ПРОПОВІДЬ НА ТРЕТІЙ ІКОС АКАФІСТУ ДО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Сила Всевишнього обгорнула тоді непорочну Діву, і вона зачала, а плодотворне своє лоно вчинила немов би родючою нивою для тих, що хочуть збирати плоди спасення, співаючи: Алілуя! (Третій кондак).

Покликання жінки – бути мамою

Кожна людина має своє призначення на землі. Кожній людині Господь Бог дав талант до чогось. Комусь більше, а комусь менше. Але немає на землі людини, в якої не було би хоч одного таланту. Це ми ясно бачимо з притчі про таланти (Мт. 25. 14-30).

Але є таланти спільні, такі які даються багатьом людям одночасно. Таким даром, талантом для жінки є дар материнства. Направду щаслива жінка, що зреалізувала цей дар і стала матір’ю. Хоч у яких важких болях і муках народжує жінка дитину, але діти – це її найбільша радість і насолода у житті. Пригадую розповідь однієї жінки, яка піддавшись пристрасті під час вечірки під дією алкоголю зачала від нелюбого для неї чоловіка. Хотіла позбутися дитини, бо думала, що ця ненависть до батька передасться на дитину, але лікар сказав, що тоді вона ніколи вже не зможе стати матір’ю.  Був вибір між материнством і ненавистю. Перемогло бажання стати матір’ю. Тепер зовсім не шкодує про це, бо дівчинка виросла дуже доброю, розумною помічницею. Хоча після цього ще мала дітей, але чомусь найбільше любить її, саме вона приносить їй найбільше радощів у житті.

Ця жінка зробила мужній крок і тепер про це не шкодує. А як багато жінок не відважилось на цей мужній крок і тепер ціле життя про це шкодують. Бо покликання кожної жінки – бути матір’ю і та людина, що нехтує цим даром, «закопує його у землю» (Пор. Мт. 25.25), та людина ніколи не буде почувати себе цілковито щасливою, у тієї людини завжди буде внутрішній неспокій і дискомфорт.

Тільки подумаймо: «Людина є створена на подобу Божу» (Пор. Бут. 1.27). І жінка має здатність у таємничий спосіб в своїй утробі зачинати і народжувати цих маленьких «подоб Божих» – людей. Тобто, кожна жінка чимсь є подібна до Пресвятої Богородиці, у деякій мірі є також «Богородицею». Вона зачала і народила Самого Бога, а будь-яка жінка здатна також народити «подобу Божу». Так як головним земним завданням Пресвятої Богородиці було народити Ісуса Христа, стати непорочним лоном для Самого Бога, так головне завдання будь-якої жінки бути матір’ю, народжувати дітей.

Іноді чути від молодих одружених жінок, що не мають дітей, бо діти – це великі клопоти, великі витрати. Так, діти потребують великих матеріальних витрат, але не раз у житті переконувалися, що якщо Господь поблагословить якусь справу, то маємо стільки достатку, що власними силами ніколи б цього не здобули. Яскравий приклад цього – чудна ловитва риби, що «аж сіті рвались» (Пор. Лк. 5.4-11). Так от, благословення Боже на родину приходить через дітей. Чим більше дітей, тим більше благословення, тим кращий матеріальний достаток, звичайно, якщо і самі батьки до цього докладають зусилля. Християнська родина є подобою Пресвятої Трійці. Батько – Бог-Отець, мама – Бог-Син, а діти – Дух Святий, що від Отця і Сина походять. Чим більше дітей, тим багатша духовно родина, якщо у ній не запанує гріх.

Діти приносять багато клопотів по їх вихованню? Так, але це приємні клопоти. А що на землі можна зробити без зусиль? Навіть щоб наїстися, а не те що працювати, потрібно докласти зусилля. Тим більше у такій великій справі, як служіння Богові, виховання «подоб Божих». Але так само, як приємно нам бачити, коли ми після довгої праці щось зробимо або збудуємо власними зусиллями, так само приємно дивитися батькам на добре вихованих дітей, що вже виросли, що стали самостійними. Немає для батьків більшої радості у житті, як добре виховані діти, бо – це велика нагорода їм на старість за жертвенну працю.

Пригадую розмову з однією жінкою, що виховала сімох добрих дітей. Запитав: «Чи важко було виховувати стільки дітей?» «Ні, – відповіла, – насправді ти докладаєш зусиль, коли виховуєш першу дитину. Потім діти дітей виховують. Вони сперечаються між собою, радіють з успіхів один одного, вказують на недоліки іншого, допомагають один одному і в такий спосіб виховують один одного, шліфують характер один одного». Дійсно, дорослому важко вникнути у внутрішній світ дитини. Практично це неможливо. А діти своєю чистою душею легко бачуть недоліки і переваги свого брата або сестри і в такий спосіб допомагають один одному розвиватись. Вони, як ті камінчики, труться один об одного і робляться гладкими і приємними на дотик. Кожен дорослий пам’ятає, як важко доглядати малолітню дитину, як втомлює вона своєю нескінченною енергією. Але коли дітей багато, то вони дуже гарно проводять час, «забавляються». Та й самим дітям набагато приємніше забавлятися з дітьми, ніж проводити час з дорослими.

Тому ми досить часто бачимо такий парадокс, що у багатодітній, християнській родині діти виростають добре вихованими і потішають на старість своїх батьків, а в родинах, де була одна дитина, для якої «було усе», над якою «батьки трусилися», виростає самолюбивою, невихованою і приносить батькам тільки страждання, хоча бувають, звичайно, приємні винятки.

Отже, жінці для того щоб бути правдиво щасливою потрібно виконати своє найперше земне завдання – стати матір’ю і виховати дітей. Дар материнства – це великий дар Божий і не потрібно його відкидати. Амінь.

о. Роман ЗАВОДОВИЧ

ПРИКЛАД

Отець Іван розповідав випадок зі свого життя. Одного разу він йшов парком. Назустріч йому йшла жінка з дитячим візком і щось активно та голосно говорила до «дитинки» у візку. По різному забавляла і потішала її. Він вирішив подивитися до візка на «малечу», яку так забавляла парохіянка. Яке ж його було велике здивування, коли він побачив, що у колясці лежить … маленький песик.

Чи задумувались ви коли-небудь: чому сучасні люди так часто заводять песиків і котиків. Та тому, що більшість з них не народили достатню кількість дітей і у них не реалізований природній дар батьківства. Цю любов і піклування, що мали б віддати дітям, вони віддають тваринкам, задовольняючи свої нереалізовані внутрішні потреби. Але людині ніколи не замінить тварина тієї великої душевної радості, хоча і після труднощів та терпінь, що приносять маленькі Божі творіння – діти. Подав о. Роман Заводович