Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри! Шановні наші глядачі!
Сьогодні переживаємо п»яту неділю Великого Посту.
У Великий піст свята Церква старається утверджувати у нас віру в Божество Ісуса – Сина Божого. Пояснює нам науку Христа, закликаючи до покаяння та вказуючи на те, що без покаяння неможливо увійти до Царства Божого. Ми всі - грішні і потребуємо покаяння.
Ми вже пройшли більшу половину Великого посту. Постараймося зробити добрий обрахунок нашого сумління, як ми використали цей час? Подумаймо як ми використали Божі дари, які він посилає в час Великого посту і взагалі, як виглядає наше покаяння і навернення? Люди часто відкладають сповідь на останні дні Великого посту. Чому? Адже, сповідь – це усвідомлення своїх провин, це - жаль, що своїми проступками ображаємо Господа; визнання гріхів та постанова більше не грішити і змінити свій спосіб життя. Чи може це тільки сповідь, тобто, визнання провин і ніяких добрих змін у житті?
Вправлятися у доброму християнському житті вимагає часу і це робиться постійно, щоб набути відповідних навиків та діяти з Божою ласкою. Святий Василій Великий пише наступне: „Хто каже, що покаявся в гріхах, той повинен не тільки жаліти за це, в чому прогрішив, але принести гідні плоди покаяння”.
В час Великого посту, розважання про муки і смерть Христа, допомагають нам змінити наше життя на краще. Великий піст – це найсприятливіший час для поправи, бо Господь в цей час посилає особливі ласки.
Ісус завжди йде перед нами, не приховуючи правди про свої муки, і якраз євангельський уривок сьогоднішньої неділі говорить нам про те що з нього насміхатимуться, плюватимуть на нього, бичуватимуть його і навіть уб’ють, але апостоли не розуміли цього. В образі апостолів зображені люди, які більше впевнені в собі, хоч мали надприродне зміцнення, але вони мали такі самі людські слабкості, „...ідучи за ним, страхалися”, бо люди дивляться на світ чисто своїм способом. Вони багато дбають про земні речі і справи, а занедбують працювати над спасінням душі, що є найважливішим у житті. Ми молимося до Бога і в основному просимо про матеріальні речі, які є нам часто непотрібні до спасіння і стаються перешкодою на цій дорозі. Ми незадоволені тим, що Бог не вислуховує наших молитов, хоч часто, здається, молимось щиро, із сльозами на очах. Але й батьки не дають малим дітям всіх речей, які вони просять, бо можуть принести їм шкоду. Наприклад: іграшки з ялинки, які розіб’ються і поранять руки і т.п.. Ми не розуміємо доріг Божих, бо дороги Божі – не наші дороги, - каже пророк Ісая.
І апостоли, які ходили з Ісусом, бачили його чуда, були свідками його життя, слухали його науки про царство Боже, але не повністю розуміли науку Ісуса, про що ми чуємо в сьогоднішньому євангельському читанні. Наука Господня вимагає іншого способу мислення. Науку про Царство Боже, апостоли сприймали, як царство в земному розумінні і просили Ісуса про особливе місце в цьому царстві. Яків і Іван, найближчі учні Ісуса, просили, щоб Ісус задовільнив їхнє прохання, яке полягало в тому, щоб один із них сидів праворуч, а другий ліворуч у його царстві. Це обурило інших апостолів. Ця просьба братів була не тільки нерозумна, але й недоречна. Вони висловили це прохання в той час, коли Ісус разом з апостолами ішов у Єрусалим і говорив їм про свої муки. Апостолам, як найближчим приятелям, Ісус розказав, що він буде виданий первосвященикам та книжникам і засудять його на смерть, видадуть поганам і насміхатимуться з нього, уб’ють, а він на третій день воскресне.
Серце Спасителя і його душа були переповнені гіркотою терпінь, що він мав випити аж до дна. Ісус думав і про наслідки, які принесуть людям його терпіння й смерть. Господь із сумом подивився на синів Заведея і сказав: „Не знаєте чого просите”. І пояснив, щоб увійти в царство Боже, спочатку треба випити чашу терпінь. Пояснює це не тільки братам та апостолам, але також і всім людям, хто прагне бути спасенним.
Творець повчає, що князі у земному царстві верховодять народами і їх утискають, хто хоче стати великим у небі, на землі повинен стати слугою всім. Цього потрібно вчитися постійно на практиці та служити іншим без нарікань. А хто хоче бути першим, повинен стати рабом усіх. А раб це - людина, що не претендує ні нащо. Нічого свого немає, від усіх залежний і радіє тим, що на його служіння хтось зверне якусь увагу.
У сьогоднішній час, трудно знайти когось, що бажав би бути останнім. Всі бажають бути першими, про останнє місце ніхто не думає. Тому Христова наука не подобається багатьом, – людина має свої плани і вважає їх кращими за Господні. Ісус вказує на свій приклад, що він прийшов не на те, щоб йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох. А відносно місця, яке вони хочуть займати у царстві Божому, то Ісус не може цього обіцяти і найближчим своїм приятелям, бо це місце залежить від призначення Отця.
Задумаймося, що учні мали найкращого вчителя – Бога, а були надзвичайно кволими у духовному житті: то перших місць просили, то заявляли готовність померти з Христом, то мечем вдаряли. Не прислухалися до слів Всевишнього, бо були залюблені у собі та у своїх постановах. Можливо і до нас Ісус повторює: „Не знаєте чого просите”.
Святе Письмо закликає нас, щоб ми непохитно вірили в слова Ісуса, який сказав: „Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим у що одягнутись... Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перше Царства Божого та його справедливості, а все те вам докладеться”.
Пам’ятаймо, що все земне проминає і, коли щось належить нам, то дуже короткий період часу, щоб ми покористувалися даною річчю. Але речі – не мета нашого життя. Прийде призначений час і ми залишимо всі земні речі, а з нами залишаться тільки набуті духовні якості, з якими і станемо перед Богом. Ними присвоюємо спасіння дароване нам Христом. Думаймо над цим поки час, поки живемо на землі, бо по смерті часу немає – там вічність.
Коли Господь прийшов служити нам, то чи і ми не повинні служити одні одним? Чому люди не люблять одні одних, а говорять, що ніби Бога вони люблять. А Господь говорить, що це неправда, бо він навчає і показав нам інший приклад: „Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніть їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода і будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних”.
Ось, коли прийде до нас правдиве очищення: коли правдиво полюбимо Бога і ближніх. Тому, ніхто не може втішатися любов’ю Бога, коли не любить ближніх, а час Великого Посту – час споглядання у небо, тільки не так, як це робили апостоли, котрі за кілька днів повтікали від Ісуса Христа, зрадили його, відреклися, представляли себе завчасно на високі місця у небі. Так, ми повинні бажати неба, але, також, покажімо правдиву любов до Господа та наших ближніх.
Ми часто прагнемо особливих дарів, особливого благословення Бога, маючи, часто, нерозкаяні серця. Для того, щоб бути близько Бога, щоб мати славу в очах Божих, потрібне очищення і упокорення.
Нехай цей час Посту стане нам щирою перевіркою нашої любові до ближніх. Чи часом немає у нашому серці нехоті, ненависті до ближнього? Може ми молимося за них, а може бажаємо комусь нещастя або радіємо з цього, коли почуємо, що неприхильна нам людина має великі лроблеми із здоров’ям чи тішимося тим, що сталося в їх родині. Хай цей святий час стане нам нагодою щиро переглянути своє сумління. Приймімо до серця глибоку правду сказану про Господа в книзі Товит: „Коли навернетесь до нього усім серцем вашим і всією вашою душею, щоб перед ним чинити правду, тоді і він обернеться до вас та не ховатиме від вас обличчя свого”. Хай Пресвята Богородиця, наша Небесна Мати, допоможе нам збагнути важливість покори та любові до наших ближніх. Амінь. Слава Ісусу Христу!
Автор: о. др. Петро Козак