Перша неділя після П’ятидесятниці Свята Мати Церква вшановує пам’ять Всіх Святих. Якщо ми з вами подивимось на церковний календар, то побачимо, що кожен день у році є присвячений якомусь святому. Церква молитовно згадуючи пам’ять в такий спосіб оспівує подвиг та життєві принципи святих. Але окрім тих, чиї імена ми знаємо, до яких ми молимось є й такі, життя яких ще досліджуються земними інституціями Церкви, Учительський Уряд не проголосив їх Святими, а тому щоби не залишити їх без належної уваги Церква сьогодні урочисто згадує Всіх, хто своїм життям та подвигом прославив свого Небесного Владику.

Хто вони святі? Це є наші помічники та заступники перед Богом. Саме до них після звернення до Бога та Божої Матері ми вдаємось у наших життєвих труднощах, в своїх молитвах. І дуже часто можемо читати на сторінках різних релігійних видань подяки за отримані ласки та вислухані молитви.

 

Як нам неодноразово довелось чути чи бачити, кожна справа чим вона є більшою, тим вона є труднішою. Ми ж християни маємо також дуже велику та відповідальну справу, через те вона є нелегкою – жити у дусі Христовому та Його Євангелії. Читаючи слова апостола Петра у його посланнях : «Як той, хто вас покликав – святий, так само і ви самі усім вашим життям станьте святі, написано бо : « Ви будете святі, бо я святий»» 1 Петра1.15-16, маємо запрошення стати на дорогу, яку вказує нам Сам Господь і яка приведе нас до щасливої Вічності. Нічого у своєму житті людина не отримує без праці. Так є і з тим, щоб добитись самої найважливішої справи, сподобитись – чистоти свого серця, а для цього людина витрачає чимало зусиль та енергії. Це хіба зовні здається так легко, але коли сам безпосередньо з тим зустрічаєшся, працюєш над собою викорінюючи свої недоліки, то насправді розумієш справа не є такою вже й легкою. Це хіба людина з вулиці може нарікати на людей, які довго моляться, не розуміючи, що молитись з увагою і щиро, є не так вже й легко, бо вони в цьому не вбачають особливої праці. Прикладом для нас Свята Церква ставить соньми святих, які відгукнулись усім серцем, відкрили свій розум, зрозуміли весь задум і прийняли Його звістку зі всією рішучістю перемогти у самих себе, те що сталою причиною Розп’яття нашого Спасителя. Чи було їм легко кожного разу розпинати себе для боротьби із своїм тілом, пристрастями? Безмежно великий і тяжкий хрест цього подвигу – працювати над викоріненням у собі гріха та всякої нечистоти.

Один подвижник перших століть молився, щоб Господь покарав грішників. Христос явився йому і сказав : « Ніколи так не молись! Якщо б хоч одна людина згрішила Я б прийшов померти за нього»….

Святі, які відповіли любов’ю на любов, зрозуміли, що якщо Хтось помирає за них, тоді це є єдиною та правильною відповіддю стати такими ж, щоби Його смерть не була даремною. Взяти на себе хрест для них означало відвернутись від усього, що вбиває і розпинає Христа. Хрест потрібно і нам усім узяти. Хто бере свого хреста і несе його терпеливо, визнаючи свою віру в Христа, той напевно стане і причасником Його слави. Що ж тоді розуміти під тим хрестом, якого нам так необхідно на себе взяти? Хрест – це є ті всі трудності, випробовування, які випадають на долю кожного з нас. Тому нам потрібно зі смиренням, покорою, терпеливістю та любов’ю нести його з вірою в нашого Господа Ісуса Христа. Тоді носіння хреста не стане важким, а навпаки з розумінням цього воно стане радісним. Радість буде від того, що ми почнемо входити у славу Божу, яка завжди є світлом, радістю та блаженством, того , що є в житті майбутньому, але яке починається ще тут на землі.

Праця на собою для святих дуже часто проходила через страждання та сльози, але саме вони (страждання та сльози) в християнській свідомості є тим насінням з якого проростає благодатний рівень життя та досконалість. В навчанні отців церкви, плач є найвищою радістю християнина. Якось один молодий монах запитав у старця : «Як маю спастись?», тоді старець каже йому : «Вознеси свій ум на небо і скільки маєш сил принижуй себе і цим шляхом спасешся». Бачимо шлях за Христом не є зовсім простим. Взяти на себе хрест і у постійному приниженні йти та йти за Ним, але колись таки дійти до завітної мети.

Молитовно згадуючи всіх святих бачимо, наскільки вони між собою різняться та наскільки вони є схожі між собою, вони були різного стану, походження, виростали в різних умовах, але різними подвигами вони стяжали на себе благодать Божу. Світліше від зірок вони сьогодні світять з висоти духовного неба, просвічуючи нам дорогу в цьому житті. Це вони кличуть нас до святості, стати святими. Святість, яка починається з того, щоб у собі ми відновили образ та подобу Божу. Всі святі очікують від нас достойного життя, яким ми заслужимо щасливу Вічність.

Нехай Багатомилостивий Господь укріпить в наших серцях бажання бути святими та наслідувати їх вже від сьогодні, нехай приклад святих заохотить нас бути відважними та послідовними, долаючи всі спокуси та уникаючи гріха, щоб ми і собі заслужили на добре і святе майбутнє. Амінь.

Протоієрей Тарас Огар. Парафія Святої Параскеви