Дорогі брати і сестри!
Нас часом дивує, а часом навіть і смішить намагання стародавньої людини будь-яку хворобу пов’язати із втручанням злих духів, темних сил. Ось і цей батько хворого епілептика шукає Ісуса, розраховуючи на те, що Він зможе подолати того духа, який вселився в його сина, і тим зцілить хлопця (Мр. 9:17-31).
Ісус не відганяє нікого, хто приходить до Нього, Він радо приймає цих людей. Але як м’яко, по-батьківському Він напучує їх, вказуючи на глибинну причину будь-якої хвороби! Ісус не відкидає забобонних уявлень про те, що епілепсія чи сліпота викликана злими силами. Ні! Але Він показує, що причина хвороб набагато глибша. Злі сили ввійшли в тіло людини не якимось казковим чином. Вони ввійшли в людську свідомість тоді, коли людина підпала гріху. Христос намагається навчити нас знайти справжнє лікування від поневолення гріхом.
Досить згадати кожному з нас, як ми часом, захворівши, наївно намагалися відразу збити температуру або знайти ліки для того, аби тіло негайно припинило боліти. Ми не думали, що треба не збивати температуру – бо вона є ознака того, що наш організм бореться із хворобою, – а провітрити кімнату, почистити організм, кинути пити й палити, почати провадити здоровий спосіб життя. От тоді ми й зможемо розраховувати на зцілення.
Христос приходить для того, щоб допомогти глибше зазирнути в суть людської хвороби. Ця ж бо хвороба почалася тоді, коли наш праотець зірвав забороненого плоду, тобто порушив заборону Бога, пішов всупереч волі Творця. І скільки б людина не намагалася сама з себе позбутися цих вад, вона не могла цього зробити, доки Христос не прийшов і не допоміг нам.
Христос веде нас до свободи. Для людини, далекої від Церкви, це здається парадоксом: яка ж там свобода, коли християнство вносить стільки обмежень! Досить згадати Великий піст, який ми зараз проходимо, і який позбавляє людину того, що сучасна цивілізація вважає за найбільше джерело задоволення.
А Церква пропонує нам знаходити справжнє джерело задоволення, а не ті фальшиві і каламутні джерела, які поширюються сучасними медійними засобами чи рекламними агентствами. Джерело справжнього духовного задоволення – в єднанні з Христом! Людина стародавня, людина часів того великого святого, якого ми згадуємо сьогодні, – преподобного Іоана Ліствичника, не менше за нас із вами любила поїсти, перепочити, розважитися. І культура розваг чи точніше – технологія розваг у стародавньому Римі була не менш досконалою, ніж у постіндустряльному суспільстві.
Але побожні праведники, які пережили досвід спокус того часу, зневірюються ними і відчувають ці спокуси як симптоми важкої духовної хвороби. Вони йдуть лікуватися, звільнятися від них, а, отже, – шукають, як іти за Христом.
Недарма наслідки свого духовного пошуку Іоан, ігумен Синайської гори, пропонує нам у формісходів до Неба. Він пригадує драбину, яку бачив був колись Яків: як вона простягається до Неба, і ангели сходять і спускаються нею. Він також пригадує сходи, до яких християнська література уподібнює Пресвяту Богородицю, бо ж завдяки їй ми здобули можливість підійматися на Небо. Ці сходи будуються як певні етапи духовного вдосконалення.
Іоан розуміє нашу слабкість, бо він сам – слабка людина. І він вчить нас не хапатися відразу за все, здійснювати поетапно звільнення від своїх вад. Він вчить нас лікуватися самим, але покладаючись на Христа. Бо Той, хто прийшов до епілептика-сновиди, і до нас готовий прийти! Готовий прийти через святу Церкву, через євангельське повчання, найголовніше – через власний приклад життя. Саме тоді ми можемо здобути від Христа зцілення наших вад, коли ми будемо Його слухати, Йому коритися. Будемо разом із Ним іти…
Можна блукати у Харкові днями або й тижнями, шукаючи потрібної нам квартири, якщо ми не знаємо точної адреси, не знаємо, яким транспортом їхати в потрібний нам район. Але як легко дістатися до потрібного місця, коли в нас є карта, навігатор, коли біля нас є людина, яка знає цю дорогу і проведе нас!
Саме такою картою, таким навігатором є для християн святе Євангеліє. А Ліствиця праведного Іоана, преподобного ігумена Синайської гори, ніби проєктує цю дорогу на наші життєві людські реалії, на особливості людської вдачі. Не для того, щоб ми тільки прочитали твір стародавнього подвижника й захопилися минулим. Ні. А для того, аби ми співмірили Іоанові поради з нашим життям і звільнилися від ілюзії, нібито за півтори-дві тисячі років людина настільки змінилася, що поради давніх досвідчених праведників нам вже не потрібні.
Ні, людська природа лишилася тією самою, і слабкості лишилися ті самі. Водночас лишилося незмінним джерело сили – Бог! Єдиний незмінний, Хто протистоїть усім змінам, еволюціям, революціям у цьому світі. Він готовий і нам із вами прийти на допомогу. І цьоголітній Великий піст може стати для нас сходами – сходами до Неба, якими ми, звільняючись від своїх людських вад, будемо підійматися до краю вічної свободи в Христі. Амінь.
Архиєпископ Ігор(Ісіченко)