дорогі брати і сестри!

Ось ми вже стоїмо на останньому передпостовому порозі — на межі м’ясниць і масляної. Хоч інколи нам хочеться бачити масляну як час розваг, веселощів, насправді це — перехідний період. Це час, коли ми вже вступаємо в напівпіст, відмовляючись від м’ясних страв. Ми готуємося до цілеспрямованого самообмеження, щоб відчути себе хоч трішки більш вільними від світу й зосередитися на собі.

Здавалося б, що сьогодні, в м’ясопусну неділю, Церква мала б знайти десь у Святому Письмі інструкції як постити: що можна їсти, чого не можна. Насправді стається щось зовсім інакше: через читання, яке приписується церковним уставом, Христос відкриває нам далеке й тривожне майбутнє (Мт. 25:31-46)!

Христос відкриває нам майбутній суд, який здається страшним через те, щоми відчуваємо, думаючи про нього. Бо ми відчуваємо свою слабкість, свої провини, свою неготовність постати перед Богом. І Христос допомагає нам: Він дає нам мірило, яким ми повинні зважувати свої вчинки. Христос Сам судитиме нас у майбутньому і вказує нам на критерії, якими керуватиметься Він, Божий Син, Друга особа Пресвятої Тройці.

Ісус не просто відкриває нам символічну роль кожного з нас як випробувача для інших. Він наголошує на нашому богосинівстві! Ні, звичайно, єдиний Ісус Христос є Божим Сином. Але ж і кожен із нас є творінням Божим. Всі ми походимо від Адама і Єви, створених Небесним Отцем. І коли ми звертаємося до Нього з молитвою, іменуючи Бога “Отче наш”, ми визнаємо себе Його дітьми. А хто ж більше, як не батьки, (а Бог є і Батьком, і Матір’ю в одній особі для нас), турбується про своїх дітей?! Хто інший з такою наполегливістю привчає нас відчувати себе однією великою родиною?!

Ось Христос і вказує нам, як готуватися до зустрічі з Ним – майбутньої, остаточної зустрічі, яка може стати для нас прологом до вічного перебування з Ним у Небесному Царстві. Вона може стати зустріччю,

а може стати й розлукою з усім тим, що було нам дорогим, і приреченням себе на вічні страждання разом із бунтівними ангелами, яких покарав Бог, позбавивши їх щастя спілкування з Собою.

Шість вимірів дає в сьогоднішньому читанні Христос. Шість душевних станів, суспільних хвороб, які можуть і мусять бути для нас предметом уваги і співчуття. Це голод і спрага, бездомність і бідність, хвороба і ув’язнення. А ув’язнення можна теж розуміти надзвичайно широко: як несправедливі звинувачення, переслідування тощо.

Все це є викликом для кожного з нас. Викликом, який вимагає реакції.

Не відсторонення, не ховання від цих проблем, а живої участи в проблемах нашого ближнього, підтримки, допомоги, співчуття принаймні на рівні відвідання його. Може, якби Христос говорив до нас сьогодні, то згадав би ще й про потребу зателефонувати до ближнього і поговорити з ним.

Скільки може відкритися сьогодні нам можливостей для допомоги ближньому! Безліч. Чи ми їх використовуємо? Недарма ж бо й Церква напередодні посту замість того, щоб закликати нас до ізоляції і зосередження на собі, вчить нас і в цей час пам’ятати про ближнього і виміряти свою готовність до зустрічі з Суддею саме тим, наскільки ми були активними, чуйними у світі, наскільки ми переймалися його турботами. Церква навчає не узалежнюватися від світу, а боронитися від тиску, який справляє на людину гріх, що прийшов у світ разом із першим падінням ангелів і який не залишає його, доки світ існує.

Саме від гріха походять хвороби, нещастя, війни, суспільна несправедливість і багато-багато чого ще. Протистоячи гріху, ми якраз і готуємося до Небесного Царства. Постовий період — це період особистої пустелі і захисту себе від впливу світу. Він є для нас періодом тиші, яка допомагає почути голос того, хто кличе нас на допомогу. Почути не для того, щоб поспівчувати ближньому і забути про нього, а щоб знайти в собі сили допомогти йому, бути учасником розв’язання проблем, які існують у довколишньому світі:нагодувати голодного, напоїти спраглого, відвідати хворого і ув’язненого, прийняти подорожнього. Все це нам до снаги. Ми можемо відчувати себе слабкими, бідними, безборонними. Але наша сила – сила відчуття солідарности, сила нашої християнської віри – виявляється у стосунку до ближнього. Саме так ми реалізуємо ту богоподібність, те богосинівство, що як образ і подоба Божі закладені в кожного з нас.

Саме цього вчить нас Господь. У цьому світлі Великий піст постає періодом гартування в християнських чеснотах, знаходження в собі сили для вияву цих чеснот. А вони є в нас! Бо, вказуючи на кожного з нас як на оприявнення творчої всемогутньої Божої присутности в світі, Христос вказує нам водночас і на той потужний нереалізований потенціял, який ми повинні виявити в собі, аби поставити його на служіння Богові, а, отже – на служіння своєму ближньому. Амінь.

Архиєпископ (Ігор Ісіченко)