Коли Бог бачить когось вдячним за попереднє, то посилає йому ще більші дари. Стараймося, отже, і ми приносити Богові посильну вдячніст за добра, нам дані, щоб удостоїтись ще більших... Коротко кажучи, як ми ніколи незможемо полічити морські хвилі, хоч би ми й тисячу разів пробували, так не зможемо перахувати різнородні Божі добродійства, що їх Він зіслав на наш рід.

(св. Іван Золотоустий, Гомілія 27, на Бут. 3:20).

Думаю, що вдячність і подяка - це для християнина річ сакральна, свята і дуже важливий обов'язок... Подяка, подібно як таїнство, стягає на людську душу благодаті з неба... Якщо над цим тільки трохи застановимося, то кожний предмет, що нам потрапить до рук, повинен бути спонкою до якоїсь вдячності Богові, який життя веде такими дорогами, на яких безнастанно стрічаємо добродійства нащих ближніх

(митр. Андрей Шептицький, Подяка священикам і вірним за побажання на іменини, 1936).

Правдива вдячність - це дивна чеснота, бо вона схиляє людей не тільки відплачувати рівним за рівне. Вона спонукує до того, щоб більше дати, ніж отримати, бо християнин розуміє цілком логічн, коли рівну заплату не вважає за вдячність, а за заплату справедливості

(митр. Андрей Шептицький, Подяка священикам і вірним за побажання на іменини, 1936).

Така моя вдача і такі мої думки, що завжди боюся бути невдячним. Невдячність видається мені найогиднішою з усіх хиб і гріхів, а й у самому грісі, в якім ми Всевишнього Бога і Господа нашого Христа Спасителя ображаємо. Невдячність - наймезернніша і найогидніша сторона кожного гріха

(митр. Андрей Шептицький, Подяка за побажання, 1938)