Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
У євангельському читанні сьогоднішньої неділі Святий апостол і євангелист Марко описує історію про Ісуса Христа, коли він після переображення спустився з гори Тавор. Життя апостолів, не взятих на гору, проходило своєю чергою. Коли Син Божий зближався до своїх учнів, бачив силу народу і книжників, що сперечалися з учнями, а люди, що побачили Христа, стали бігти до нього та його вітати. І там знайшовся один чоловік, який мав велику проблему, що не давала йому спокою, – його сина опанував злий дух. І це посідання проявлялось назовні так, що сина кидало об землю, хлопець пінився, скреготав зубами, ставався нерухомим, мов би дерев’яним.
Мабуть батько багато часу і не до однієї особи вдавався з проханням, щоб допомогти йому, звільнити сина від терпіння. Терпіння сина було невід’ємним терпінням батька, неспокій і хвороба сина, були великою його турботою. І не дивно, що він прийшов просити учнів Христових, щоб допомогли йому. Людина на все готова, навіть на великі матеріальні втрати, щоб тільки поправити своє здоров’я на краще; добрі батьки все роблять, щоб привернути дитині здоров’я. На жаль, цього разу учні Ісуса Христа не були готові допомогти терплячій людині і не дивно, потрібно пам’ятати, що людина може допомогти іншій особі тільки тоді, коли покладається на волю Бога. Здається, що батько був добре вихований і простодушний, тому що сина залишає десь трохи дальше, і приходить сам один, щоб просити Ісуса про допомогу. Господь розпорядився, щоб привести хлопця до нього. Злий дух кинув цього молодого чоловіка на землю і той запінився, почав крутитися по землі. Здогадуємося, що син вже був у добрих роках, тому що на питання Ісуса, від коли хворіє його син, батько відповідає з „дитинства”. Батько старається описати наскільки небезпечна дія злого духа, який кидає сина у вогонь та воду, тобто, хоче погубити хлопця. Змучений хворобою сина, батько впадає у сумнів, чи Христос зможе допомогти йому. Тому Ісус Христос закликає батька до віри, твердить, що можливо допомогти тоді і на стільки, скільки він покаже довіри. Той просить допомогти йому подолати його невірство. Ісус Христос звільнив сина, від опанування злого духа на прохання і віру батька, називаючи диявола „німим та глухим духом”, і забороняючи йому не входити більше у нього.
Гірка доля дісталася батькові, котрий водив свого сина, мабуть, в різні місця, щоб позбутися злого духа, щоб звільнити сина з-під влади сатани, але, і навіть учні Ісуса були безсилі прогнати диявола із молодої людини. Звичайно, допомагаючи батькові і його синові, Христос допоміг усій родині, котра терпіла через духовну хворобу сина та брата, якщо у батька були інші сини та дочки. Оздоровлення сина означало оздоровлення родини, бо хвороба молодого чоловіка була хворобою і неспокоєм в усій сім’ї. Батько був зневірений, могло статися, що він з певних причин не хотів тривожити Ісуса, розраховував, що апостоли допоможуть, але так не сталося. Йому разом з сином потрібно було стати перед Богом для того, щоб його дитина була звільнена від посідання злої сили. Можливо і батько в чомусь провинився, що страждав син, а разом з ним і уся сім’я? Не знаємо, але відомо, що їхні терпіння були великі, тому що сином кидало у вогонь і в воду, він пінився, дерев’янів, скреготав зубами, словом, багато різних, незвичайних і небезпечних див ставалося з ним. Ця родина, мабуть, відокремилася від інших, люди не сприймали такого способу поведінки сина, а й самим членам цієї сім’ї було ніяково і стидно за такий спосіб поведінки хворого родича.
На сьогоднішній день діється те саме, коли в сім’ї є п’яниця, наркоман, злодій чи іншого роду грішник. Чи від такого способу життя не страждають усі цілими родинами? Зло не можна зачинити в клітці, воно поширює свою згубну дію на оточуюче середовище. Навіть природа «страждає» від гріха. Пригадаймо про гріх Адама у раю, коли він був вигнаний звідти, земля була приречена родити «терня й будяки». А потім, гріх Каїна вплинув на землю так, що Господь заповів йому: «Коли оброблятимеш землю, вона вже більше не дасть тобі свого врожаю» (Бут 4,12). А гріх сучасників Ноя взагалі викликав потоп на землю, чи сучасників Лота - викликав сірку й вогонь, що спалив міста Содом й Гомору (пор. Бут 19,24-25). Ось, яка надзвичайно шкідлива дія гріху, зла, що походить від злого духа. Не може злий дух приносити добро, бо його сама природа – це зло. Ісус Христос врятував дану ситуацію родини, виганяючи диявола із сина. Але тут Господь захотів почути про віру батька.
Злі духи діють і у людях нашого часу, тільки вони не завжди назовні показують свої дії. Їм вистачить перебувати в тіні людини, але бути і діяти на свій спосіб в її житті, руйнувати душу. Тому, коли злий дух опановує якусь душу не потрібно, щоб він її кидав по землі, попихав у вогонь та воду, йому вистачить заохотити людину до гріха і тримати «спокійно» в такому стані. Людина себе вмовляє, що усе в порядку, що ніхто не знає про її гріхи. Але Насправді, все є по-іншому, бо скритість перед людьми не означає незнання Бога про негідний спосіб поведінки, про людські гріхи. Ось тому нам усім потрібно духовного оздоровлення.
Дорогі брати і сестри, багато людей не вірять в існування злого духа і цим роблять велику послугу дияволу. Хто не вірить, той не буде звільнятися від його впливу, для такої особи, мабуть, немає нічого святого, тільки будуть речі чи особи; випадки або обставини – вигідні і не вигідні для тих, хто не вірить в існування сатани. Люди повинні боятися створювати умови для приходу в їх душу сатани. «Погляньмо, що сталося з нещасним (апостолом) Юдою. Сатана спочатку не смів напасти на нього по своїй волі, можна сказати не мав дозволу Юди. Але, коли Юда відділився від апостолів, тоді ввійшов у нього сатана. Хоч і раніше, він багато разів, внаслідок святотатської крадіжки, приготовляв у собі місце для сатани і сам служив для себе злом, але сатана ще не мав влади над ним. Звідси потрібно пам’ятати, що через гріх людина відлучається від Бога; не можна легковажити молитвою та приписами Церкви, бо в іншому випадку, людина легко стається здобиччю диявола.
Ісус Христос називає злого духа „глухим і німим”, що для нас, християн, є великою пересторогою. Учитель Церкви, святий Іван Золотоустий. пише наступне: « тілесна глухота людини не може нам багато пошкодити, - вона часто буває, навіть, причиною благої мудрості; … але духовна глухота, завжди залишає благ». Глухота і німота, що посідають людину, роблять її обмеженою, у багатьох речах пасивною і, - відстороненою на бік від Господа.
Що означає бути глухим і німим? Чи існують такі речі як глухота і німота десь окремо, видимо чи знано? – Ні! Такі прикмети існують у комусь або чомусь. І ми кажемо: глухий ліс, німа гора, глуха людина, тощо, - і це розуміємо у свій спосіб.
Здорова людина, котрій починає грозити хвороба втратити мову, зір чи слух, починає шукати лікарів, ліків, щоб не допустити до себе небезпечної хвороби, докладає багато зусиль, коштів, вміння, щоб такі небажані прикмети не опанували її особу. Бореться з небезпечною ситуацією. Це закономірно і необхідно, щоб залишитися здоровим. Хто звільняється від такої небезпеки, чи усуває вже існуючу хворобу – радіє, ділиться з іншими радістю про повернуте здоров’ям.
Історія сьогоднішнього євангельського оповідання, наштовхує нас, у час великого посту, задуматися чи не опанувала нас небезпечна духовна хвороба глухоти на божі речі, а також, чи не замкнула нам уста звертатися до Бога у щоденній молитві. Людина духовно глуха і німа, стається дуже обмеженою та невільницею чи ув’язненою від диявола.
Як наше серце наставлене на Божі речі, котрі існують? Чи чуємо ми Бога, котрий промовляє до нашого сумління та бажає, також, нас почути?
Великою небезпекою є такий стан людини, коли вона поповнює провини чи як ми називаємо їх гріхами, - і спокійно з ними перебуває. Небезпечно, коли людина не знаходить часу на молитву, не сповідається, не приймає св. Причастя. Велике зло та велику кривду приносить людина своїй душі, коли вона не старається звільнити її від гріхів, тобто, не хоче принести своєї душі до Христа і просити, щоб він звільнив її від диявола, тому що кожний важкий або великий гріх, означає бути в посіданні диявола. Гріх означає не тільки перебувати у посіданні диявола, але є злочином проти Бога. Св. Августин називає гріх „абсолютним злом”. А людина сама себе карає за кожен великий гріх карою пекла, якщо перед смертю не звільниться від нього.
Що каже людина, коли грішить? Говорить Богові : „Господи не хочу тобі служити”. Бог каже, щоб людина не мстилася, а вона відповідає, що мусить мститися. Господь говорить не брати чужі речі, а людина відповідає, що я хочу їх брати. Господь настановляє людину, щоб покинула грішні нечисті практики, а людині подобаються приємні й нечисті розкоші і т. д. Хтось своїм грішним життям відповідає Творцеві так, як говорив фараон Мойсеєві, коли той повідомив фараона, що Господь наказав відпустити ізраїльський народ. Фараон промовив так: „Хто є Господь, щоб я слухав його і відпустив Ізраїля? Не знаю Бога і не відпущу Ізраїля”. Грішник говорить: „Я не бачу і не чую тебе, Господи, тому буду робити те, що мені подобається”. Господь очікує, щоб ми, подібно, як батько опанованого злим духом сина, прийшли до нього, принесли свої провини, а він оздоровить нас, простить нам. Бог чекає на людину, щоб вона рішилася поправити своє життя, а через це він зможе простити її. „Наверніться, і будете жити” – закликає пророк Єзекиїл. Життя у гріхах не означає жити добре, а означає, жити у страсі і втікати від Бога. „Адаме, де ти?”. Так звучали слова батька – Бога, що шукав Адама, який згрішив і ховався від свого Творця. Ми не можемо вірити дияволові, тому що він батько брехні, так про нього ствердив Син Божий. І тому не можемо приймати диявольських затій за правду.
«І хоча демон володіє мистецтвом переконувати (людей), що він може викликати душі померлих, але ми твердимо, що душа по виході із тіла, вступає в такий стан (життя), і перебуває там, - вийти звідки вона не може. Демон старається показати, що вона … ходить туди і сюди, марно блукаючи, що вона не піддана жодній владі, ані божественному промислу і не буде віддана якому-небудь покаранню за вчинені проступки. Таким чином він чинить це, у що багато вірять, ніби після смерті душі постійно блукають. Але це – байки дітей і бабусь, і остерігайтеся вірити їм…», - навчає святий Івана Золотоустий.
Просімо зміцнення нашої віри у Бога і не будьмо невіруючими, але віруючими Христовими послідовниками. Бог очікує нас, це ми пізнаємо із сьогоднішньої євангельської розповіді. Святе Письмо наповнене різними текстами, де Господь, як наймилосердніший батько, чекає нас, щоб нам прощати. „Вернися до мене, я прийму тебе” – читаємо у Пророка Єремії. „Радійте зі мною, бо я знайшов вівцю, що згубилася”, - така радість від навернення грішника. „Якщо ваші гріхи будуть червонітис немов пурпур, зроблю її як вовну”, - заохочує нас Господь, щоб наблизитися до нього. Бог нас кличе, очікує як добрий батько, послухаймо його, підімо до нашого Небесного Отця і часто розказуймо йому про наші слабкості; він не вміє не прощати, він не вміє пам’ятати зла тому, хто просить його прощення. Ніхто з нас не хотів би залишитися хворим, глухим чи німим, коли б міг оздоровитися, тож стараймося з довір’ям приходити до нашого Господа-лікаря, представляти наші провини і просити з вірою: Господи прости мені. Так легко і просто можна бути оздоровленим кожного разу, коли просимо Бога насамперед про здоров’я нашої душі.
Нехай Пресвята Богородиця нам у цьому допоможе. Пресвята Богородице спаси нас! Амінь!
Автор: о. др. Петро Козак