Сайт зачинений. Просимо вибачення за незручності.

Євр 1,10-2,3; Мр 2,1-12.

Євр 7,26-8,2; Ів 10,9-16.

Ісус Христос відвідував міста й села, навчав, оздоровляв недужих і проганяв демонів. Чутка про Нього ходила між народом, усе передавалося з «уст в уста», тоді не було телефонів, ані телевізії, а люди ділилися між собою про якогось дивного пророка… Одні Його бачили, інші чули безпосередньо від тих, хто Ісуса бачив; а ще інші судили з почутих переказів, тоді трапляються й перекручування. Достеменно відомо, що така історична особа жила у світі, має свій родовід та докладно описану історію життя. Ісус Христос – наш Спаситель, Бог, Особа з Пресвятої Трійці! Тодішні люди бачили надзвичайні чуда, навіть воскресіння померлих, яке довершував Христос, Він і сам про себе натякав: «Як Отець мій мене знає, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець…  Я і Отець – одно» (Ів 10,15;30). Люди чули ці слова, але не сприймали їх серйозно – навпаки, певні називали Його навіженим та тим, хто з’їхав з глузду. А Ісус Христос не опускався до рівня своїх критиків, які не мали підстав, щоб так говорити, бо факти Його життя й діяльності були зовсім відмінні від неправди, яку повторяли вороги Бога. Вони говорили брехню, тому Ісус уважав, що немає потреби словесно доводити правоту лукавим людям. Часами Він відзивався: «Та ось тепер бажаєте вбити мене, чоловіка, який вам правду сказав, ту, що її від Бога вчув…»  (Ів 8,40). Ще так відізвався Ісус до юдеїв: «Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. … правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько неправди» (Ів 8,44). Спаситель у такий спосіб перестерігав людей, щоб не попадали й не залишалися у сітях демона.

Святий євангелист Марко описує подію в Капернаумі, куди прибув Христос. Почувши,  люди відразу збиралися й передавали один одному, що Ісус зупинився в такому-то домі. За короткий час біля будинку зібралося так багато людей, що із розслабленим, якого несли четверо до Ісуса, не можна було ближче приступити. А Спаситель перебував всередині будинку, який був власністю небагатих людей, тому що у ньому легко розбиралася стеля, через яку спустили розслабленого перед Ісусом. Розслаблений мав багато перешкод, щоб стати перед лицем Господнім: був нерухомим, потребував помочі ближніх, прийшлося його нести, бо неможливо посадити на осла, щоб йому прибути до Христа. Перед будинком зібралася велика кількість людей, що унеможливлювало доступ до Ісуса, тому було розібрано стелю, люди підняли недужого на верх будинку, і аж тоді опустити ліжко з хворим перед Спасителя. Хворий і четверо, які його несли, мали великі перепони, але вони їх здолали. Кожній людині й людству взагалі необхідно долати різні перешкоди, внутрішній особистий опір, інші негативні впливи – словом, гріх – щоб приблизитися до Бога. За вірність Богові, за призивання Його імені в часі нападу диявола, за щире каяття перед Господом, за трішки доброї волі Господь дає нагороду вічного щасливого життя.

Перед Ісусом лежав нерухомий чоловік, який очікував зцілення, мав віру, поклав усю свою надію на Бога і це спонукало Сина Божого сказати: «… Сину, відпускаються тобі твої гріхи» (Мр 2,5). Виходить, що причиною хвороби тіла стали гріхи духа! Присутні книжники стали судити у серцях Ісуса за відпущення гріхів, уважали, що лиш Бог може відпустити гріхи. А вони не признавали Його за Бога, тоді Ісус промовив до недужого: «… Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому» (Мр 2,11). Не потрібно було нічого більше, вистачило слова Спасителя – і нерухомий став здоровим. Піднявся той, хто не міг порушити рукою після важкого нездужання, ще й до того недужий ніс свою лежанку, що було свідоцтвом його хвороби. Таке чудо, що сталося на очах присутнього народу, не вплинуло на книжників та їхніх прихильників, щоб признати Ісуса Христа за Бога. Коли людина чогось не хоче, не приймає, тоді й чудо для неї не стане жодним показником! Ісус довів вороже наставленим до Нього особам, що Він даремно не говорив слів про відпущення гріхів, довів це, оздоровлюючи людину від важкої недуги. Закрив уста ворогам, хоч вони не зробили з цього необхідного висновку. Не знаємо, хто із них повірив Сину Божому? Відомо, що Юда, військовий відділ, слуги фарисеїв та первосвящеників (пор. Ів 18,3) невдовзі напали на Ісуса, зв’язали Бога й повели Його спочатку до первосвящеників Анни, згодом – до Каяфи (пор. Ів 18,23;24). А це – Ісус, Бог, що відпускає мені й тобі гріхи, Творець неба й землі, що віддав своє тіло на наругу ворогам, які безпощадно, майже до смерті побили Його, не залишаючи жодного живого місця. Його тіло стало суцільною раною! Це – той Бог, що, помираючи на хресті в смертельних судорогах, здригався від болю, але не перестав любити, навіть своїх розпинателів, бо промовив з хреста: «… Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять…» (Лк 23,34). Це – Господь, який промовив до великого грішника, до злочинця, що висів поруч на хресті: «… Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї» (Лк 23,43). За що така щирість до розбишаки? До вбивці, бунтівника? За мало що вчинене ним, за сказане: «… Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство» (Лк 23,42). Хто із людей збагне Божу доброту, любов та Господнє милосердя? Немає таких добрих та гідних людей, щоб осмислили Божу любов та милосердя. Не існує таких осіб.

Господь любить усіх, навіть грабіжників, зрадників, вбивць та усяких великих грішників. Це правда, але Він очікує каяття, примирення грішної особи з ним. Такий простий, доступний та легкий акт духа –каяття, через яке людина отримує запевнення від Бога про вічний рай. Використовуймо час Великого Посту, щоб знову, наново, ставати перед Господом на коліна, який словами священика у тайні Сповіді усім розкаяним особам радо відпускає гріхи. Господь всім, хто кається й просить Його прощення – охоче прощає. Хай Пресвята Богородиця, наша небесна Мати, допомагає нам зануритися в Божу любов та Його милосердя! 

 

+ Ігор

Митрополит Львівський УГКЦ

 

24 березня 2019 р. Б., Архикатедральний Собор святого Юра, м. Львів