Проповідуючи Свою Божественну науку, Господь наш Ісус Христос одного разу звернувся до своїх учнів, майбутніх апостолів і сказав: «Бо, де двоє чи троє зібрані в Моє ім’я, там Я серед них» (Мт. 18.20). Напередодні своїх страстей Ісус Христос, щоб покріпити на дусі Своїх учнів, потішав їх словами: «Не залишу вас сиротами, прийду до вас. Тоді смуток ваш в радість обернеться» (Ів. 16.22). Після свого славного воскресіння, посилаючи Своїх учнів на проповідь, Христос ще раз підтвердив Свою обітницю: «Ось Я з вами на всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28.20).
Щоб виконати ці Свої обіцянки, Господь наш Ісус Христос використав спосіб надзвичайно простий і в той же час величний і незбагненний, не лише для людського розуму, але і для ангельського.
Існуючи в Божій природі, будучи рівним Отцю і Святому Духові, Єдинородний Син Божий умалив Себе, прийнявши вигляд людський. Очевидно це ще не була межа Його упокорення. Він вирішив піти далі й прийняти на себе вигляд звичайного пшеничного хліба й виноградного вина. «Я – хліб живий, що зійшов з неба. Коли хто їстиме цей хліб, житиме повіки. Тіло моє – правдива їжа, і кров моя – правдиве життя. Хто їсть моє тіло й п’є мою кров, у мені перебуває, і я в ньому» (Ів. 6.51,56) Під час таємної вечері Господь наш Ісус Христос взяв хліб у Свої пречисті й непорочні руки, воздав хвалу небесному Отцеві, поблагословив його, освятив і, ламаючи, дав Своїм учням-апостолам, кажучи: «Прийміть, їжте – це є Тіло Моє, що за вас ламається…». Потім взяв чашу з виноградним вином, воздав хвалу і подаючи їм сказав: «Пийте з неї всі, бо це є Кров Моя нового завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів. Це чиніть на Мій спомин» (Мт. 26. 26-28) (Лк. 22.19).
На світі завжди були, є і будуть люди, які скептично і навіть вороже налаштовані супроти цієї великої Божої Тайни.
Найперше, що вони питають: «Як може звичайний хліб і звичайне вино перетворитися в Тіло і Кров Ісуса Христа». А як хліб і вино в нашому людському організмі перетворюється на тіло, кості, судини і кров? Якщо наш організм здатний робити таку переміну, то чому ви сумніваєтесь в тому, що Всемогучий Бог може робити таке ж перетворення?
Але чому ж тоді й після перетворення хліба і вина в Тіло і Кров Ісуса Христа наші очі бачать, а язик і руки відчувають й надалі звичайний хліб і вино? Варто згадати, що наші органи відчуття часто нас обманюють. Від Птоломея до Коперніка люди вірили своїм очам і вважали, що сонце і зорі ходять навколо землі, а земля непорушно спочиває на трьох великих китах. Мабуть тому і закликав колись французький поет Пауль Клаудель: «Правди католицької віри є для мене набагато певніші, ніж сонце, яке світить у мене над головою». Всі ми знаємо, що вода може перебувати в різних станах: рідкому, у вигляді снігу, льоду і у вигляді пари. Але, змінюючи свій стан, свій зовнішній вигляд, вода ніколи не змінює своєї суті, своєї молекулярної будови, яка виражена формулою Н2О. В Тайні Євхаристії, навпаки, змінюється внутрішня сутність хліба і вина, їхня природа, хоча зовнішній вигляд і смак залишаються незмінні.
На питання скептиків, що завжди в усьому сумніваються й завжди подібно до апостола Томи, хочуть до всього доторкнутися своїми руками: «Як всемогучий й необмежений Бог може вміститися в маленькому шматочку хліба й краплині вина?» Теж даємо відповідь. Для Бога немає нічого неможливого, бо Він всемогучий. А для всіх, хто здатен логічно мислити, приведемо таку аналогію. В маленькому людському оці вміщаються високі гори, сонце, зорі й безкрайні космічні простори. То чому ж тоді Бог не може вміститися в маленькому шматочку Євхаристійного Хліба, коли Він цього забажає?
Згідно із законом асиміляції все те, що нижче по своїй природі поглинається тим, що є вищим. Їжа і пиття в нашому організмі перетворюються в наше тіло і кров і таким чином підносяться до вищої людської природи. Подібно і під час Святого Причастя, наша людська природа поволі перемінюється в природу вищу, чистішу, благороднішу, Божу. Ми починаємо по іншому дивитися на цей світ і всі його явища, починаємо по-новому сприймати й таємниці нашої віри. Воля наша, що є завжди більше схильна до зла і гріха, починає поступово схилятися до добра вічного й надприродного.
Божі думки поволі починають ставати думками нашими, воля Божа – волею нашою, так що ми врешті, подібно до апостола Павла, можемо сказати: «Живу вже не я, але живе в мені Христос» (Гал. 2,20).
Коли ми регулярно приймаємо Святе Причастя, в нас розвиваються і скріплюються християнські чесноти: віра, надія, любов, мудрість, справедливість, мужність, поміркованість, покора, щедрість, чистота, доброзичливість, лагідність і всі інші чесноти, завдяки яким формуються наші відносини з нашими ближніми й навколишнім середовищем: тваринним і рослинним світом.
Христос, Хліб життя, з кожним гідним Причастям все більше і більше проникає в наше єство, опановує наше життя й скеровує його до Свого Божого життя. Звичайно, всі ці предивні дії, ці наслідки діяння на нас Тіла і Крові Христа не проявляються після одного чи навіть декількох Святих Причасть. Всякий розвиток здійснюється повільно й непомітно. Мати кормить свою дитину декілька разів на день, однак, ні вона, ні ті, що в хаті не бачать, що дитина з кожним годуванням, з кожним днем стає трохи більшою. Лише ті члени родини, які довгий час не бачили дитини, можуть радісно зауважити, що дитина підросла. Щось подібне відбувається і з нами, що споживаємо Тіло і Кров Спасителя світу. Якщо одне чи декілька Святих Причасть не роблять в нашій душі великої переміни, не розчаровуймося.
Приступаймо до Святого Причастя якнайчастіше, і Воно раніше чи пізніше спричиниться до освячення нашої душі, розвитку християнських чеснот і уподібнення до нашого Спасителя, Ісуса Христа. Коли б мати перестала годувати своє дитя декілька разів на день, а почала б давати йому їсти два-три рази на тиждень, дитятко перестало б рости й розвиватися і, мабуть, швидко померло б. Коли б ми, дорослі, перестали регулярно харчуватися, погані наслідки не забарилися б – анемія, безсилля і смерть. Щось подібне відбувається і з людською душею. Багато християн у наші дні є так само дуже ослаблені, хворі й бездіяльні. Не сповнюють своїх християнських обов’язків, не практикують своєї релігії, не творять діл милосердя, не ходять до церкви, не моляться, не читають Божого Слова. Вони дуже часто впадають в спокуси і тяжкі гріхи. Буває, що вони бачать цей незадовільний свій стан, шкодують про це, але яка причина їхньої душевної хвороби, не знають. Причина відома. Душа людська без частого, регулярного духовного покріплення слабне й знемагає.
Хліб, як твердить сучасна медицина, є головним компонентом, з якого в людському організмі утворюється кров. А кров дає силу і життя. Хлібом для людської душі є Євхаристія – Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа. Цей хліб найкраще й найскоріше може заспокоїти потрійний голод людської душі: бажання честі, благополуччя і щастя.
Прагнеш честі і слави, вважаєш честю для себе сидіти за одним столом із тою чи іншою знаменитістю. Незрівнянно вищою честю для тебе є бути запрошеним на гостину до Самого Бога. На цій гостині Він Сам не тільки обслуговує, але і годує запрошених Своїм Тілом і Своєю Кров’ю. Правдивий і найсвятіший Бог входить до твого серця, замешкує в тобі. Яка честь, яка гідність може ще бути більшою від цієї. Тут хіба можеш разом із псалмоспівцем Давидом благоговійно закликати: «Чим є людина, що Ти пам’ятаєш про неї? Робиш її лиш трохи меншою від ангелів, славою і честю вінчаєш її» (Пс. 8,5-6).
Прагнеш бути багатим, але, чим є всі скарби світу в порівнянні із тим Скарбом, яким є Свята Євхаристія. Кожне Святе Причастя – то безцінний небесний скарб, якого міль не їсть, ржа не точить, якого навіть смерть забрати в нас не може. Кожне Святе Причастя – це безліч благословінь, ласк і заслуг, що спливають на нас, як промені світла і тепла від сонця.
Прагнеш радості і щастя. Але що варті всі ті радощі, якими грішний світ заманює й поневолює людське серце. Як швидко вони тануть і в’януть, залишаючи по собі в серці людини порожнечу, неспокій і навіть відразу. І знову ж, якими чистими, глибокими і чудесними є ті радощі, котрі дає Ісус у Святій Тайні Євхаристії тим, котрі цей Хліб небесний із страхом Божим споживають.
Дорогі брати і сестри! Яку чудесну гостину приготував для нас наш Божественний Спаситель. З безмежної любові до нас Він подарував нам, своїм дітям, Самого Себе, Своє пречисте Тіло і чесну Свою Кров під видами хліба і вина.
Споживаючи плоди із забороненого дерева, що росло посеред раю, наші прародичі, обмануті злим духом, думали, що стануть як боги, знаючі добро і зло. Але поповнивши гріх гордості й непослуху, вони не тільки не стали богами, але відразу ж втратили не лише надприродні Божі дари, але і велику кількість дарів звичайних, природних. Але найголовніше, споживши плід із дерева пізнання добра і зла, вони стягнули на себе і на всіх своїх нащадків терпіння, хвороби і смерть. Споживаючи їжу, яку дає нам Христос у Святому Причастю, ми одержуємо не тільки запоруку безсмертя, але і можливість обожествення нашої людської природи. «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш небесний» (Мт. 5.48).
Отож, будьмо безмежно вдячні Ісусові, нашому Спасителеві і Богові, за Його безцінний дар і стараймося якнайчастіше приступати до Святого Причастя, щоб освячені і покріплені Ним ми ніколи не падали в болото гріха, але жили вже не для себе, а для Нього, нашого Спасителя і Доброчинця. Амінь
о. Петро Якимець
Приклади
1. Коли імператор Наполеон Бонапарт був у зеніті своєї слави, його генерали одного разу задали йому дивне питання: «Ваша імператорська величносте, який день у вашому житті ви вважаєте найщасливішим. Один із них висловив припущення, що це був день його славної перемоги під Австерліц (1805), інший, що це був день, коли його коронували в Парижі на імператора Франції (1804), були ще інші думки і припущення. Наполеон, вислухавши всіх уважно, рішуче сказав: «Найщасливіший день в моєму житті – це день мого першого Святого Причастя. Тоді я найтісніше був злучений із Богом, а Бог зі мною». Такої відповіді ніхто не сподівався. О, яке то щастя, коли Бог входить до нашого серця. Подав о. Петро Якимець.
2. Славний визволитель Ірландії О’Сонель (+1847), був ревним католиком. Одного разу, коли йому довелося перебувати в товаристві протестантів, почув різні критичні зауваження відносно своєї віри. Вони не вірили у присутність Ісуса Христа в Святій Тайні Євхаристії. Тоді цей великий чоловік дав таку влучну відповідь: «Із своїми сумнівами й претензіями прошу звертатися безпосередньо до Ісуса. Він так сказав і тому я так вірую. Ісус є правдивим Богом і тому, кажучи це не міг ані помилятися, ані брехати». Подав о. Петро Якимець.