Дорогі брати і сестри!
«Відтепер ви побачите небо відкрите та Ангелів Божих, що на Людського Сина підіймаються та спускаються»… Хто з апостолів, з дитинства знайомих з розповіддю Тори про подорож їхнього праотця Якова-Ізраїля у Харан, до материного брата Лавана, не пригадував сонного видіння Якова в Бет-Елі! Тоді, в місцевості Бет-Ел неподалік від сучасного Єрусалиму й теперішньої палестинської столиці Рамалли, втомлений важкою дорогою Яків заснув, поклавши голову на камінь. «І снилось йому, ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж неба. І ось Ангели Божі виходили й сходили по ній. І ото Господь став на ній і промовив: Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака. Земля, на якій ти лежиш, Я дам її тобі та нащадкам твоїм» (Бут. 28:12-13). Наляканий сваркою з братом Ісавом, непевний у своєму майбутньому Яків враз сповнюється міцним відчуттям Божої присутности в своєму житті й гідно долає випробування. Згодом же він спорудив у Бет-Елі жертовника Богові та склав на ньому жертву подяки.
Загадкове видіння драбини від землі до неба відкривається в Ісусі Христі, через Котрого єднаються в святій Церкві видимий, земний світ, і Небесне Царство. Сенс слова, донесеного Старим Завітом, сповнюється новим, несподіваним змістом, розчиняється в містичну перспективу вічного життя в Бозі та з Богом. Христос навчає словом, проповідує, тлумачить Закон і Пророків, але Він насамперед промовляє до людського серця надприродним даром любови, батьківської любови до відкуплених у Дусі дітей, виявом якої стають чуда зцілень, вигнання бісів, примноження хлібів, нарешті, воскрешення померлих.
Рибалки з-над Генизаретського озера Петро та Андрій, котрі прийшли на Йордан слухати проповідь Йоана Хрестителя, навернулися, коли відчули в Ісусі з Назарету «Агнця Божого, що на Себе гріх світу бере» та дізналися про явлення Триіпостасного Божества над Йорданом у мить хрещення. Але і їм ще треба було пережити чудесну ловитву риби, коли, закинувши невід за словом Ісуса, «вони безліч риби набрали і їхній невід почав прориватись» (Лк. 5:6). Аж тоді Симон-Петро зачудовано вигукує: «Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!» (Лк. 5:8). Там, де слова здаються заслабкими, промовляє чудо.
Филип був земляком Петра й Андрія, також походив з містечка Вифсаїди неподалік від Капернауму, там, де Йордан впадає в Генизаретське озеро. Можливо, він разом із братами – синами Йони – прийшов на Йордан послухати пророка й предтечу Йоана. Напевне, саме від земляків почув він про Ісуса з Назарету. Не міг не думати про Нього і про те, чи ж не в Ньому, нарешті, здійснюється пророцтво про обіцяного Месію. І в цю мить схвильованих роздумів досить було звернення Спасителя: «Іди за Мною!», – щоб Филип не лише сам приєднався до Христа, але й почав сповіщати про нього іншим землякам-галилеянам.
Нафанаїл же, син Толмая (бар-Толмай, або по-грецькому Варфоломей), на відміну від Филипа, був людиною недовірливою і скептичною. Чутка про Вчителя з Назарету викликала в нього лише одну реакцію: «Та хіба ж може бути з Назарету що добре?» Очевидно, Назарет не користувався в Галилеї доброю славою. Невелике тоді місто лежало на жвавій торговельній дорозі з Дамаску в Єгипет, і це не могло не накласти гіркого відбитку на вдачу його мешканців. В усякому разі, згодом рідне місто Спасителя, Назарет, виявиться найбільш ворожим Його проповіді, й у назаретській синагозі Ісуса мало не каменують.
До речі, й зараз Назарет, колись християнське, а тепер уже переважно мусульманське місто, дивує прибульців червоними прапорами з серпом і молотом. Вже кілька років мером міста обирається комуніст…
Попри свій скептицизм Нафанаїл згодився зустрітися з назаретянином Ісусом. І раптом замість докорів у сумнівах він чує від Равві: «Ото справді ізраїльтянин, що немає в нім підступу!» Простота й безпосередність Нафанаїла, не вельми цінована в світі, була помічена ще до розмови з ним. Здивований Нафанаїл перепитує: «Звідки знаєш мене?» І тут ми чуємо загадкову відповідь: «Я бачив тебе ще давніш, ніж Филип тебе кликав, як під смоковницею був ти».
Ми ніколи не дізнаємося, що робив Нафанаїл бар-Толмай під смоковницею. Молився? Читав Тору? Перебував у побожних роздумах? Чи, може, дав відповідальну обітницю? В усякому разі, йшлося про сокровенні й надзвичайно важливі для Нафанаїла миті, коли він перебував наодинці з Богом і відчував Його присутність. Тож коли виявилося, що з ним тоді був Ісус, цього вистачило, аби викликати в цього стриманого чоловіка захоплений вигук: «Учителю, Ти Син Божий, Ти Цар Ізраїлів!» Вигук, який в устах ізраїльтянина міг означати лише одне – визнання месіянського покликання Равві.
«Відтепер ви побачите небо відкрите та Ангелів Божих, що на Людського Сина підіймаються та спускаються»… Христос промовляє це до Нафанаїла, але говорить у множині. І не лише через те, що Нафанаїла міг супроводжувати Филип. Він звертається через Нафанаїла до всіх апостолів і до нас із вами. Усіх нас Ісус кличе до усвідомлення нової реальности, що прийшла в світ, – відкриття Бога людям через Його Сина. Відкриття Неба перед людським зором.
Пізнання Бога годі звести до читання та вивчення Божого слова. Очі серця часто бувають пильнішими, ніж аналітичний розум. Ревна молитва, життя в суворій стриманості й простоті дають духовний досвід, не гірший за студіювання книг. Ікона може мати глибший богословський зміст, ніж догматичне дослідження. Нерозуміння цього часом оберталося трагедіями, подібними до важкого періоду іконоборництва, що тривало у Візантії від 726 до 843 року.
Коли сьогодні, в першу неділю Великого посту, Православна Церква вшановує подолання іконоборництва, то не лише з причин історичних. Хоча символічне внесення святих образів до церков Константинополя відбулося 843 року саме в цей день, у першу постову неділю. І все ж вагомішим є інший мотив: пригадати на початку посту про значення споглядального життя, про багатство й богословську місткість форм богошанування, прийнятих у візантійській традиції. Пригадати про «небо відкрите», яке завжди маємо перед очима нашого серця. Амінь.
Автор: Архиєпископ Ігор (Ісіченко)