Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі брати і сестри!

Вся Христова Церква стала на дорогу Великого посту. Церква немов повторює долю ізраїльського народу, який вирушив у дорогу, покинувши єгипетську неволю – прямуючи до Обіцяної землі. В кінці дороги нас чекає велика радість, яку не можна передати словами. Але перед тим, ми маємо очиститися; очиститися від рабського тілесного думання, від гордості, лінивства і властолюбства.

Ніхто не зможе пережити Пасхи, тобто Воскресіння – якщо перед тим не помре, приймаючи упокорення. Ніхто не зможе увійти у весільну палату не переобразившись, не скинувши старої одежі.

Піст – це стан очікування, стан духовної концентрації на тому, що має прийти: Спасіння, Пасха, Воскресіння – тобто перемога (над злом, яке ще в мені сидить).

Щоб почати очищуватися від гріхів, потрібно собі їх усвідомити. Тому проаналізуймо ще раз своє життя, кожен свій крок, свої слова і думки – і зможемо побачити гріх (зло), який затаївся у нас, до якого ми часто звикаємо (немов ізраїльтяни до єгипетської неволі) і нам важко із ним розставатися.

Церква, як спільнота, вже вирушила, стала на шлях очищення, розпочавши цей Великий піст. Якщо ми християни, то не відставаймо, приєднуймося до всієї Церкви, приймаючи ритм і всі вимоги Великопісної мандрівки, які визначені Церквою. Не вагаймося, бо із кожним днем караван віддаляється.

Сьогодні 2-га Неділя, ніби зупинка Великопісного каравану. Церква зібралася, щоб скріпитися, набратися сил на черговий тиждень змагань, мандруючи до наступної зупинки – третьої Неділі Великого Посту.

 

Сьогодні євангельська розповідь оповідає нам про те, як одного разу Ісуc перебував у Капернаумі, і чутка пішла поміж людьми, що він в одному домі. І там зібралося стільки народу, що не можливо було зайти до хати, де навчав Ісус. І от прийшли до нього, несучи розслабленого; несли його четверо. А що із-за народу не могли донести до Ісуса, розкрили стелю над місцем де він був, і через отвір опустили ліжко, на якому лежав розслаблений. Ісус, побачивши їхню віру, сказав до розслабленого: „Сину, відпускаються тобі твої гріхи”. І були там деякі книжники, що сиділи та міркували собі: „І як може цей так говорити? Він богохулить! Хто може прощати гріхи, крім одного Бога?” Ісус же, вмить збагнувши духом, що вони так думають, каже до них: „Чому таке думаєте у ваших серцях? Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко і ходи? Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, – і каже до розслабленого: Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому”. Устав той – і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очах усіх; тож дивувалися всі, хвалили Бога і говорили: „Ніколи ми такого не бачили”.

Отож, як бачимо, Ісус знаходиться у когось в домі. Якийсь господар запрошує Ісуса, хоче, щоб Бог увійшов саме до його дому. Не переживає, що в домі буде стільки багато людей, що всі і не помістяться. Навіть коли йому розкрили стелю, то він не обізвався ні одним словом – він просто радіє великій ласці, що Бог є в його домі. А це в свою чергу дає можливість статися чудові.

А що робить Ісус, коли Його запрошують до свого дому? Він промовляє до нас, навчає. Більше того, коли бачить велику віру – то робить чуда, оздоровляє. „Четверо несуть хворого, розслабленого”. Хто був цей хворий: бідний чи багатий, вчений чи простий селянин – не знаємо. Напевно був це хтось дорослий, бо четверо осіб несли його. Знаємо тільки, що був він розслаблений – що означає, в духовному значенні, не зосереджений на Бозі, розбитий, паралізований гріхом.

Бачимо, дорогі в Христі, як важливо є жити у спільноті віруючих, тих, які покладаються на Бога. Коли сьогоднішній розслаблений вже не міг навіть ходити – четверо вірних несуть його до Ісуса. Не сидять, склавши руки, але зібравшись вірою, не зупиняючись ні перед чим, цілеспрямовано, поклавши всю надію на Бога.

Що шукає Ісус, коли приходить до нас? Чого прагне найбільше? „Ісус побачивши їхню віру”, зміг їм допомогти. Отже шукає в нас віри, щирої довіри до Нього.

Але що це? Ісус говорить як батьоко, як Отець: „Сину, відпускаються тобі гріхи”. Сину – дуже тепло, по-батьківськи, з любов'ю. Відпускаю – звільняю тебе від гріха, очищаю. Ісус має владу від Бога Отця відпускати гріхи. Гріхи відпущені, але хворий продовжує лежати, не встає. Ізраїльтяни розуміли, що всі хвороби є через гріхи, а якщо гріхи відпущені, то мають зникати і хвороби.

Але «…відпущення гріхів набагато важливіше ніж зцілити тіло і настільки важливіше, наскільки душа важливіша від тіла».

Дорогі брати й сестри, нам з вами потрібно мати сильну віру та духовно представляти перед Богом наших невірних співвітчизників. Часто каятися нам самим та просити Бога про відпущення гріхів для наших ближніх. Поки у нас не буде у владі та державі добрих, праведних і чесних людей, поки буде таких бракувати серед нас, трудно очікувати добрих змін. Оздоровлення прийшло принесеному до Ісуса тоді, коли він простив йому гріхи. Здоров’я душі та тіла приходить після покаяння, а це означає теж почати жити чесно. Здоров’я тіла, коли хворіє душа, не є здоров’ям людини, це менше як частина доброго почуття, що обіймає людську особу. Хай ніхто не радіє, що він здоровий тілом, коли розслаблена душа. Як легко підняв із хвороби чоловіка Ісус Христос: «Відпускаються тобі … гріхи. … Встань … і йди до свого дому». Чинімо і ми подібно, стаючи покірно до святої сповіді, де після нашого визнання гріхів та розкаяння, почуємо відпускаються тобі твої гріхи.

Гріх - Це «невидимий тягар» але надмірно важкий, який гнітить духа і наче терня коле наше серце. Покаяння це – знищення неправди, зброя проти диявола, промінь спасіння, перемога над відчаєм, спосіб духовного очищення від гріховного бруду. Ми з вами ремонтуємо одежу, взуття, інструменти, будинки і не стидаємося цього, чому б ми повинні стидатися щиро розкаюватися та змінити своє духовне життя на краще? «Гріх, це – рана; покаяння – це ліки», - тож потрібно вживати ліки, щоб бути здоровими. Христос бажає нашого покаяння, він дуже хоче простити нам гріхи. Поборюймо сором, котрий наступає після гріха, а не перед падінням у нього. Не падаймо у відчай, коли б ми були свідомі, навіть, великих наших провин.

Для того, щоб зрозумiти, якi згубнi наслiдки має грiх для людської природи, треба знати, що таке грiх. Грiх – це моральна i духовна отрута, яка дiє в душi, а потiм i в тiлi, так само, як дiє звичайна отрута у тiлi. Коли у тiло потрапляє отрута, в органiзмi людини вiдбуваються надзвичайно важкi процеси, якi закiнчуються смертю. Подiбне стається i в душi, коли до неї потрапляє духовна отрута – грiховна думка або грiховне почуття. В душi проходять страшнi хвилювання думок, почуттiв, бажань i намiрiв. Складається враження, нiби горить дух, як у полум'ї. В такий стан потрапляє душа кожного разу, коли порушується моральний закон, аж поки не вдається заглушити голос совiстi.

Через грiх душа вiдпадає вiд Бога, позбавляється Благодатi Божої i стає духовно мертвою. Яких заходiв не вживає людина, але, поки у тiлi залишається отрута, - смерть неминуча. Треба звiльнити органiзм людини вiд отрути, тодi можна врятувати людину вiд смертi. Так само i отруєна грiхом душа: що б вона не робила для свого заспокоєння, поки залишається в нiй грiх, духовна смерть для неї неминуча. Єдиним засобом спасти душу вiд загибелi залишається звiльнитися вiд духовної отрути, тобто вiд грiха. А це можливо тiльки через покаяння перед Богом у Таїнствi Сповiдi. Тiльки пiсля духовного очищення грiхiв Богом душа оживляється Благодаттю Святого Духа i заспокоюється.

Гріх – це стiна, яка вiдгороджує нас вiд Бога. Висока й неприступна була ця стiна, побудована грiхами всiх людей, що самi вiдгородили себе i закрилися за нею, як у в'язницi. Але Христос Спаситель зруйнував цю стiну Своїм Хрестом i Воскресiнням i вивiв душi людськi iз пекла. Що ж ми робимо тепер, вiддаючись знову грiху? Будуємо нову стiну, що вiдокремлює наше життя вiд усього святого i вiчного. Тiльки покаяння перед Богом може визволити нас з неволi грiха.

Ось чому нам потрiбне покаяння i сповiдання своїх грiхiв. Без цього наша душа назавжди залишиться мертвою, перебуваючи пiд владою диявола. Нам треба постiйно ходити перед обличчям Бога. Ап. Iван Богослов говорить: "Коли сповiдаємо грiхи нашi, то Вiн, будучи вiрним i праведним, простить нам грiхи нашi i очистить нас вiд усякої неправди" (1 Iн. 1, 9).

Ісус прийшов, щоб спасти людські душі, щоб повернути нам ласку знову бути в Раю. Усе, що є тілесне, земнее, для Господа є другорядним, воно повинно служити духовному. Тому Він перше, що захотів зробити, це звільнити людину від диявольської неволі гріха. Бо диявол сидить у грісі.

Коли ми з'явимося на суд своєї совiстi, нехай Господь вiдкриє всi дверi нашого серця, щоб ми побачили себе такими, якими ми є насправдi. Нехай не лякає нас те, що ми побачимо душу, вкриту ранами грiхiв i всiляких порокiв. Небесний Самарянин Господь наш Iсус Христос зцiлить нашу душу сльозами покаяння. Пречиста Його кров у таїнствi причастя омиє, очистить i освятить її. Ми приходимо на суд совiстi не для того, щоб виправдовувати себе перед Богом i суперечити Йому, а для того, щоб просити Його милостi i прощення грiхiв. Говори, душе, Богу про всi беззаконня свої - i виправдаєшся! Амінь! Слава Ісусу Христу.

Автор: о. д-р. Петро Козак