Дорогі брати і сестри!
Ось і наближаємося ми до середини Великого посту. Уже пережито три перші й багато в чому найважчі тижні цього духовного подвигу. І складність їх полягала не в тому, що нам важко було звикнути до зміни в харчуванні, важко було накласти на себе обмеження. Дуже часто якраз це для людини складає, може, якщо не радість, то невеликий труд. І кожен із нас, звикнувши проходити подвиг посту, знає, якою нагородою для себе, для свого тіла поступово виявляються обмеження, що дають свободу від постійної залежности від смачної їжі, від довколишніх вигод. Відмовившись від них, ми здобуваємо тільки свободу. І людина, входячи в інтенсивне духовне життя, починає це відчувати.
Але є набагато більша проблема. Адже кожен із нас, хто починає подвиг посту, сподівається від нього якихось конкретних плодів для себе: подолання власних недуг, зцілення, позбавлення якихось життєвих проблем. Та ось минає один день, другий, третій, минає тиждень-два, минає вже третій тиждень, і з’ясовується, що наші плоди поки що лишаються дуже скромними. Саме через це розчарування, гіркота невиправданих очікувань миттєвої плати нам за все, що ми зробимо для Бога, — оце і є найважчим.
Піст виявляє дуже прикметні вади людської свідомости. Адже ми часто розглядаємо свої стосунки з Богом, ніби якийсь різновид ринкових стосунків. Ми даємо щось Богові — свою молитву, свою жертву для ближнього, свої відвідини церкви, даємо Йому піст, — і за це сподіваємося щось одержати. Та здається, нічого Бог нам не дає. Ось у цей час, раптом посередині Великого посту, ще задовго до Страсного тижня Церква ставить перед нами образ Чесного Хреста Господнього. Не тільки для того, щоб ми пригадали мету посту, до якої ми готуємося — співпереживання хресної дороги, страждання й смерти Спасителя світу на Голгофі. Сьогоднішнє євангельське читання найбезпосередніше дає нам нагоду пережити хрест, який несе Господь на Голгофу, як наш власний хрест, дає відчути життєвий тягар кожного з нас.
Слухаючи Євангеліє, міркуючи над головною думкою Хрестопоклонного тижня, можна пригадати низку різних невигод, слабкостей, можна пригадати різні дрібні й помітніші деталі, які виявляють наш життєвий тягар. Ми шукаємо своє несення хреста в цих тягарях, замислюємося над ними. І дуже важливо, щоб у цей час ми не шукали: а за що це нам? Як дуже часто буває з нами, коли трапиться нещастя, ми шукаємо теж у параметрах звичних для нас ринкових стосунків: за яку ж саме провину Господь нас карає? Якщо ми не знаходимо в себе досить вагомої провини, то шукаємо в наших ближніх, у наших предків, вигадуючи собі образи родового гріха, родового прокляття, про яке так люблять сьогодні говорити в різних езотеричних колах.
Та давайте поміркуємо ще ось над чим: адже дуже часто в лікарнях, коли в людини беруть якісь аналізи або просто проводять її обстеження, їй дають більше чи менше навантаження, щоб перевірити: як же її організм поводиться за таких навантажень, щоб мати уявлення про цю людину. Часом Господь дає нам пережити саме такі екстремальні умови в нашому житті, щоб випробувати нас і щоб ми самі зуміли себе випробувати. Період Хрестопоклонного тижня — це час, коли ми насамперед замислюємося не над тим, які тягарі ми несемо, а шукаємо серед них найважчий тягар, який насправді і є найбільш реальною проблемою в нашому житті — тягар гріха. Мистецтво побачити гріх, знайти його в собі, виявити для того, щоб згодом звільнитися від нього, — це є великий Божий дар кожному з нас. І нам Хрестопоклонний тиждень допомагає відкрити присутність у Церкві як шлях до пізнання власного єства.
Виправдовуватись ми можемо легко — ми можемо шукати замість відповідальности на звинувачення докази своїх чеснот, можемо заперечувати свої провини. Але Господь хоче допомогти нам знайти не те, що лежить для нас на поверхні, а заглибитися в свою душу. Скільки лікарських помилок виникало від неправильно зробленого або несвоєчасного діагнозу! Це стосується нас усіх як духовних особистостей. Найважливіше для того, щоб зцілитися від духовної хвороби, щоб прийти чесним до зустрічі з Суддею в найвідповідальнішу мить нашого життя, яка настане після смерти: зуміти поставити собі правильний діагноз, зуміти знайти свої провини — знайти, щоб подолати їх.
Саме тому цей тягар хреста, який слідом за Господом нашим Ісусом Христом ми відчуваємо на своїх раменах, і є для нас допомогою в пізнанні власної слабкости, у пізнанні власних провин з метою звільнитися від них і знайти шлях до подолання гріха. Це і є метою, конкретною, індивідуальною метою посту, який проходимо ми з вами — зуміти знайти в собі сили здолати гріх, виявивши його в собі, стати з ним на двобій і відчути свою силу. А силу можна відчути тільки тоді, коли добре знаєш свого противника і відчуваєш себе вільним від нього, не пов’язаним із ним, не узалежненим від нього, тобто не узалежненим від гріха.
Це відчуття свободи, незалежности й сили допомагає нам витримати тягар хреста, під яким ми часом схиляємося і який відкриває нам Церква сьогодні. У цьому ми знаходимо мету, яка допомагає легко й окрилено долати дорогу Великого посту, дорогу до перемоги — перемоги над гріхом, без чого наше майбутнє у вічності може стати під загрозу.
Хай же слова, які ми повторюємо сьогодні, не тільки нагадують нам про поклоніння Господньому хресту, але й про радість воскресіння, якого б не було без хреста, про радість нашого майбутнього воскресіння, яке, ніби ключем від Царства Небесного, відкривається знаряддям мук і скорбот, що його ми відчуваємо на своєму плечі, аби відчути силу нести його разом із Христом через життя. «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння Твоє славимо!» Амінь.
Автор: Архиєпископ Ігор (Ісіченко)