Марко 10, 32 – 45
Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб Йому служили
П’ята неділя Великого посту
«Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб Йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох» (Мр. 10, 45). Здивуймося, почуймо ці слова Ісуса немов уперше і заглибмося в них. Так, єдинородний Син Отця, ставши Сином Чоловічим, зробився слугою усіх. Незабаром, у Велику п’ятницю, ми читатимемо у книзі пророка Ісаї, наскільки був понижений Ісус (Іс. 52, 13 до 53, 12). Найдивовижніше те, що Він і надалі залишається нашим слугою, перебуваючи серед нас на цій Божественній літургії, слугою кожної людини, всюди і завжди. «Бо й Син Чоловічий...», а що ж казати про нас?
Звершення Євхаристії, в якій Святий Дух бажає уподібнити нас до Христа служителя, мало б навчити нас поводитися як члени Його Тіла. Кожен член має свою особливу функцію в Тілі Христовому. Кожен член служить иншим членам (див. 1 Кор. 12).
Кожен і кожна з нас як творіння Отця і як член Тіла Його Сина Христа має певну функцію, а отже, певні можливості, дар багатогранного і особливого життя. Йдеться саме про дари, а це означає, що ми отримали їх у подарунок від Духа, Який дає життя. Як тільки ми починаємо використовувати їх так, ніби вони є нашою власністю, то «верховодимо», і вже тоді не є слугами.
Ісус служить, даючи своє життя. Той, хто має владу, може нав’язати все, крім життя. Живий Бог безкорисливо дарує нам життя, і наша відповідь на цей дар може бути лише вільною. Коли даруємо своє життя, наш дар може приносити плоди лише тоді, коли він спрямований до инших, коли ми з ними і для них. У цьому – тайна любови Пресвятої Тройці, в якій кожна особа не належить сама собі, а цілковито спрямована до инших. Ми можемо приносити своє життя в дар лише за умови такого сопричастя з иншими, инакше наші дари будуть безплідними.
Те, чого Ісус навчає своїх учнів, є золотим правилом для будь-якої влади в Церкві. Керівне становище – це не почесний титул і не маска, за якою ховаються особисті амбіції. Влада має в собі силу життя, вона походить від Бога; це не індивідуальний привілей, а талант, який має приносити плоди, аби инші мали життя подостатком.
Будучи сотворені на образ Бога і відновлені в Святому Дусі, ми покликані, кожен по-своєму, працювати для зростання Тіла Христового. Ми покликані, а отже, здатні відповісти на цей поклик. То ж мірою влади, що походить від наших особистих дарів, є та відповідальність, яку несемо. Даймо відповідь на Божий поклик разом з Ісусом, слухаючи (а це перша послуга, якої від нас чекають инші) та ділячись скарбами нашого Отця. Ісус служить нам, бо любить нас. Тому Він не нав’язує себе, а віддає себе, обеззброєного і беззахисного, нам, рабам, і стає таким чином, у найвищому вияві своєї любови, стає «викупом», що звільняє нас і дає нам життя, Його життя.
Жан Корбон, Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007