О Владико, Царю й Боже наш, вишній і славний, Чоловіколюбче, що віддаєш задля труди славу же й честь, творячи причасниками твого царства! Пом’яни як благий і нас, убогих твоїх, бо ім’я Твоє – Чоловіколюбець. Хоч і добрих діл не маємо перед тобою, але, багато раз милість учинивши нам, спаси нас. Ми бо люди твої і вівці пастви Твоєї, і стадо, яке щойно почав Ти пасти, вивівши із пагуби ідолослужіння. Пастирю добрий, що кладеш душу за вівці! Не остав нас, хоч іще ми блукаємо; не остав нас, хоч іще грішимо перед тобою, як новокуплені раби, які в усьому не вгодили господеві своєму. Не погорди нами, хоч і мале ми стадо, але промов нам: Не бійся, мале стадо, бо благоізволив Отець ваш небесний дати вам царство.

Багатий милістю і благий щедротами, що обіцяв прийняти розкаяного і вичікуєш повороту грішних, не пом’яни многих гріхів наших! Прийми нас, що звертаємося до Тебе, зітри записані провини наші, зменши гнів, яким загнівили ми Тебе, Чоловіколюбче. Ти бо єси Господь, і Владика, і Творець, і в Тобі є власть – чи жити нам, чи вмирати. Відклади гнів, о, Милостивий, на який ми заслужили нашими ділами; проведи мимо спокусу, бо – земля ми і прах. Не ввійди в суд з рабами твоїми.

Ми, люди твої, Тебе шукаємо, до Тебе припадаємо, Твоєї милости шукаємо. Згрішили ми і зла натворили – не зберегли ми, ні не вчинили, як повелів Ти нам. Земними бувши, до земних склонилися і лукаве вчинили перед лицем слави Твоєї. Тілесним похотям віддали ми себе, віддались у неволю гріхові і печалям житейським, відбігли від свого Владики. Убогі ми на добрі діла, окаянні через зле життя.

Каємося, просимо, молимо: каємося із-за злих діл наших; просимо, щоб Ти страх свій післав у серця наші; молимо, щоб на страшному суді Ти помилував нас. Спаси, ущедри, споглянь, посіти, умилосердься, помилуй. Твої бо ми, твої створіння, ми діло рук твоїх. Якщо на беззаконня зважатимеш, Господи, Господи, хто встоїться? Якщо віддаси кожному за ділами його, хто ж спасеться? Бо в Тебе очищення, бо від Тебе милість і багате ізбавління. І душі наші в руках твоїх, і віддих наш у волі твоїй. Відколи бо Ти милостиво споглядаєш на нас – у мирі й добрі живемо; якщо ж Ти з гнівом споглядаєш – зникаємо, як рання роса, не встоїться бо порох перед бурею, і ми перед гнівом твоїм.

Але як створіння у Створителя нашого, милости просимо: помилуй нас, Боже, по великій милості твоїй. Усе бо благе від Тебе для нас; усе ж неправедне – від нас Тобі. Усі бо ми ухилилися, всі разом стали негідними. Немає ні одного з нас, який побивався б і подвизався б за небесне, але всі про земне, усі про печалі житейські побиваємося. Бо зник праведний на землі, не тому що Ти оставляєш нас чи нехтуєш нами, але тому що ми Тебе не шукаємо – воліємо тільки те, що видиме.

Тому-то ніяк не хочемо, щоб попустив Ти з нами, як із Єрусалимом, який, врешті-решт, оставив Тебе і не ходив путями твоїми. Але не допусти нам, як і їм, за ділами нашими, ні за гріхом нашим не воздавай нам. Радше стерпи нам, і ще довго стерпи! Припини гнівний свій полумінь, який простягається на нас, рабів твоїх, сам направляючи нас на істину твою, навчаючи нас творити волю твою, бо Ти єси Бог наш, і ми – люди твої, твоя часть, Твоє ж насліддя.

Не возносимо рук наших до чужого бога, ані не йдемо за якимсь лжепророком, ні єретичних наук ми не придержуємося; тільки Тебе призиваємо, істинного Бога, і до Тебе, що живеш на небесах, очі наші возносимо, до Тебе руки наші підносимо, молимося Тобі: віддай нам, ж благий Чоловіколюбець, помилуй нас, призиваючи грішників до покаяння, і на страшному суді Твоєму не відлучи нас стояння праворуч Тебе, але причасниками благословення праведних учини нас.

І, поки стоїть світ, не наводь на нас напасті спокус, ані не передай нас у руки чужих, щоб не прозвався город твій полоненим городом, і стадо Твоє – чужинцями на землі, не своїй. Щоб, не сказали сусіди: де їхній Бог єсть? Не допускай на нас скорботи, ні голоду, ні несподіваних смертей, вогню, потопів; щоб не відпали від віри хиткі у вірі.

Малувато покарай, а багато помилуй; мало зранюй, а милостивно зцілюй; мало оскорблюй, а скоро звеселюй; бо не може наше єство довго носити гнів твій, як стебло вогонь. Але злагіднися, умилосердься, бо Твоє єсть милувати і спасати.

Тому продовж милість твою на людей твоїх, ворогів прожени, мир укріпи, країни усмири, на голод пошли врожай, власть наша хай буде пострахом для країн, боярам подай мудрість, городи насели, Церкві твоїй дай ріст і єдність, насліддя своє охорони, чоловіків, і жінок, і дітей спаси. Тих, що в рабстві, у полоні, на каторгах, у подорожах, у плавбі, у в’язницях, у голоді, і в спразі, і в наготі – усіх помилуй, усіх утіш, усіх возвесели, творячи їм радість, і тілесну, і душевну, молитвами, молінням пречистої Твоєї Матері; і святих небесних сил, і предтечі твого і хрестителя Йоана, апостолів, пророків, мучеників, преподобних і всіх святих молитвами.

Умилосердься над нами і помилуй нас, щоб, милістю Твоєю ведені в єдності віри, враз весело й радісно славили Тебе, Господа нашого Ісуса Христа, з Отцем і Пресвятим Духом – Тройцю нероздільну, єдинобожественну, яка володіє на небесах і на землі, ангелами і людьми, видимим же і невидимим створінням, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

«Слово про закон і благодать», около 1040 року