Сайт зачинений. Просимо вибачення за незручності.

ПРОПОВІДЬ НА НЕДІЛЮ МИРОНОСИЦЬ

Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться!

Слово «Миротворець» асоціюється нам із озброєним солдатом в блакитному береті, який виконує «миротворчу» місію в якійсь країні, де точиться війна. Але чи миротворець озброєний може осягнути мир? Сильні країни цього світу говорять про безпеку і мир, але одночасно накопичують ядерну зброю та боєприпаси, які час від часу застосовують, нагнітаючи конфлікти в інших країнах. Прикладів маємо чимало. Це означає, що справжній мир не осягається силою зброї чи страху, але взаємною пошаною і любов’ю.

Якось увечері моя донечка гуляла із матір’ю у місті, а я в той час був зайнятий справами. Коли вони прийшли до мене, дитинка підійшла і подарувала мені маленьку трояндочку та сказала: «Татку, я тебе дуже люблю!». До глибини серця був зворушений цим, адже дитина яка щойно мала чотири роки, бажала цим жестом засвідчити свою любов до батька. Отже, щоб виявити внутрішню любов, чи справді стати носіями миру треба виявляти це назовні своїми вчинками. «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться», – це слова Ісуса Христа, сказані під час Нагірної проповіді (Мт. 5.1-12).

Щоб бути миротворцем, потрібно самому мати той мир в серці. Адже в іншому разі ми тільки будемо тими, які використовують людське мистецтво дипломатії, щоб тимчасово полагодити конфлікт. Господь тимчасово не лагодить – Він приносить постійний мир нам. Мир, якого світ дати не може. Наприкінці цього літа я мав нагоду поїхати в паломництво до Люрду, що у Франції. Переїжджаючи різні країни, мав чудову нагоду спостерігати за людьми: французами, німцями, італійцями, поляками та іншими і, що виявляється – не дуже веселі в них обличчя. Хоча там немає війни, але, мабуть, відсутній цей справжній мир у серці, який тільки Ісус Христос, наш Спаситель, може дати. Про це Він говорить до своїх учнів в Євангелії від Івана: «Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше і не страхається!» (Ів. 14.27).

Хто має Божий Мир в серці, той справжній миротворець. Наші родини потребують миру. Світ намагається лякати нас безробіттям, інфляцією, відсутністю житла для молодих сімей, конфліктами, кредитами тільки для того, щоб ми жили в страху, тобто стали рабами матеріалізму. Задам питання, коли єврейський народ переживав найбільший розквіт? Тоді, коли намагався жити згідно Божих Законів. Господь давав безпеку єврейському царству і добробут громадянам, але коли вони відходили від Бога, тоді в них починались біди (чит.книги Старого Заповіту: Судді, І.ІІ. Самуїл, Царів, зокрема цар Давид, Соломон). Мир не залежить від добробуту матеріального, але духовного.

Людська душе, шукай Господа і Його Закону тримайся. Тоді станеш щасливою і забезпеченою тут і там – у Вічності! Вчини так, як чинить дитя, коли чогось налякається чи впаде у халепу – воно біжить до мами, бо там відчуває безпеку і мир.

Один монах проводив катехизацію серед дітей у сиротинці. Звичайно, найбільше діти переживали відсутність тата і мами. Вони від браку реальних батьків створювали собі уявних батьків: капітанів далекого плавання, розвідників, народних героїв та інше. З часом вони самі починали вірити у власні  фантазії. Під час катехизації найважче і найболючіше питання було, звичайно, питання батьків, хоча цього неможливо було оминути. Одного разу хлопчик послухав уривок із Старого Заповіту і сказав: «Бачите, усі мали батьків і тільки в мене їх немає». Тоді монах відповів: «Але в мене також немає батьків. Так вони ще живі, але, пішовши в монастир, я добровільно від них відмовився. І тепер моїм батьком є Ісус Христос, а мамою – Пресвята Богородиця. Тож давайте від сьогодні кожен з вас скаже, що він вже не сирота, а його батько – Ісус Христос, а мама – Пресвята Богородиця». Це дуже вплинуло на дітей. Вони стали набагато спокійнішими і лагіднішими, бо вже не відчували себе одинокими і покинутими у цьому світі. Їх чисті дитячі душі почали відчувати, що у Небі в них є Небесний Батько і Небесна Мама, які ними опікуються і яким можна розповісти усі свої дитячі проблеми і турботи.

Тож в цей день мами привітаймо своїх батьків у кого вони шиві, бо це велика ласка мати тата і маму, що опікуються вами. А в кого тато відійшов у вічність пам’ятайте, що тепер Ісус Христос ваш Батько, а в кого мама, то тепер Пресвята Богородиця ваша Небесна Мама.

Так само у час випробувань звернімося до Богородиці, як до Небесної Матері. Наша Небесна Мама знає, що ти потребуєш помочі. Достатньо тобі це усвідомити і прийти до Неї. Вона принесе з Неба від Свого Сина Справжній Мир у твоє серце і допоможе не боятись життя, але житти вільно для Христа, як справжній Його син чи донька. Амінь!

о. Володимир САМПАРА

ПРИКЛАДИ

1. Історичні легенди розповідають, що у давнину чоловіки йшли здобувати прожиток для родини, а жінки залишалися підтримувати вогнище у помешканні. З тих пір жінка стала опікуном і хоронителькою родинного тепла і затишку. І в цьому її покликання і радість. Але жінка є зберігачем родинного тепла і затишку не тільки у фізіологічному, матеріальному значенні, але і духовному. Жінка має бути джерелом добра і любові у родині. І ця любов оберігає і зігріває усіх членів родини, приносить у родину мир і спокій. Але не тільки оберігає, бо вже не раз були випадки, що материнська любов лікує краще від будь-яких ліків.

Одна молода дівчина народила хлопчика. Але лікарі сказали, що у новонародженої дитини невиліковна хвороба і у неї немає шансів вижити. Довго і гірко плакала мама над своєї долею і накінець попросила, щоб їй дозволили перебувати у лікарні разом з маленьким хлопчиком. Лікарі дозволили, щоб хоч якось потішити молоду маму. Неначе ляльку, ніжила і пестила вона свою дитину. Проходив час, а хлопчик все жив і жив. Н кінець лікарі вирішили зробити чергове обстеження дитини і виявила, що вона абсолютно здорова. «Це диво, – сказала молода медсестра, – який препарат його вилікував?» «Це на диво. Його вилікувала материнська любов», – відповів досвідчений лікар.

Материнська любов така сильна, що здатна лікувати хворих дітей. Медики стверджують, що навіть немовля відчуває присутність матері біля себе, тоді воно міцно спить, а серце його б’ється ритмічно і спокійно.

2. Мироносиці – ті, що носять миро. Це ті жінки, як ви знаєте, які в ніч Воскресіння Христового поспішали до гробу Господнього з миром у руках, щоб, згідно східних звичаїв, намастити пахучим миром бездиханне тіло свого Божественного Вчителя. Але у Богословії миро також має переносне значення і символізує Божу Благодать, Божу ласку. Тобто, це жінки, що несуть Божу Благодать і ласку. Така жінка стає справжнім джерелом миру і спокою. Для жінки бути мироносицею, приносити мир і спокій іншим людям – це природній стан. І багато століть саме неділя мироносиць (а не восьме березня) була – Днем Жінки.

Для того, щоб бути мироносицею потрібно самій мати мир у душі. Святі Отці говорять, що найкращий шлях до смирення – вміння себе принизити, вміння упокорити себе і «приховати свою мудрість» «Старець показує нам цим, що ні страх Божий, ні милостиня, ні віра, ні стриманість, ні інша яка-будь чеснота не може бути досконала без смиренномудрості… Найперше смирення полягає в тому, щоб вважати ближнього свого розумнішим і у всьому ліпший від себе» (святий Доротей).

Скільки мудрих дружин зберігають мир і спокій у родині тільки тому, що вміють покерувати чоловіком так, що він цього і не помічає, шо вміють приборкати своє «я», свою гординю. І біда, коли жінка хоче себе вивищити над чоловіком, коли не вміє приборкати свою гординю. Тоді вона перестає бути носієм Божої Благодаті, носієм миру і спокою у родині. Хвороби і неспокій є супутниками таких родин.

Ось давня розповідь однією жінки про смирення завдяки святій водиці.

На початках з чоловіком своїм дуже добре жила, а потім щось з ним зробилося – став такий немудрий і нестерпний. Бувало, йде по кімнаті і ногами сильно шарудить. А мене це нервує. Я йому слово. Він мені слово, я йому – два. Він – два, а я йому – п’ять. І такий у нас, бувало, вихор злетить – хоч святі ікони з хати винось!

Почула якось, що біля нас в скиті живе старець і мудрі поради всім дає. Постукала в віконце до нього, а він запитує: «Що тобі, раба Божа, треба?» «Ну, так, мовляв, і так, отче», – розповіла я йому все. І поліз старець у скриньку і дістав склянку з водою. «Ось тобі, раба Божа, священна водиця. Як твій чоловік за лайку, ти – за водицю. Він за лайку, ти – за водицю. У рот ковток візьми, не плюнь, дивись, а в роті тримай і про себе молитву промовляй».

Пішла я додому. Але прийшла пізно. А мій чоловік, як закричить: «Де ти була? Пішла і пропала!» Хотіла я йому слово сказати, потім старця пораду згадала: у рот води священної набрала, не плюну, а в роті тримаю і про себе молитву відмовляю.

Чоловік голодний, вирішила нагодувати. Стала готувати, та й каструлі попадали. Як він закричить: «От, проклята! Руки не з того кінця ростуть!» Хотіла я йому слово сказати, потім знову старця пораду згадала: у рот води священної набрала, не плюну, а в роті тримаю і про себе молюся.

І що ж ви думаєте, мої милі, замовк мій старий-то! І пішло у нас з тих пір не життя, а мир та спокій і Божа благодать, не життя, а одна радість. Чоловік за лайку, я – за водицю, він за лайку, я – за водицю. А чоловік мій здоровенний, головою стелю зачіпляє. І ось такого велетня маленький ковточок водиці приборкав, тепер у всьому і завжди мене слухає. Ось таку велику сила має смирення!

А, може, вам, жінки, також святої водички для смирення потрібно? Можу поділитися, будь ласка ...