ПРОПОВІДЬ НА ОДИНАДЦЯТИЙ ІКОС АКАФІСТУ ДО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Пісня найкраща буде ніщо в порівнянні з багатством милосердя Твого, і хоч принесемо Тобі, царю святий, стільки пісень, що зернин піску, то не зробимо нічого достойного супроти тих дарів, які дав Ти нам, що співаємо: Алілуя! (Одинадцятий кондак).

Марія – мати нашої віри

«Світлопромінним світильником стала Пресвята Діва Марія для тих що перебувають у темряві…» (акафіст до Богородиці)

Ці слова з акафісту вказують нам, наскільки особа Діви Марії важлива для нас, для кожного християнина. В ній ми бачимо віру, як прийняття того, хто є дорогою, правдою та життям. Пресвята Діва Марія стала взірцем Церкви, перш за все через свою віру. «Ось, я Господня слугиня» ( Лк. 1.38). Її віра є повною відданості Богові та довір’ям до Нього.

Церква бачить в особі Марії найновіший взірець нашої віри. Марія, попереджує нас, бо йде перед нами «на прощу віри», ніби випереджаючи наші кроки і є на порозі віри близько біля нас. Багато говориться про гідність Пречистої Діви Марії, але мало про те, що  вона в рамках христоцентризму є нашою дорогою.  Марія є нашою дорогою тому, що випереджає нас і вказує шлях віри, що усе, з чим ми маємо зіткнутися, Вона вже колись пройшла.

Замало вшановувати Марію – це означає наслідувати Її, йти за Нею, бо Вона є та, яка нас випереджає, яка є для нас прикладом віри.

Господь формував віру Марії. Які «бурі» пройшли крізь Її життя, якими важкими були Її випробування. Але, Вона все витерпіла, бо мала живу віру.

Матір Божа була віддана випробуванням віри. Іноді дуже важким, але вона завжди довіряла Богу, і тому у її житті, усі випробування віри закінчилися її поглибленням. Вона, хоч пройшла крізь такі численні випробування, ніколи не підвела Господа.

Марію, яка є для нас взірцем довіри, можна було б назвати Матір’ю Божого Схвалення, Матір’ю Довіри, бо Вона завжди говорила Богові: «Нехай буде так, як Ти хочеш». Найважливіша подія в історії світу сталася серед ночі у Гетсиманії. Цією подією було Ісусове «так» сказане до Отця. Найважливіша подія нашого життя відбувається тоді, коли ми, як Марія, обираємо шлях згоди з Божою волею. У неї ця згода тривала все життя., і так має бути в кожного з нас. Наше життя складається з постійних благовіщень, що сприймаються як вияв благодаті і як випробування віри. Час коштовний, бо це присутність Бога. Нинішня мить є спрямована до нас закликом випробуванням віри, є з боку Бога очікуванням – «чи скажеш мені – так?» Віра зводить наше життя до отого – «так». Суттю християнства є постійне промовляння до Бог: «Нехай буде воля твоя».

Марія є матір’ю та  взірцем віри. Тому в Євангелії святого Івана, Вона є присутня на початку і в кінці земного об’явлення Ісуса. Присутня в Кані Галилейській з всією повнотою віри, ще перед тим, як Ісус вчинив що-небудь незвичайне. Вона присутня під хрестом, де всі чудеса і знаки здаються лише маревом, що минуло. Де ж тоді були ті, які повірили в Ісуса з приводу воскресіння Лазаря? Можливо, вони втратили свою віру, переконані, що одного Ісус не зуміє вчинити – самому повернутись до життя після смерті. Навіть не спало їм на думку, що своє найкраще вино Ісус зберіг аж до цієї пори, що Він не лише повернеться до життя, але і ввійде в нове правдиве вічне життя, життя Воскресіння. Однак, віра, яку Марія покладала в своєму Сині, від самого початку не ґрунтувалась на чудесах, але на цілковитому довір’ї  Богу, Його Волі, і Його Слову, яке цю Волю об’являє.

Тому ця віра, яка ніколи не шукала і не очікувала видимих підтверджень і завжди була задоволена лише тим, «щоб робити лише те, що Він скаже», – вистояла навіть на Голгофі. Тому Втілене Слово вказує на Марію, як взірець і Матір віри  для своїх учнів.

Ніхто не може без віри наблизитися до Бога. Марія була поміж усіма людьми найближча до Нього. Тому Вона є для нас та усієї Церкви учителькою віри, тим світильником, який приведе нас до її сина Ісуса Христа. Амінь.

о. Роман ГРУДЖУК

ПРИКЛАД

Нині  всюди  відома  історія  Теофіла,  описана  Патріархом  Константинопольським  Євтихіаном, наочним свідком випадку, який зараз оповімо. А його правдивість – за отцем Крассетом – підтверджують святий Петро Даміан, святий Бернард, святий Бонавентура, святий Антонін та інші.

Теофіл був архідияконом церкви в Адані, в Кілікії. Він заслужив такої почесті: люди захотіли, щоб він став єпископом; але Теофіл з покори не погоджувався. Невдовзі злі люди очорнили його. Теофіла позбавили місця служіння,  і він так засмутився, що в засліпленні звернувся за порадою у нещасті до одного  чорнокнижника,  єврея.  Той  постарався  звести  його  із  сатаною.  Чорт  запропонував  Теофілу свою  допомогу  з  умовою, що  він  відречеться  від  Ісуса  та Його Матері Марії,  а  також  власноручно підпише  відповідний  акт.  Теофіл  підписав  цей  ганебний  документ.  Наступного  дня  єпископ, переконавшись, що Теофіла скривджено, попросив у нього вибачення і повернув його на своє місце. З того  часу  Теофіла  стали  мучити  докори  сумління  через  важкий  гріх,  який  допустив,  і  він  постійно заливався  сльозами.  І що ж  він  робить?  Іде  до  церкви,  кидається  із  плачем  на  коліна  перед  іконою Матері Божої і благає: «О Мати мого Бога, не можу впадати у розпач, бо знаю, що ще маю Тебе, ту, що наймилостивіша і може мені допомогти». І так плакав і молився до Марії сорок днів. Наприкінці однієї ночі об’явилася йому Мати милосердя і сказала: «Теофіле, що ти зробив? Ти викреслив себе із Моїх і Мого Сина друзів, а віддався твоєму  і моєму ворогові!» «Владичице, – відповів Теофіл. – Ти мусиш мені простити і так само випросити прощення у Сина». Марія, бачачи його віру, сказала до нього: «Не трать надії; помолюся  за тебе Богові». Теофіл, вражений цим видінням, ще більше  заплакав, подвоїв покуту і молитви й уже не віддалявся від цього образу. І знову об’явилася йому Марія та зі щасливим обличчям розповіла: «Теофіле, радуйся; Я оповіла Богові про твої сльози і молитви, а Він їх прийняв і вже тобі простив. Але від сьогодні будь вдячний і вірний». «Владичице, – відказав Теофіл, – але я ще не цілком спокійний, коли мій ворог тримає в руках той безбожний акт, в якому я відрікся Тебе і Твого Сина; постарайся, аби він мені його віддав». Через три дні Теофіл пробудився вночі і знайшов на своїх грудях  той лист. Уранці,  коли  єпископ прийшов до церкви, Теофіл  упав йому до  ніг  серед багатьох вірних  і з плачем розповів усе, що сталося. Потім віддав єпископові лист, а той наказав відразу його спалити  перед  юрбою.  Усі  плакали  зі  зворушення  і  вихваляли  доброту  Бога  і  милосердя Марії  до нещасного  грішника. Теофіл  повернувся  до  церкви Пресвятої Владичиці,  де  й  помер  через  три  дні, спокійний і вдячний Ісусові і Його Пресвятій Матері. (Святий Альфонс де Лігуорі «Величання Марії»).