Сайт зачинений. Просимо вибачення за незручності.

«Поза хрестом немає живого пізнання Христа» - святитель Ігнатій Брянчанінов

Коли людина піддається різним життєвим випробовуванням : спокусам, хворобам або відчуває інші якісь неприємності чи біди, то самим втішним для неї у цей час, коли вже ніщо не допомагає, є розповідь про те, що хтось відчував щось подібне і, можливо, страждав ще важче. Чомусь так здається що при нагадуванні про чужі нещастя стає легше терпіти власну скорботу: тоді ми бачимо, що й інші також страждають, і примиряємося зі своєю долею. Але для кожного християнина в цьому часі особливо втішним буває спогад про страждання Спасителя. Деякі подвижники радять коли ми відчуваємо скорботу чи образу, згадувати страждання Господа, і в такий спосіб шукати вирішення своїх проблем. Всі наші неприємності і скорботи виявляються малими в порівнянні з тими приниженнями і скорботами, які витерпів Спаситель і яких ми навіть не можемо вмістити в свій розум. У роздумах про страждання Спасителя наші скорботи, можна сказати, згасають, подібно до того як слабке світло свічки зникає зі сходом сонця, розчиняється в денному світлі. Спаситель закликає нас саме до такого носіння хреста, тобто до згоди прийняти всі скорботи, які повинен витерпіти християнин заради догоджання Богу.

 

Святитель Мефодій Кульман : «У третю неділю Великого Посту для урочистого поклоніння віруючим виноситься Животворящий Хрест Господній. Виноситься для того, щоб підбадьорити тих, хто знемагає від посту і спонукати до покаяння тих, хто ще не приступив до нього». Сьогодні, Господь в черговий раз зглянувся до тих, хто втомився і знемігся під тягарем посту, даруючи їм Свою любов, і силу, і лагідне нагадування, що вони ще не до крові билися з гріхом. Господь сьогодні нагадує нам про єдиний, рятівний шлях - шлях Хреста і страждань - і надихає нас в непохитності щодо обраного нами шляху, подає нам у цій дорозі надію. «Три тижні ми вже перебуваємо у подвигах Великого посту. Чи багато, чи мало зробили за цей час для свого спасіння, але скільки б ми не зробили, св. Церква, посередині посту, виставляє нам животворящий Христовий Хрест. Для чого? Для того, щоб, поклоняючись Хресту Христовому, у його підніжжя ми отримали і відраду в своїх подвигах, і підкріплення продовжувати їх». - святитель Юстин Полянський.

«І Він покликав народ із Своїми учнями, сказав їм: хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе, і візьми хрест свій і йде за Мною»Мк.8.34. Саме той, «хто хоче», тому що Спаситель нікого не примушує. Слова «йти за Мною» треба розуміти не в прямому сенсі, тому що навіть за часів земного життя Спасителя це не можна було виконати буквально. Учні Господа, слідували за Ним, але не носили на своїх плечах хрест. Мова йде про духовне носіння хреста за Господом, про те, щоб жити так, як Він Сам жив і навчав. Людина, яка хоче бути духовним послідовником Господа Ісуса Христа, повинна, перше за все, відректися від самого себе. Це означає не думати про збереження свого життя, про благополуччя, комфорт або спокій, взагалі про земне щастя. Інакше слідувати за Господом неможливо. Однак мало відкинути всі власні інтереси, які зазвичай називають егоїстичними і в які входить бажання блага не тільки собі, а й своїм близьким тільки тому, що вони наші близькі. Ми повинні відмовитися від усього, що становить, так би мовити, земне щастя. Треба взяти хрест і йти за Господом, тобто бути готовим до всіляких страждань.

Справа нашого спасіння починається з відкидання себе і своєї гріховності. Треба зректися всього того, що становить суть нашого занепалого єства, і повинно простягатися до відкидання самого життя, переказати його цілком Божій волі. Починається самовіддана боротьбою з собою. І перемога над собою - найважча з усіх перемог через сили ворога, адже я сам і є свій ворог. І боротьба ця сама тривала, бо закінчується вона тільки із закінченням життя.

Боротьба з собою, боротьба з гріхом завжди залишиться подвигом, а це означає, що без страждань не можливий подвиг. Наша внутрішня боротьба, народжує і інше, ще більш тяжке страждання, адже в світі зла і гріха людина, що йде шляхом праведності, завжди буде чужим у житті світу і буде зустрічати ворожість по відношенню до себе на кожному кроці. І з кожним днем людина може терпеливо нести свій хрест.

Слід нам звернути свою увагу на те, що кожна людина на своєму життєвому шляху повинна вибрати саме свій хрест. Хрестів незліченна безліч, але тільки мій лікує мої виразки, тільки мій буде мені на спасіння, і тільки мій я понесу з допомогою Божою, бо він даний мені Самим Господом.

«Хрест - це тягота, труднощі, горе, страждання. Хрест треба прийняти і з ним треба йти по стопах Христа. Несучи хрест свій з Христом, людина духовно міцніє, оновлюється. Треба думати не про те, як би звільнитися від хреста, а про те, як би правильно нести свій хрест». - святитель Мефодій Кульман

Ми повинні відкинути свою волю, себе і слідувати за Господом, взявши свій хрест, тобто бути готовими терпіти всі скорботи - і не просто їх терпіти, а терпіти заради виконання заповідей, бо іноді ми відчуваємо скорботи через нерозуміння або навіть через свої гріхи. Це означає йти по життю своїм шляхом, визначеним для кожного Промислом Божим, і на цьому шляху приймати саме ті скорботи, які попустить нам Господь. Не шукайте великих скорбот і подвигів, ніж ті, що є на вашому життєвому шляху, - бо це гордість, яка збиває з правдивої дороги. Не шукайте звільнення і від тих скорбот і випробовувань, які послані вам, - бо це жаління себе знімає вас з хреста, забирає вашу нагороду.

Свій хрест - це означає задовольнятися тим, що по твоїм тілесним силам. Преподобний Йоан Крестьянкін говорив : «віддаючи сьогодні поклоніння Хресту Господню тілом і духом, прищепимо ж наші малі хрести до Його великого Хреста, щоб Його цілющі сили наситили нас своїми соками для продовження подвигів Великого посту, щоб виконання заповідей Христових стало єдиною метою і радістю нашого життя».

«Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе, і візьми хрест свій і йде за Мною»Мк.8. 34. За Господом, пронесли Хрест на Голгофу, не можна нам йти без хреста, і всі що йдуть за Ним неодмінно йдуть з хрестом. Святитель Феофан Затворник з цього приводу повчає нас : «Що ж таке цей хрест? Всякого роду незручності, тяготи і скорботи, налягають і ззовні, і зсередини на шляху сумлінного виконання заповідей Господніх в життя за духом Його приписів та вимог. Такий хрест так зрісся з християнином, що де християнин, там і цей хрест, а де немає цього хреста, там немає і християнина. Всебічна поблажливість і життя в утіхах не личить істинному християнинові. Завдання кожного - очистити себе і виправити. Він як хворий, якому потрібне зцілення, а як це може бути без болю? Він хоче вирватися з полону сильного ворога, а як це може бути без боротьби і ран? Радуйся ж, відчуваючи на собі хрест, бо це знак, що ти йдеш услід за Господом, шляхом спасіння, до раю. Потерпи трохи. Ось-ось кінець і вінець!»

Ми повинні зрозуміти, що Господь не примушує нас до носіння Його Хреста, тобто до того щоб ми витримували тих страждань, які Він прийняв заради нас. Він не говорить : «якщо хто хоче йти за Мною, візьми хрест Мій, але візьми кожен хрест свій» Мт.16.24. «Бо Господь наш знає, що ми не зможемо нести Хрест Його, свої ж хрести по силі нашій і з Його допомогою нести можемо.» - повчає святитель Димитрій Ростовський

Сьогодні роздумуючи підходимо до св. Хреста. Розважаємо біля нього про своє життя, заглядаємо в своє серце, пізнаємо себе і свої немочі. Поклоняючись животворящому Хресту, ми поклоняємося і надії, бо коли настала хресна смерть, коли, здавалося, все було скінчено і гріб запечатали, тоді саме Господь воскрес. Наша надія, що кожен може з допомогою Божою спастись, що кожен з нас не тільки воскресне в майбутньому житті, але і тут може воскреснути з безодні гріховної до життя з Богом. Поклоняючись Хресту, ми поклоняємося подвигу любові і надії воскресіння. Всі разом біля Його Животворящого Хреста звернімося до нашого Спасителя : «Ісусе воскреслий, воскреси душі наші!» Амінь.

Протоієрей Тарас Огар.