ПОКАЯННА МОЛИТВА НА ЩОДЕНЬ ДО БОГА ВІД ЧОЛОВІКА, ЩО ПОКЛАДАЄ ПОЧАТОК СВОГО СПАСІННЯ
(святителя Димитрія (Туптала), митрополита Ростовського)
Перебуваючи наодинці, віднайди усамітнене місце, сядь і, роздумуючи над своїм життям, пригадуй у своєму умі всі гріхи, що їх ти ще від юности твоєї накоїв, з яких сповідався й ні. Коли ж усіх їх пригадаєш, зітхни з глибини серця, бийся в груди і, якщо зможеш, заплач; і, підвівшись, упадь навколішки та й піднеси ум свій від землі ген до Божого престолу, перед яким стоять херувими й серафими, і, узрівши очима ума Господа, що сидить на високім і піднесенім престолі, промишляючи твій прихід і провиджуючи всі дороги твої, та й дослухаючись до того, що хочеш виповісти, прострися перед стопами Його премилосердними й зі страхом почни проказувати до Нього ось що:
Боже предобрий, джерело благості, безодне милості! Сотворителю, Визволителю і Спасителю мій! Тобі, що знаєш сокровенні тайни, випробовуєш серця й утроби, сповідаюся з гріхів моїх і приношу перед Твоє всевидяче око, аби чули всі Твої ангели й архангели мої беззаконня. Згрішив я, Господи мій і Творче… (цим і цим). Тут детально перелічуй всі свої гріхи, шепочучи стиха, немов на вухо Господеві, соромлячись, з трепетом серця і зі слізьми на очах, мовлячи: Ось болячки, струпи та виразки мої, о всемилостивий Лікарю! Ось важкий мій тягар, о благий Господи! Ось сором мій і нагота моя, о довготерпеливий Судде! Цими ділами своїми засмутив, прогнівив і роздратував я Твою благість, осквернив Твій образ, зневажив Твого Духа Святого та відігнав від себе свого ангела хоронителя, потоптав за мене пролиту Твою найдорожчу Кров, погордивши нею, погубив красу душевну, обнажився з Твоєї благодаті та й став печерою розбійників, осідком бісів і пристрастей, зруйнував Церкву, яку Ти відкупив своєю Кров'ю, осквернюючи все своє тіло, вчинивши свої члени членами блудниці, опоганивши душу нікчемними, хульними, гордими, мерзенними, блудними помислами; на них погоджуючись і ними насолоджуючись, приніс радість для бісів, а для ангелів — плач. Оце й умерла душа моя, тож лежить, немов у гробі, в згубних звичках, присипана порохом нечулості й пригнічена каменем жорстокості. Ось, Господи, беззаконня мої, що перевищили голову мою, помножилися більше, ніж волосся на голові моїй, і більше, ніж пісок у морі. З них сповідаючись, я сам себе викриваю, осуджую й обвинувачую, та не лише те, що постало в моїй пам'яті, а й те, що вона поглинула, що через незнання моє гріхом не вважаю та й що висловити не зумію — все це віддаю в Твоє превелике милосердя, всемилостивий і лагідний Боже. Довершивши силу-силенну діл ганебних, так потьмаривши ум свій і ошаленівши опісля стількох лютих падінь і нечулості, заледве що отямившись та й з глибини відчаю мого споглянувши на Твоє велике милосердя, що його не здолали навіть усі гріхи людські, побачив, що не хочеш Ти смерті грішника, а милосердно чекаєш на його навернення і заради самих лишень грішників пролив єси Кров свою, не пощадивши її, аби лишень призвати їх до покаяння. Це-то збагнувши, я, окаянний, я грішний, що перевершив гріхи всього світу, вчинив себе за злими ділами другим дияволом, послідовником Юди, спільником катів-розпиначів, я, окаянний і беззаконний, непрохідне море усіляких мерзот, бездонне провалля всіх нечистот, скверний, безсоромний довершувач усього зла, прибігаю і припадаю до Тебе, всемилостивого й усе щедрого, в скорботі серця мого, в покаянні кличу: «Згрішив я, Отче, супроти неба й перед Тобою, згрішив і прожив беззаконно, переступив заповіді Твої, згрішив, як ніхто й ніколи, і недостойний називатися Твоїм сином, недостойний споглянути й бачити висоту небесну, недостойний розтулити вуст своїх перед Тобою, бо ж був Твоїм ворогом. Але благаю Твою доброту й молюся твоїй лагідності: помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї, та з безмежності милосердя Твого очисти беззаконня моє. Помилуй, прости й очисти, бо в Тебе очищення є. Господи! Якщо хочеш, можеш мене очистити. Знаю, що хочеш спасіння кожного, то спаси й мене, бо ж можеш, коли захочеш, яви свою милість, Господи, згадай свої древні милості й щедроти й прости мої прогрішення, не пом'яни багатьох моїх злих учинків, не ввійди в суд з рабом Твоїм, не відплати мені за ділами моїми, ані обуренням Твоїм не викрий мене, ні гнівом Твоїм не покарай мене. Відчини мені двері благості Твоєї, двері покаяння, в покаянні мене прийми, в розумі призови, підведи поверженого, віднайди заблуканого, поверни загиблого, зціли недужого, воскреси померлого. Господи, Боже сил! Відзискай мене, яви лице своє, і спасуся, просвіти лице Твоє на раба Твого. Докіль, Господи, забуватимеш про мене до краю, докіль відвертатимеш від мене обличчя своє?! Відверни лице своє від гріхів моїх, та не відвертайся від мене, бо скорблю, скоро вислухай мене. Знаю, що не гідний чоловіколюб'я і милосердя Твого, а вартий усіх мук, які лишень є в аді, гідний черви невсипущої, скреготу зубів, тьми кромішньої, вогню невгасимого, який приготовано дияволові та ангелам його. Гідний безодні пекельної, перед якою тремтить навіть сам сатана. Втім, яка безмірна велич Твоя, такою є й милість Твоя, і немає гріхів, які б здолали Твоє чоловіколюб'я. Тому не споневіряюсь, а уповаю на Твою невичерпну благість, що струменить на всіх безнастанно, й покладаюсь на Твоє невимовне милосердя: надіюся на Тебе, Господи, й уповаю, нехай не посоромлюся повік. Ти єси уповання моє, Боже, а уповання не посоромить. Не посором мене, Господи, на Твоєму Страшному суді перед тисячами тисяч небесних сил і всіх святих Твоїх. Сердечно шкодую, що прогнівив Тебе, Творця мого, вічну й невичерпну благість злодіяннями своїми засмутив; і того, кого мав безнастанно любити й чиї заповіді зберігати, Його, неначе б ненавидячи, незліченним гріхам себе віддав; того, кого мав ревно прагнути, про того лиш коли-не-коли згадав і того знехтував; того, ким мав з насолодою насичуватися, покривдив і відкинув; від того, до кого мав припадати, відсахнувся; для того, задля кого єдиного мав жити, умер, живу ж для гріха, насолод і пристрастей; кого мав боятися й почитати, того образив й збезчестив у менших братах, у собі самому, всього ж себе оскверняючи ділами, словами й помислами; від того, кого мав благодарити й славословити безнастанно, при Ньому ж перебуваючи, від того відвернувся й віддалився на дороги розпусні, та й лінувався розтулити вуста, аби прославити Його пресвяте ім'я. О бажання моє! О мій милостивий Боже! Не до краю розгніваєшся на мене, нині-бо за це все караючись, шкодую й шкодувати не перестану. О, нехай ніколи мені не прогнівити Тебе, Господа мого! О, нехай мені радше померти, аніж Тебе образити, Господа мого! Навіщо ж мене народили, для чого виховали, пощо живу донині й опечалюю тяжко Тебе, Владику?! Тож нехай запечалиться нині серце моє, побиваючись, нехай розпадеться й сокрушиться закаменіння моє зворушенням, нехай розтану весь, немов віск, від внутрішнього горіння, бо втратив я Бога мого, відпав від благодаті Його, образив милосердя Його, відчужився від Його любові, відвернувся від Його слави, уникнув Його милостивої опіки. Нехай проллють очі мої потоки сліз над цим удень і вночі, бо ж не дотримав я закону Твого, бо багато переступив, багато згрішив я перед Тобою. Через це смутилося серце моє, навіть не перед мукою так тремтячи, ані не через відлучення від благ небесних знемагаючи, а тому танучи, що прогнівило Тебе всеблагого, всесолодкого, вселюбого, всебажаного, і через це лише побиватимусь повсякчасно віднині й довіку. Нехай знидіє в журбі життя моє і роки мої у зітханнях, нехай знеможе в горі душа моя і кости мої нехай занепокояться над цим, що Бога мого, Творця мого, Владику мого, Ізбавителя мого тяжко засмутив. Та й чим зараджу?! Знаю, що благий єси Ти, Бог мій, милосердний єси Ти, Сотворитель мій, милостивий і щедрий єси Ти, Ізбавитель мій, настільки благий єси, що й душу свою не пощадив, а віддав її за нас, грішних, і не за беззаконнями нашими чиниш із нами, ані за гріхи наші відплачуєш нам.
Ось це учиню: біля стіп Твоїх чистих упаду, поклонюся, припаду й заридаю перед Тобою, Господом, що сотворив мене. Я — безодня гріхів, повергаюся у безодню милосердя Твого, Боже мій, і молю Тебе, спрямуй мене до істинного покаяння і спам'ятай непритомного й закаменілого. Ти прийняв єси багатьох грішників, що каялися: Давида, Манасію, Йосію, митаря, блудницю, блудного сина, розбійника, Петра, Савла, Фотинію, Таїсію, Пелагею, Марію Єгипетську. Не відкинь і мене, що перевершив усіх їх у гріхах, не прийшов-бо єси закликати праведних до покаяння, а грішних. Отож, призови й мене, що більше за усіх грішний, навіть коли нічого доброго не вчинив я перед Тобою, все ж дай мені за благодаттю Твоєю покласти початок добрий. І сподоби мене, Господи, полюбити Тебе, як полюбив колись той самий гріх, і послужити Тобі не лінуючись, як колись послужив сатані облудному. Насамперед послужу Тобі, Господу Богові моєму, Ісусові Христові, в усі дні життя мого, якщо подаш мені на поміч благодать свою. Чудуюся Твоєму воістину безмірному довготерпінню, о всемилостивий, що в часі моїх беззаконь, не навів єси на мене Твого суду праведного, ба навіть не викрив мене обуренням Твоїм, ані гнівом Твоїм не скарав мене, ні з високости блискавкою не поверг мене, ані не звелів єси землі поглинути мене живцем до аду та й не допустив, аби яка нагла смерть пожала мене. Отож, вельми цьому дивуючись, пізнав я, що незглибиме Твоє милосердя довготерпеливо й милостиво очікувало мого покаяння і порочного життя виправлення, і не скарав єси мене, аби я спам'ятався і зрозумів свої беззаконня та й відцурався свого злого життя. Ось це пізнав я і вдався з покаянням до Тебе не сам від себе, а Ти мене наставив і привів єси до себе. І задля чого Ти вчинив так, що спонукало Тебе до такого великого милосердя, чи ж маєш з цього якусь користь, коли призовеш мене? Не відомо мені. А відомо лишень те, що я, грішний і беззаконний, та й досі був Тобі ворогом, ще й до тепер не виправився. А позаяк Ти сам закликав і сам привів мене до себе, просвіти ум мій, розкрий вуста мої, навчи мене, що маю казати перед Тобою, і очисти мої численні беззаконня та мерзоти, омий їх, окропи мене іссопом милості Твоєї, вчини мене білішим від снігу, аби не стояти мені перед Тобою огидним і скверним. Краще бо мені причаїтися в темних надрах земних, аніж перед величністю неприступної слави Твоєї так ганьбитися, і так безславно обнаженому і всьому покритому сквернами гріховними, окаянному й огидному стояти, коли дивляться на мене всі предстоячі перед Тобою херувими й серафими. Проте немає місця, яке б могло скрити мене від Твоїх очей, які ясніші за сонце. Ото дивлюся й не тямлю, як не гидуєш Ти стількома моїми бридкими сквернами й дозволяєш мені стояти перед Тобою і відважно, без остраху мовити?! Як не бридишся Ти споглядати на нечистоту серця мого і на мерзоту душі моєї? Як служителі Твої, враз не заборонивши мені вогненною зброєю, не відкинуть і не відженуть мене від лиця Твого? Як, спротивившись мною, не ввергнуть мене в тьму кромішню? Проте не хочуть цього Твоя лагідність і Твоє безмірне милосердя: велика-бо, воістину велика милість Твоя, більша, ніж небо, глибша, ніж безодня аду, просторіша, ніж усі моря і землі, благість Твоя, що не хоче моєї погибелі, а очікує навернення і радіє покаянням грішників. Велика Твоя милість, Господи, бо ж довготерпеливий єси до мене, що часто обіцяв Тобі каятися, однак падав ще частіше й ще нижче; бо не раз і не двічі обіцяв я покаятись, ще й присягами підтверджував обіцянку свою, проте збрехав, пристрасний. Каюся, тремтячи, Господи, невже завдаш мені болю? І незабаром знову чиню те ж саме, а Ти ще милосердишся наді мною, не гублячи мене з беззаконнями моїми. Слава довготерпінню Твоєму, слава милосердю Твоєму, слава ласкавості Твоїй, слава множеству щедрот Твоїх, слава незглибимій благості Твоїй, слава милостивому лицю Твоєму, перед яким нині стоячи, Господи мій, приношу Тобі волю й рішення моє, користаючись надією на Твою поміч, від нині, від цього дня, від цієї години, від цієї хвилини — скільки сили в мені виправити погане й окаянне життя моє, а над колишніми гріхами до смерті сокрушатися й за них шкодувати, тих же, які дошкулятимуть, пильно стерегтимусь за поміччю Твоєю. Відаєш, Господи мій, що ненавиджу огидні вчинки мої, а через них і себе самого, та й усе скверне життя своє ненавиджу й не хочу більше гнівити ними Тебе, Бога мого благого; лишень Ти, Господи, подай мені поміч, без неї-бо, всесильної, і без благодаті не сила мені злих моїх учинків і гріховних звичок позбутися, і жодного благого діла довершити годі: без Тебе-бо нічого чинити не можу. Волію каятися, якщо Ти, Боже, поможеш мені, можеш мене очистити. Боже, поможи мені, і спасуся. Вірую, Господи, Твоєму милосердю, поможи моєму невірству; вірую, що близько єси до тих, які призивають Тебе в істині. Істинно, істинно, істинно прагну всім серцем у покаянні навернутися до Тебе, Бога мого. Боже, уваж на поміч мені, Господи, поможи мені, поспішися!
Потім, підвівшись, утверджуйся в упованні на Господа, і, роздумуючи про велику Його благість і милосердя, промовляй псалом 102, нехай утішиться душа твоя: «Благослови, душе моя, Господа і, вся істота моя, — ім'я святеє Його...»
Коли ж усе це неможливо тобі вмістити в своїй пам'яті, поклади сказане в своєму умі короткими статіями ось як: 1) сповідаюся Богові з усіх гріхів моїх; 2) вважаю себе негідним Його милосердя, а вартим вічних мук; 3) однак не споневірююся; 4) смиренно прошу прощення; 5) покладаю намір виправити своє життя; 6) не сумніваючись, вірю в прощення своїх гріхів.