Сайт зачинений. Просимо вибачення за незручності.

Мр 10, 32-45; Євр 9, 11-14

Дорогі в Христі брати і сестри!

Маємо вже 5-ту неділю посту. Великий піст завершується, а приближається празник Воскресіння. Але щоб дійти до воскресіння, Ісусові ще треба перейти через важкі страждання.

Євангеліє від Марка, яке ми слухали на цій Божественній Літургії, говорить про подорож Ісуса зі своїми учнями до Єрусалиму, в часі якої вже третій раз Він пригадує про свої страсті, смерть і тридневне воскресіння. Учні Ісуса цієї мови не тямлять, бо ще не навчились розуміти, що означає слідувати за Ісусом. Вони мислять по-людському. Хочуть сидіти праворуч чи ліворуч в Його Царстві. Петро навіть каже, щоб Ісус пожалів себе (Мр 8, 33) і не йшов до Єрусалиму. Учні Його перестерігають, щоб був обережним, або як ми ще подекуди говоримо – второпним.

Мені пригадується одна розмова ще в Бразилії, коли старші від мене священики мене перестерігали, щоб я був второпний. Але мені відразу вирвалася з уст відповідь, що якби Ісус був второпний, то не вмер би на хресті. Священик, коли почув мою відповідь, майже впав, проте замовчав. Звісно, второпність є потрібна, але це людська, філософська чеснота, про яку багато говорили греки, зокрема філософ Арістотель. Коли ідеться про виконання якоїсь місії з любові до інших, второпність іде на друге місце. Мама, коли бачить дитину під загрозою, не має часу бути обережною, відразу кидається її рятувати. І таки хто справді любить свою країну, не боїться іти на фронт. Християнські чесноти – це віра, надія, любов, а найбільша з них – любов.

Ісус був посланий від Отця, щоб спробувати на собі всі людські болі і перемінити їх значення: те все, що для людини є знаком прокляття, преобразити на знак спасіння, і смерть довести до воскресіння. Саме про це Ісус сказав учням, що йшли до Емаусу: «Хіба не треба було Христові так страждати й увійти у свою славу?» (Лк 24, 26). Господь в Євангеліях зазвичай говорить «якщо хочеш», а стосовно страждань каже «треба».

Учні Ісуса цієї Його мови не розуміють. Вони думають про щось інше, чогось іншого шукають… Підходять, отже, до Ісуса два Його учні Яків та Йоан, яких Христос назва був «синами грому» (Мр 3, 17) і які свого часу хотіли спалити місто самарійське за те, що міщани не прийняли на ночівлю Ісуса з учнями (пор. Лк 9, 51-56). Ці два учні належали до руху зелотів, які боролися за незалежність Ізраїля від Римської імперії, щось на подобу сучасних «бандерівців» чи «кіборгів», що заради спільної перемоги готові стояти на фронті до кінця. Вони саме просять Ісуса: «Зволь нам, щоб ми сиділи: один праворуч, а другий ліворуч від тебе у твоїй славі», а Ісус відповідає їм: «Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку я п’ю, і христитись хрищенням, яким я хрищусь?» (Мр 10, 37-38).

Ісус дає учням три відповіді. Перше, щоб посісти місце у Божому Царстві, треба перейти через терпіння. Але не треба шукати за терпінням. Бог не посилає терпіння і не карає людину. Він сам себе покарав, щоб нас не карати! Страждання є в світі, бо належать до природи розвитку всього живого, але зокрема терпіння є наслідком гріха людини. Ісус не шукав за терпінням. Він, навпаки, прокажених очищав, сліпим відкривав очі, калік зціляв, бісів виганяв і мертвих воскрешав. Ісус старається спасти людину від страждань. Однак, щоб змінити значення терпінь, треба їх сприйняти, треба взяти на себе свій хрест та іти за Христом, треба єднатись з Христом. І тоді те, що є для нас знаком прокляття і нарікань, стає знаком спасіння.

Друга відповідь Ісуса для «синів грому» є та, що визначати учням місця у майбутньому Царстві належить не Йому, а Отцеві.

А третя відповідь, і то сама суть програми Ісуса, – це служіння. Не влада і слава, на зразок царів і вождів цього світу, є завданням учнів Ісуса, а взаємно себе любити і служити. «Хто з Вас хоче бути великим, хай буде вам слугою, і хто з вас хоче стати першим, хай буде рабом усіх», бо і «Син чоловічий прийшов не на те, щоб йому служили, лише щоб послужити й віддати своє життя як викуп за багатьох» (Мр 10, 43-45).

«Сини грому» сперечаються з іншими учнями, хто більший, хто перший. Вони бажають влади, слави, хочуть світитися перед іншими. Ці два сини зрозуміли науку Ісуса Христа пізніше. Вони все віддали заради Христа. Якова вбив Ірод (Ді 12, 29), а Йоан став євангелистом любові. Обидва учні, та й інші, крім Юди, зрозуміли, що замість слави і влади треба іти дорогою служіння, жертви і віддання себе, і, на зразок Ісуса Христа, проливати власну кров заради спасіння і відпущення гріхів.

Ми слухали сьогодні також Послання до Євреїв, в якому сказано, що не «кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю Ісус спасає світ, …. на служіння Богові живому» (Євр 9, 12.14).

Новозавітне священство проливає свою кров і тіло своє ламає заради інших: «Це моє тіло, що за вас ламається… Це моя кров, що за вас проливається». Це слова Ісуса Христа, а також кожного священика, що хоче бути пастирем на подобу Ісуса Христа, і кожного християнина, бо завдяки Духові Святому, Який сходить на нас, ми також стаємо Тілом Христовим. Учень Ісуса не шукає собі привілеїв і заслуг, а готовий на всі можливі жертви заради любові до братів своїх. Саме це становить християнський авторитет: дух любові і служіння, смиренність і радість, послух і віддання себе аж до самої смерті. Не спасаємо себе болями, але любов’ю, яка може все перетерпіти, як це показав нам сам Ісус Христос. Він Спаситель!

І такий-то хід до воскресіння!

+ Діонісій

Рим, Храм свв. мчч. Сергія і Вакха, 25.03.2018