Подвійний біль
Головним терміном у цьому контексті є смуток. Постійний досвід свідчить, що людина відчуває сум, коли втрачає щось дороге для неї нпр: кохану дівчину, друзів, батьків, рідних, здоров’я. матеріальні цінності тобто те, що вона вважає всім. Люди світу цього засмучуються через такі втрати. Семінаристи ж чи ба навіть більше священики в таких випадках мають виявляти свою святу віру.
Втратою, яка сильно розчулює людину є позбавлення її чогось через злість, ворожість інших, нпр. Розбійників. Однак, хто прив’язаний до матеріальних речей, той любить причину власної згуби. Тому цей факт аж ніяк не повинен порушувати внутрішнього миру Божого воїна, адже як каже Святе Письмо «Корінь усього зла – це грошолюбство»
Надзвичайно великий біль і сум приносить смерть батьків і це не обов’язково тілесна смерть. Наприклад батько може собі жити однак лише не для своєї дитини бо для неї він як батько помер, своєю байдужістю, легковажністю і жорстокістю він вчинив духовне самогубство для своєї ж дитини, відняв батька, тобто себе. І тим не менше рано чи пізно справжній християнин повинен визнати: «Мій Батько на небі і Він не помер, бо безсмертний»
Але все ж таки є сум який найболісніше позначається на людині – це страта внутрішнього миру – це тоді коли її серце бентежить різні суперечливі думки викликаючи стан напруження, страху і відчаю. Таких нестерпних думок може бути незліченна кількість.
Тоді душа кричить, тоді ти справді відчуваєш, що нематеріальна душа реально болить і то так, нестерпно що не в силі терпіти. А найгірше це те, що людина не знає досконало причини цього стану і не знає де взяти ліку.
В цьому прогресуючому стані люди роблять великі помилки часто навіть фатальні, оскільки тоді приходять до людини демони. В такому душевному стані страждає і тілесний – це називається подвійний біль, біль душі і тіла, яких атакує сум (Іван Золотоустий).
Але реально ліки є і не тільки ліки, але й сам Лікар наших душ і тіл, який каже: «Прийдіть до мене всі…» Хто як не Христос відчув і пережив різний біль. Про нього старозавітній пророк пише і називає його Людина Болі. До нього лиш треба прийти і ми нічого не втратимо, а навпаки придбаємо визволення від болю і суму. Тому втрачаючи когось чи щось маємо прийняти той факт із радістю та вдячністю так, наче йшлося б про визволення.
Ісус каже: «Щасливі ті, що плачуть, бо вони втішаться». Іван Ліствичник додає формальне розрізнення: «Щасливі не ті. Хто плачуть коли захочуть, а ті які оплакують те, що хочуть і не настільки як самі хочуть, а коли плачуть так, як хоче Бог».
Тому є раціональний смуток – це смуток який стосується втрати того що має вартість вічності, а це є єдина річ – Божа благодать. Її втрата пов’язана з гріхом і він фактично є єдиним предметом скорботного оплакування.
Св. Єфрем каже: «Душа вмерла через гріх. Напливають біль, плач, сум і зітхання. Душа загублена і завойована беззаконням. Стогони, плач і зітхання є її дорогою до Бога. Коли смерть відбере в матері дитя і кине його гробу матір побивається бо її любов залишається. Ще більше мусить страждати душа коли гріх віддалив її від Бога».
Свищ Юрій