(Євр. 9, 11-14)

11 Христос же, з'явившись як архиєрей майбутніх благ, через більший і досконаліший намет, що зроблений не людською рукою, тобто не земної будови, - 12 і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю, - увійшов, раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення. 13 Бо коли кров волів і козлів та попіл із телиці, як покропить нечистих, освячує, даючи їм чистоту тіла, 14 то скільки більше кров Христа, - який Духом вічним приніс себе самого Богові непорочним, - очистить наше сумління від мертвих діл, на служіння Богові живому!

В одному з біблійних псалмів сказано, що Бог дивний у своїх святих. Це означає, що через вибраних і наповнених Божою благодаттю людей Господь після свого вознесіння продовжує звертатися до нас - теж обраних та особливих своїх друзів. Саме тому на Службі Божій читається не лише Євангеліє – безпосередні Божі слова та дії, але також і Апостол – слова та дії апостолів та їхніх учнів, крізь які Христос продовжує бути актуальним для нас. За волею Божою маємо шанс подумати над Божою присутністю та дією через новозавітний біблійний уривок  послання до євреїв.

Цікавою є мова біблійного автора про кров козлів і телят та її протиставлення крові Христовій. Мимоволі пригадується образ вавилонської вежі у Святому Письмі Старого Завіту, цих руйнівних людських технологій, які призводять до трагічних наслідків. Цей епізод означає, що людство після гріхопадіння намагається створити й будувати своє благополуччя самостійно, опираючись лише на власні тактичні сили та спроможності. На цьому шляху людям під руки потрапляють навколишні природні ресурси, застосування яких сприяє  прогресові. Однак усі ці односторонні, не пов’язані з Богом зусилля є не творчими, але споживацькими, тому вихолощують як усе довкола, так і самих людей. Ті, хто «кров’ю козлів та телят» утверджує у світі благополуччя для себе, нації й усіх людей загалом, приречені стати споживачами, котрі знищують, не відновлюючи, виснажують, не економлячи довколишнє Боже творіння, призначене для Нього самого і для кожної людини. Ті, хто збагачуються на «крові» природного довкілля, – його знищенні, споживацькому використанні земних ресурсів: газу, води, повітря, корисних копалин - навіть не через десятиліття, а через  кілька років переконуються: «кров козлів і биків та попіл з телиці, як покропить нечистих, освячує, даючи їм чистоту тіла». Тобто йдеться лише про тимчасове благополуччя, дохід та спокій. Проте постраждала від цунамі, землетрусів, хвороб, епідемій, пандемій та людських смертей планета змушує замислитись. Замислитись над тим, що споживацьке ставлення до природи, відсутність екологічної поваги до цього відблиску краси й гармонії Творця не дає перспектив вічного життя, благополуччя, миру в Господі.

Екологічне навернення людських свідомості та дій має відбутися через зміну векторів від «крові козлів та телят», себто від споживання природи та її ресурсів, до «крові Христа», тобто всебічного благодатного єднання з Христом. Досвід життя у Христі веде до глибинного усвідомлення всього навколо як дару Всемогутнього люблячого Творця, у якому, як і в нас, вирує Його життя. І лише тоді – творчого, бережливого, компенсаційного використання Божих багатств її лона.

Наскільки треба бути з’єднаним із Христом церковним таїнственним життям, наскільки слід переживати стан постійного покаяння та освячення через духовну боротьбу із пристрасними схильностями та через чеснотливе життя, щоб не споживати, але бережливо користуватися Божим творінням, зменшуючи виснажливий, руйнівний, споживацький тиск на нього. Лише Христос здатний очистити «… наше сумління від мертвих діл, на служіння Богові живому!», присутньому та діяльному в світі природи.

Єднання з Христом через постійне покаяння – це шлях навернення до Бога. Це єдиний варіант забезпечення благополуччя, миру, щастя для себе самих, цілих націй-народностей, усього людського світу в лоні чудесної природи та її ресурсів – усіх цих Божих творінь та неймовірних дарів!

священик Дмитро Сенейко,

референт із питань екології

Самбірсько-Дрогобицької єпархії

Мапа міграції громад з МП в ПЦУ