В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
«Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати» (Мк 2, 10).
Слава Ісусу Христу!
Всечесний Отче! Дорогі браття і сестри!
Сьогоднішнє Євангеліє, другої неділі Великого посту (Мк 2, 1-12), говорить нам про чудо, яке робить Христос на очах великої кількості людей: оздоровлює розслаблену, тобто паралізовану людину. Напевно, багатьом з нас не раз доводилося бачити, а може, навіть, ходити чи услугувати паралізованій людині. Ми знаємо, що може така людина. Очевидно, нічого: вона лежить нерухома і повністю залежить від нашої ласки. Так само і цей чоловік, він нічого не міг зробити, не міг встати, можливо, не міг і попросити, але він мав друзів, які принесли його до Христа. Напевно, ключовим словом сьогоднішнього Євангельського читання є цей вислів: «Ісус, побачив їхню віру». Ісус Христос не побачив віру того розслабленого, але побачив віру його друзів, які його принесли до Нього. Ісус звертаючись до розслабленого, не каже йому, що він є оздоровлений, але промовляє до нього цікаві слова: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи». Чому Христос починає оздоровлення такими словами? Напевно тому, що саме численні його гріхи стали причиною паралічі цього чоловіка.
Біблія, Святі Отці, уся Традиція Церкви говорять про гріх не лише, як про переступ Божої заповіді, як невиконання чогось, а говорять про гріх, як про щось набагато більше і страшніше. Говорять про гріх, як про важку недугу, яка вражає нас, не лише наше тіло, але і нашу душу, вражає цілу людську істоту, її паралізує. Святі Отці також говорять, що той, хто грішить, спотворює своє життя, адже кожне людське життя має своє покликання – прожити його гідно, прожити його з Богом. Слово «гріх» з єврейської мови означає непопадання в ціль, і чим більше ми грішимо, перебуваємо в грісі, тим дальше ми відходимо від цієї цілі, від мети, якою є Бог. І бачимо до чого призводить гріх, яку велику він має силу, що паралізує нас та віддаляє від Бога.
Часто, коли ми бачимо людей, які не бажають молитися, які живуть в грісі, які не хочуть йти до церкви, звичайно, перша наша реакція – ми їх осуджуємо. Але можемо собі подумати, чи часом гріх не паралізував їх настільки, що вони вже не здатні щось добре зробити. Як говорить Апостол Павло в своєму посланні до Римлян, він бачить у собі дію закону гріха. І каже, що бажання робити добро в ньому є, але виконати добро – того не має: «Бо, що роблю, не розумію: я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю», – стверджує Апостол Павло. Чим більше людина перебуває в грісі, вона робить те, що не хоче. Апостол Павло підкреслює, що він розуміє, що є те бажання добра, але він є невільник гріха. І запитує Апостол самого себе: «Хто мене визволить?» Якраз Христос є Той, Який нас визволяє від сили гріха, що спотворює наше життя.
В сьогоднішньому Євангелії бачимо, що книжники, які там сиділи, починають осуджувати Христа, що Він не може прощати гріхи, бо прощати гріхи звичайно може лише Бог. Але Ісус Христос звертається до них такими словами: «Чого таке ось намислюєте у ваших серцях?» Тими словами Господь вказує їм саме на причину недуги хворого чоловіка.
Ми перебуваємо в часі Великого посту, часі покаяння. Подивімося кожен у своє серце, наскільки сильно ми є вражені гріхом, наскільки сильно ми є паралізовані. Інколи людина може вже втратити надію в житті, може відчувати, що вона нікому не потрібна, що її вже ніхто не простить. Але це – не так, тому що Бог прощає всіх. Якраз Папа Франциск дуже гарно сказав, що Бог ніколи не втомлюється нас прощати, це ми є тими, які втомлюємося просити прощення в Нього.
Тому не втомлюймося, не біймося перепросити і примиритися з Богом, бо найбільша радість, найбільше щастя – це жити в мирі з Богом. Амінь.
о. Андрій Стасів,
духівник Львівської Духовної Семінарії Святого Духа