Сьогодні Свята Мати Церква звертає нашу увагу на те, як ми повинні нести Божу любов та Його світлу науку своїм ближнім та цілому світові. У нашому житті нам доводиться спілкуватись із різними людьми, які не завжди поділяють наших думок та поглядів. Досить часто буває, що ми не завжди є стримані до тих, хто не знає як наприклад поводитись у храмі чи на богослужіннях. І зовні виглядає так, що ми просто в такий момент не керуємо собою, своїми словами та поведінкою. Подивімось як цього нас вчить сам Спаситель у розмові з жінкою самарянкою.
В якій простоті ми бачимо Богочоловіка, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого, Царя ангелів і людей! Він, як говорить нам євангелист Іван Богослов, сів біля криниці Якова, стомлений і виснажений. Ісус, чекав на своїх учнів, що пішли до найближчої місцевості купити якихось харчів. Одна жінка в той час йшла набирати води. Спаситель побачивши жінку глянув на її серце і побачив, що ця самарянка потребує Його допомоги. Тоді Ісус попросив у неї води, щоби напитись. Здивована просьбою Христа, самарянка напевно не до кінця розуміла, що має на увазі під «живою водою» Христос, коли наголошує про те, що може цю воду дати їй. Вона чисто по-людськи думала та говорила собі з Ним про воду з криниці.
У духовному житті «жива, благодатна вода» має зовсім інше значення і той, хто напоєний благодаттю Святого Духа ніколи не почує спраги тілесної, бо його потреби вже довершені. Благодатна вода перебуваючи в людині робить її джерелом з якого вона випливає напоюючи всіх, хто потребує. Хтось з отців говорить, що ця вода не просто витікає, але це джерело води б’є, в дослівному грецькому перекладі «скаче», у життя вічне в такий спосіб робить людину причасником вічного життя.
Наприкінці цього євангельського уривку можемо спостерігати цікавий момент, учні пропонують Ісусу перекусити, але Господь переконує, що Він не голодний. Вони ж між собою питають один одного, хто нагодував Його. Тоді Господь пояснює що є справжньою поживою для Нього. Саме так є щодо тих, хто справді зрозумів наскільки велика сила Святого Духа, Який просвічує своїх вибраних дітей і тоді вони не відчувають ні спраги, ні голоду.
Розмова з жінкою набирає нових обертів. Самарянка в цьому спілкуванні хоче для себе багато пізнати, тому вона і питає про те, де справді повинні молитись. Господь пояснює жінці про два способи служіння Богові : юдейський та самарянський. Вказуючи їх хоче, тим переконати свою співрозмовницю про те, що хоча юдеї і зберегли віру та звичай свого народу, настане час в недалекому майбутньому, коли ці два способи перестануть взагалі існувати; самаряни від постійних міжусобних війн згодом перестануть вірити в силу своєї гори, а для юдейського служіння не буде Єрусалимського храму, який буде знищений. Ісус дає зрозуміти, що настає новий спосіб поклоніння «духом та істиною» тим вказує на те, що потрібне чистосердечне устремління у служінні Богу. Господь шукає тих, хто не буде кричати всім проте як він молиться, але в своєму серці тихо, мовчки шукатиме зустрічі з своїм Спасителем.
Господь хоче її навернути, а через неї можливо і тих, хто мешкає поруч із нею. Ісус бачить її серце, тому бережно з любов’ю пробуджує совість жінки. Він через здається просту розмову дає можливість їй зрозуміти вічні істини. Ісус подає нам приклад, як маємо поводитись із тими, хто не є з нами у спілкуванні, хто не є з нашої громади чи церкви, хто немає стільки знань, якими ми є обізнані. Лагідно і послідовно хоче, щоби сама жінка визнала своє становище.
В особі самарянки Церква представляє нам образ грішниці, яка шукає спасіння і готова почути голос Спасителя. Святий Григорій з Назіансу говорить так : «Бог прагне, щоб людина прагнула Його». В цій розповіді ми бачимо Ісус каже до самарянки : «дай мені води напитись», немов би каже їй : «Прагну». Вдруге говорить «Прагну» на Голгофті. І це «Прагну» звучить і сьогодні, воно є завжди актуальним. Господь це говорить до кожного з нас і ми повинні відповісти на цю пропозицію своїм життям.
Просімо щоби Ласкавий Господь торкнувся і наших сердець так, як доторкнувся серця самарянки, щоби ми могли поділитись цією радістю із спілкування з Христом із своїми ближніми, так як зробила ця жінка і привела їх до Господа. Амінь
08 травня 2010, Протоієрей Тарас Огар, Парафія Святої Параскеви