ПРОПОВІДЬ НА СЬОМИЙ ІКОС АКАФІСТУ ДО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
Маючи покинути цей світ облудний, Симеон прийняв Тебе як немовля на руки свої, але, пізнавши в Тобі правдивого Бога і здивований Твоєю невимовною премудрістю, він закликав: Алілуя! (Сьомий кондак).
Праведність – шлях до премудрості.
Роздумуючи про подію зустрічі в Єрусалимській Святині праведного Симеона з Пречистою Дівою Марією, який вручав на руки старцеві немовля Ісуса, бачимо, що втіха старця не мала меж: «Бо мої очі бачили спасіння Твоє». (Лк. 2.23). Пречиста Діва Марія виконує точно припис закону очищення після народження дитини, а саме головна подія, що Вона жертвує Святого Сина Небесному Отцеві: «Кожний хлопець первородний буде посвячений Господові…» Пречиста Діва Марія непорочно зачата, повна ласки: «Радуйся Благодатна (повна ласки Божої), Господь з тобою». Вона зачала Ісуса Христа за діянням Святого Духа. Народження Ісуса Христа було чудесне, воно ніяк не могло нарушити Її дівоцтва. Вона зосталася чистою Дівою по народженні Ісуса, чистою аж до своєї неземної смерті, бо Її відхід до вічності – це успення або в небо взяття. Ісус став людиною, подібною до нас, взяв наші немочі окрім гріха. Про Ісуса всі говорили, що Він син Йосифа і Марії. Ця тайна була закрита перед людьми до певного часу. Ісус цю тайну пізніше сам відкриє. Святий апостол Павло каже: «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність з Богом, а применшав себе самого, прийнявши вид слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившись як людина, Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж хресної…» (Фил. 2,6). Отже, повертаючись до події, яка сталася на сороковий день, святий Йосиф і Пречиста Діва Марія виконують припис Божого веління, а саме, як пише книга Виходу: «Посвяти мені всіх первенців, усе, що між синами Ізраїля розкриває материнську утробу, в людини і в скотини, все воно моє» (13.1). Жертву приносить найсвятіша людина, святіша від усіх найсвятіших священиків, мати священиків, що разом з Христом, Її сином, творять одне священство за чином Мелхіседека. Пресвята Діва офірує Небесному Отцеві Його власного Сина, якому дала за співдіянням Святого Духа людську подобу, своє тіло і кров. Він же правдивий Її син.
Дуже важливим є розуміння для всіх матерів, які народили дітей, що і вони також після хрещення немовлятка – приходили в храм і священик читав молитву над нею і дитиною. Люди по-різному це розуміють, кажучи: «Молитва виводу», або молитва на «очищення жінки» і т. д. Справді, хто з нас не є без гріха, бо гріх наших прародичів Адама і Єви перейшов на всіх людей. Цар Давид молиться: «Це бо в беззаконнях я зачатий і в гріхах родила мене мати моя» (Пс. 50.3). Колись в давні часи, жінка в несприятливі дні місячного (природного) циклу, не могла бути присутньою на спільній молитві через природні незручності, а головне, що тоді ще не було таких гігієнічних засобів безпеки, як сьогодні, й це створювало жінці певне «табу» – заборону по відношенню до відвідин храму.
Головною метою цієї молитви, яку читає священик над жінкою-матір’ю, це є те, що ця мати, подібно як Марія Богородиця на сороковий день жертвувала Ісуса – посвячувала на службу Богові, також і всі матері повинні своїх дітей посвячувати – уцерковлювати, щоб ця дитина була під опікою Бога. Саме уцерковлення дитини нагадує саму подію Стрітення, коли праведний Симеон взяв на руки дитя – Ісуса й заспівав свою «лебедину пісню»: «Нині відпускаєм». Священик подібно бере на руки дитя й чинить уцерковлення, кажучи: « Уцерковлюється раб(а) Божий (ім’я)». «Увійде в дім Твій, поклониться до храму святого Твого». «Посеред церкви прославить Тебе…» Якщо це хлопець, вносить його в святилище і обносить, а якщо дівчина, то до Царських воріт, промовляючи: «Нині відпускаєш раба твого, Владико…» Отже, цей обряд уцерковлення дитини носить характер посвяти цієї дитини Богові на служіння, і не важливо чи в майбутньому цей хлопчик – буде священиком чи монахом, або дівчина монахинею, а те, щоб ця дитина була практикуючим християнином – дитиною Бога, наслідувала своїм життям самого Христа, або, як каже святий Павло: «Наслідуйте мене, брати, як я наслідую Христа» (1Кор. 4.6). А своєму учневі Тимофію дав таке навчання: «Будь зразком для вірних у слові, поведінці, любові, вірі і чистоті». (І Тм. 4.12). Святий апостол Петро гаряче закликає: «Дбайте про святість, бо без неї ніхто не побачить Бога, вважайте, щоби хтось не відпав від Божої ласки, щоб не був необачний, як Ісав, щоб за одну страву віддав своє первородство». Хто хоче належати до товариства святих, бути з ними у майбутньому – в небесному царстві, той мусить ступати їх слідом. Ось тому в минулому грішник, за якого молилася мати свята Моніка – святий Августин, коли повернувся до Бога сам собі повторював: «Могли й ці і ті, то чому не можу я!» Захотів, старався і став святим.
Одного разу воювали юдеї з філістимлянами, але юдеї не могли здолати ворога. Щоб рятувати себе, вони винесли на поле бою скинію Завіту, однак це їм не допомогло. Філістимляни перемогли, забрали скинію Завіту в полон і поставили її у храмі свого божка Дагона. Але на другий день вони побачили, що їх божок лежить розбитий перед скинею. Очевидно, що Бог не міг допустити, щоб скинія завіту була разом з поганським божком. Чи міг допустити Господь, щоб Марія, Його найсвятіша Мати, це жива скинія Нового Завіту, могла бути хоч на хвилину під владою злого духа, носила на собі хоч один момент гріховного сказу? Ні!
Це підкреслює й Святий Кирило Олександрійський на Соборі в Ефезі 431 року, коли каже: «Коли хто збудує собі дім, то не віддасть його найперше в посідання своєму найбільшому ворогові, тим більше не міг усього вчинити Бог Отець із Матір’ю свого Сина, якого так віддає Марії, щоб став спільним Сином і Отця, і Діви Марії». Через те може Пречиста сказати про себе: «Разом із цим дістались мені всі добра» (Мудр 7.11), «бо вчинив мені велике Сильний. Від нині блаженною зватимуть мене всі роди» (Лк 1,48-49). Свята Церква відносить до її Непорочного Зачаття оці слова: «Мудрість собі будинок збудувала» (Прип. 9.1), «освятив свій осідок Найвищий…» (Пс.45,4), «у сонці розбив Господь намет свій…» (Пс. 28.6). «І знамення велике видно було на небі – жінка одягнена в сонце і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок» (Одкр.12,1). Ось яка надприродна краса і велич непорочно зачатої Діви Марії – ось яка ціна освяченої ласки Божої. Цю ласку ми отримали при святому хрещенні, якщо втратили через гріхи, маємо можливість знову віднайти через Святу Сповідь і Святе Причастя. Цінуймо й зберігаймо ласку Божу в наших душах і в душах наших дітей. Амінь.
о. Іван ЦІНЦІРУК
ПРИКЛАД
До одного села, до церкви приїхав єпископ на візитацію. Після закінчення богослужіння, єпископ завітав до місцевої школи. На порозі школи його зустріли з гарними квітами та караваєм на вишитому рушнику, а маленька дівчинка привітала Владику гарним віршем. Єпископ радо слухав, як дівчатко щебетало цей вірш, а по закінченні, погладив її по голові і запитав: « А скажи мені правду, не було тобі страшно виступати перед усіма?» «О, ні, я нічого не боюсь!» – відповіла дівчинка. «Що, справді нічого не боїшся?!» – знову запитав владика. Дівчинка подумала і мовила: «Є одне, чого я боюсь, а це гріха!» В єпископа виступили сльози на очах, і він мовив до всіх: «О! Якщо б так усі думали і боялися у вашій громаді, як ця дитина, то це був би чистий рай!» Подав о. Іван Цінцірук.