ПРОПОВІДЬ НА НЕДІЛЮ СВЯТИХ ОТЦІВ ПЕРШОГО НІКЕЙСЬКОГО СОБОРУ
«І в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина родженого, несотвореного, Єдиносущнього з Отцем, що через Нього все сталося», – так ми християни щоденно молимося до нашого Бога, виявляючи віру нашу в Божество Сина Божого. А колись в ІІІ столітті секта аріан поширила вчення про сотвореність Логоса – Господа нашого Ісуса Христа. За вченням аріан, Бог сотворив Свого Сина так як весь всесвіт, тому, був час, коли Ісус Христос стався Сином Божим. Церква мусіла захистити своє фундаментальне вчення. Тому зібрався Собор єпископів і написав Символ Віри Церкви, у якому сказав, що Ісус Христос, Син Божий є Богом Єдиносущним Своєму Отцю, а хто вірить інакше – є поза Церквою.
Сьогодні Церква, як Мати, запитує кожну людину: «Ким для тебе є Ісус Христос, Син Божий?» Від раннього дитинства, коли хресні батьки несли нас, немовлят, до церкви на хрестини, ми в їх імені сказали перед світом і цілим людством, що «віруємо в Христа, як Царя і Бога». Це був наш девіз на ціле життя, це були, ніби, наш план і програма, які маємо виконати протягом нашого життя, усіх своїх наступних років.
Все в житті вимагає доказів і підтвердження. Лікар, який йде служити людям, виконує клятву Гіппократа. Священик у Тайні Священства дає присягу, у якій обіцяє у всьому слухати свого єпископа і виконувати уряд служіння. Солдат, який йде служити у війську, присягає на вірність державі. Наречений і наречена в Тайні Шлюбу кладуть свої руки на Євангелію і присягають одне одному вірність і любов, які мають реалізувати у супружому житті. Подібно, християнин і християнка, мають своїм життям довести, що Ісус Христос є їх особистим Царем і Богом.
Цей доказ полягає у цінностях життя, у яких Бог має бути на першому місці. «А коли Бог є в тебе найважливіший – то все далі Він розставить Сам», – каже святий. Цей доказ означає несіння свого щоденного хреста, коли потрібно виконувати обов’язки і працю, які покладає на нас Боже Провидіння. Визнати Христа Своїм Царем – означає поставити Його у центрі свого серця, а самому впасти ниць перед Ним на коліна і визнати свою обмеженість, недосконалість, немічність і гріховність. Бути з Христом – це щоденна молитва, щонедільне Святе Причастя, щомісячна Свята Сповідь, прощі, читання Святого Писання, пости, милостиня, відвідування хворих і т. д. Прийняти Христа Царем і Богом свого життя – це бути подібним до Нього, жити так як Він жив, любити так як Він любив, прощати так, як Він прощав. Бути Божим сином чи донькою – це бути Людиною в нашому немилосердному і жорстокому світі.
Сьогодні віра християнська в очах людей зводиться до виконання певних приписів і стереотипів. Не важливо бути добрим татом чи мамою, важливо аби діти були хрещені. Не важливо приймати щонедільне Причастя, важливо, щоб в серці був Бог. Не треба просити Бога про захист, треба носити на своїх грудях хрестик, найкраще – золотий. Таке враження, що найважливішим не є присутність Бога у житті, а формальне виконання якихось зовнішніх приписів, які придумали самі люди.
Гірник, щоб доказати професіоналізм свого фаху, мусить опускатися під землю. Мисливець мусить вправно стріляти, а рибак – ловити рибу. Подібно, той чи та, хто хоче називати себе християнином чи християнкою, повинен це виявити не знанням і виконанням якихось правил, чи радше, забобонів. Хто хоче належати до Христа і Його Церкви, повинен дихати і жити Святим Духом. А хто живе Святим Духом, той має дар розуму і мудрости, яких так сьогодні бракує нашому народові. Така людина діє завжди і мислить, спочатку запитавши про це Живого Бога і здорового глузду. А вже пізніше одержує дар чеснот, з якими живе і уприсутнює Бога в своєму житті.
В сьогоднішній Євангелії Ісус Христос молиться за нас Отцю Небесному: «Молю ж за них: не за світ молю, лише за тих, яких ти передав мені… і в них я прославився» (Ів. 17.9-10). Чи чуєте, браття і сестри? Бог хоче через нас прославити ім’я Своє. Не голосними нашими словами, а життям нашим християнським. Тож ці святі слова: «Нехай святиться ім’я Твоє» повинні стати найпершим нашим християнським завданням. Це правда, що потрібно посадити сад, збудувати хату та виховати дітей. Однак, ці завдання не мають такої вартости, як прославити ім’я Бога – особу люблячого і милосердного Небесного Отця. Бог потребує нас. Він не може здійснити діло спасіння без нас. Тому, від нашого життя залежить майбутнє тисячі людей.
У наступну неділю ми будемо святкувати Зшестя Духа Святого. Як важливо нам, християнам, просити Його, Утішителя, щоб ми нашим життям не засоромили нашого Бога. Бо це є найгірше – змарнувати дорогоцінний час, витративши його на дурниці. Просімо, щоб Дух Святий прийшов у наші серця і їх розбудив до горіння вогнем християнської праведности і любові. Просімо, щоб Дух Святий прийшов на наші незасіяні і порослі будяком українські чорноземи, і пробачив нам, українцям, що ми не використовуємо того, що Бог дав нам. Просімо прощення за аборти, за зради, за перелюбство, за недовіру до Бога, за п’янство, за розпусту.
Духу Святий!!! Прости нам, грішним. Не покидай нашої грішної української землі, наших закам’янілих сердець. Не покидай наших батьків, матерів і дітей. Будь-ласка, прийди, Святий, до нас і дай нам встати з колін, на яких клячимо вже віками. Прийди до нашої держави України. Прийди до нашого міста, до нашого села. Прийди до нашої парафії та до нашої хати. Прийди до наших сердець, і дай встати з гріховного рабства. Дай добрих дітей, дай добру молодь, дай добрих батьків, дай добру владу. Дай жити справжнім християнством і славити Бога! Амінь.
о. Андрій КАЩУК
ПРИКЛАДИ
1.Один геолог-дослідник, що досліджував перспективи видобутку корисних копалин, розбив собі табір у лісистій гірській місцевості. Але він помітив, що коли він довго працює і заходить далеко від табору, то йому важко повернутися, важко знайти табір, іноді доводилось ночувати в лісі. Тоді він зробив собі дерев’яну конструкцію, на верху якої поставив високу деревину зі знаменом. Це знамено було видно дуже далеко. Тепер він міг завжди легко віднайти свій табір.
Висновок. Подібно і люди, у яких на першому місці Бог. Вони завжди бачать, куди їм у житті йти, якою дорогою рухатись. І навіть коли заблукають, то легко віднаходять правильний шлях у житті. Люди ж, у яких віра є формальністю і обтяжуючим обов’язком, дуже часто і легко ступають на хибну, гріховну дорогу, бо не мають правильного орієнтиру в житті.
2. Нагородою для самітників, що вели молитовне, жертовне життя. була велика сила духу, що наповнювала їх душу. Звільнивши її від власних бажань і цілей, вони звільняли місце для Духу Святого, Який наповняв їх і робив надзвичайно сильними, здатними робити дива і порушувати земні закони природи.
Один із самітників, на ім’я Бен, перевершував своїм смиренням багатьох людей. Брати, що жили з ним, запевняли, що ні клятва, ні брехня ніколи не сходили з його вуст, і жодна людина ніколи не бачила його в гніві. Він не вимовляв жодного зайвого або пустого слова. Все життя його проходила в глибокому мовчанні. Вдачею він намагався в усьому уподібнюватися Анголам. У нескінченному смиренні він вважав себе нікчемою.
Якось гіпопотам спустошував довколишні землі. Хлібороби просили у нього допомоги. Прийшовши в ту місцевість і побачивши величезного звіра, він звернувся до нього зі словами: «Іменем Ісуса Христа забороняю тобі спустошувати цю землю!» Звір кинувся бігти, як би гнаний кимсь, і ніколи більше не з'являвся там. Розповідали, що подібним чином в другий раз він прогнав крокодила ... (Руфін. «Життя пустельних отців»)
«Тим, хто прославляє і благословляє Бога, Він, зазвичай, подає ще більш рясні благословення» (святий Іван Золотоустий).