14 серпня Церквою (візантійської традиції, яка послуговується Юліанським календарем) відзначається одне з найбільших свят - Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього. У народі це свято має назву Медовий Спас - цього дня в церквах освячують мед. (І який, як відомо, є одним з біблійних символів матеріального достатку й добробуту та фізичного і духовного здоров'я.) Також цього дня вшановується Пам’ять старозавітніх мучеників Маккавеїв (166 р. до н. е.)

Грецький часослов 1897 р. так пояснює походження свята Винесення Чесного Хреста: «Внаслідок хвороб, що дуже часто бували в серпні, спрадавна утвердився в Константинополі звичай виносити Чесне Древо Хреста на дороги і вулиці для освячення місць і на відвернення хвороб. Напередодні (13 серпня), виносячи його з царської скарбниці, покладали на Св. Трапезі Великої церкви. Із нинішнього дня і до Успіння Богородиці, звершуючи літії по всьому місту, подавали його потім народу для почитання. Це і є винесення Чесного Хреста». 27 серпня хрест знову повертався в царські палати.

В усі часи та епохи - як у добу Старого, а надто Нового Завітів, правдиво й щиро та твердо віруючі люди всі свої надії і молитовні прохання й уповання покладали, насамперед, на всемогутнього, милосердного й предоброго Бога-Творця. А особливо, коли приходили якісь біди і проблеми, тяжкі, кризові ситуації та обставини. А саме: скажімо, неврожай та голод, недуги і хвороби, епідемії чи стихійні лиха, війни, переслідування і гоніння та різні інші катаклізми й катастрофи тощо. 

"І захворів [цар] Аса на ноги на тридцять дев'ятому році царювання свого, і хвороба його піднялася до верхніх частин тіла; але він у хворобі своїй шукав не Господа, а лікарів. І спочив Аса з батьками своїми, і помер на сорок першому році царювання свого" (2Пар.16:12,13).

Але благий і всезнаючий Бог-Цілитель каже й наголошує, що, передусім, "Я - Господь, Лікар твій!" (Вих.15:26). Й тому "нехай не осоромляться всі, що надіються на Тебе, а осоромляться ті, що беззаконствують даремно" (Пс.24:3). Амінь.

 

 *                                  *                                *

Цього ж дня "старостильна" Східна Церква вшановує Пам'ять семи братів - мучеників Маккавеєвих, а також матерi їхньої Соломонiї (або Соломії) та учителя їхнього Єлеазара. (Тобто усього цих ДЕВ'ЯТЬ старозавітніх безстрашних героїв, що самозречено й відважно віддали власне життя за свою істинну віру.) В перекладі з арамейської мови це слово ("маккаба") означає "молот". (І якраз Господній молот на ворогів - правдивої віри та Божого народу).

Сім святих мучеників Маккавеїв: брати Авім, Антонін, Гурій,  Єлеазар, Евсевон, Адім і Маркелл, матір їх Соломонія, і вчитель їх Єлеазар  постраждали в 166 р. до н. е. від безбожного, жорстокого і нечестивого сирійського царя  Антіоха IV Єпіфана. І на руках якого була невинна кров, щонайменше, десятків тисяч жертв його звірячих злочинів. Прихильний до політеїстичного еллінського культу, Антіох Єпіфан примусово ввів в Єрусалимі і всій Юдеї огидні поганські звичаї. Він осквернив та опоганив храм Господній, поставивши в ньому статую язичницького "бога" (ідола) Зевса Олімпійського, що йому приносив гидотні жертви свиней і до мерзенного поклоніння якому примушував юдеїв. Він наказав знищити всі сувої Тори (Мойсеєвого закону), і також - під страхом кари смерті - ним було заборонено виконання її приписів, а окремі приміщення святині він перетворив на місця відвертих оргій та розпусти. І багато людей з Божого народу відійшли тоді від свого єдиного й істинного Бога-Творця...

Власне, все це було пророче передбачено, зокрема, в біблійній книзі Даниїла ще за кількасот літ до тих подій. А от їх підступною й цинічною - задуманою самим дияволом - метою було встановлення над Єрусалимом та всією Святою Землею абсолютного панування одного з найперших прообразів і предтеч Антихриста - огидного Антіоха Єпіфана. Та шляхом повної заборони і силового викорінення тодішнього старозавітнього монотеїзму досягти примусової, насильницької асиміляції й долучення до поганської традиції і культури (релігійної та світської) спільноти його адептів - вибраного народу. Та у такий спосіб, повністю "розчинивши" й "змішавши" їх з язичницьким оточенням, унеможливити майбутній прихід з його середовища обіцяного Господом Спасителя світу - Месії-Христа.

Проте були й такі люди, які глибоко сумували про духовне падіння й національне поневолення народу Божого і продовжували твердо вірити в майбутнє пришестя "Бажаного усіма народами" (Аґ.2:7) - Месії-Спасителя. 90-річний старець - законовчитель Єлеазар, який за прихильність до закону Мойсеєвого був судимий, з твердістю пішов на муки і помер в Єрусалимі. Таку ж мужність показали учні святого Єлеазара - сім братів Маккавеїв та їхня матір Соломонія.

Вони були судимі в Антіохії тим самим - місцевим царем Антіохом Єпіфаном, де, безстрашно визнавши себе послідовниками єдиного й правдивого Бога, рішуче відмовилися принести жертву язичницьким ідолам. Старший з юнаків, який давав першим відповідь цареві від імені всіх семи братів, був відданий жахливим катуванням на очах у інших братів та їх матері; інші п'ять братів - один за одним - зазнали тих же мук. Залишився сьомий брат, наймолодший. Антіох запропонував святій Соломонії схилити юнака до зречення Господа, щоб їй залишився хоч останній син. Але мужня й праведна мати зміцнювала і його в сповіданні єдиного й істинного Бога словами: «Благаю тебе, дитя моє, подивися на небо і землю і пізнай, що все створив Бог з нічого і що так був створений і рід людський. Не страшися цього вбивці, але будь гідним братів твоїх і прийми смерть, щоб я, по милості Божій, знову придбала тебе з братами твоїми». Отрок рішуче відхилив підлещування нечестивого царя і так само твердо переніс муки, як і його старші  брати.

Після мученицької смерті всіх дітей своїх свята Соломонія, стоячи над їхніми тілами, звела руки з вдячною молитвою Богові за те, що вона сама і діти поклали душі за правдиву віру і закон Господа Вседержителя, за свій народ, і її боговіддана душа також відійшла до Небесних - райських Божих осель.

 

Подвиг свв. семи братів Маккавеїв та їхньої матері і вчителя надихнув священицького сина Юду Маккавея та чотирьох його менших братів і вони підняли народне повстання проти владарювання Антіоха Єпіфана. Згідно церковного передання, Юда Маккавей побачив у видінні пророка Єремію, який передав йому яскравий золотий меч - дар від Бога: для переможної боротьби з поганськими ворогами. І дійсно: з Божою поміччю він здобув блискучу перемогу над набагато чисельнішим ворожим військом. Та, зрештою, звільнив рідну землю від немилосердних і затято-нечестивих поневолювачів-чужинців. Причому, під час очищення Єрусалимського храму від ідолів, відповідно відомого переказу, сталося велике Боже диво. Себто - при наявному запасі олії на горіння імпровізованої (складеної з семи бойових списів) храмової Менори (Семисвічника) лише на ОДИН день - вогонь у ній палав цілих ВІСІМ днів: допоки не була, згідно старозавітнього закону, приготовлена нова, ритуально чиста й освячена, олія.

І в цій, здобутій за символічно-духовною поміччю вищезгаданого золотого меча, яскравій перемозі над лютим ворогом,  а також в такому - незвичному застосуванні тих "маккавейських" бойових списів, вбачався певний початок виконання знаменитого й величного пророцтва св. пророка Ісаї про майбутній прихід Господа і настання благословенної месіанської доби досконалого Божого миру: "і буде Він судити народи, і викриє багато племен; і перекують мечі свої на орала, і списи свої - на серпи; не підніме народ на народ меча, і не будуть більше вчитися воювати" (Іс.2:4). Більше того: при наступниках Юди Маккавея територія тодішнього давньоєврейського царства значно розширилася - аж до розмірів "золотої доби" Соломона. Причому, з одночасним поширенням старозавітньої релігії - принаймні, почасти - на ці терени. І що ще більше посилило ті месіанські очікування.

І які, ці очікування, і направду почали, по суті, здійснюватися: тільки вже тоді, коли - як це, на перший погляд, не парадоксально - Єрусалим і Свята Земля були окуповані й поневолені новими язичницькими загарбниками - римлянами. І коли (разом з тим), загалом, стишилися й припинилися жорстокі й масштабні місцеві внутрішні чвари та криваві міжусобиці. А шовіністська окупаційна влада, в принципі, не зрікаючись мети поступової асиміляції тамтешньої людності і, насамперед, її суспільно-політичної верхівки, водночас, зазвичай, практично ніяк не втручалася в суто внутрішньорелігійне життя підкореного народу. І який, назагал, відповідав тим заморським зайдам-язичникам, по суті, "дзеркальною" (і ледь прихованою) зневагою й презирством...

Одначе "коли Господу вгодні путі людини, Він і ворогів її примиряє з нею" (Пр.16:7). А от в майбутньому Божому Царстві, про неодмінний прихід якого говорили й наголошували і вищезгаданий св. Ісая, й інші біблійні пророки, вже дійсно: ніяк не буде жодних суперечностей і непорозумінь, ненависті й ворожнечі, конфліктів та боротьби поміж людьми і цілими націями і народами...

 

Й, вочевидь, найпершими - в цьому (месіанському) контексті - кроками Господнього Промислу були, зокрема, зачаття і народження - вже в літах і до того неплідною св. Анною доньки Марії, майбутньої Матері Христа-Месії. А також згодом Її, ще маленької дівчинки, благословенне Введення в єрусалимську святиню батьками для посвячення Богу, де Вона була віддана ними в руки первосвященика св. Захарії, майбутнього батька св. Йоана Предтечі. І це Введення сталося приблизно через біблійні містично-сакральні 144 (12х12) роки після Маккавейського очищення і відновлення храму...

 

До речі, урочистому спомину саме цих славних і переможних - Маккавейських подій і був тоді встановлений старозавітній празник Оновлення і світла (на івриті - Ханука). І на честь якого запалюється (кожного дня по одній свічці - від однієї центральної і загальної) спеціальна - дев'ятисвічна Менора - Ханукія. Й на цьому торжестві, зокрема, був присутній Ісус Христос в Єрусалимському храмі (Йн.10:22,23). А також іще й досі його радісно відзначають адепти і прихильники сучасного юдаїзму (і навіть окремі християни). І це їх 8-денне святкування календарно ЗАВЖДИ збігається з передріздвяним (за Юліанським ст. стилем) - 40-денним Пилипівським постом. Й у чому також вбачається певний  - символічно-знаковий ДУХОВНО-ПРОРОЧИЙ сенс. А саме.

Тобто це - вищеописане Господнє чудо в Єрусалимському храмі - стало своєрідним прообразом і символом духовного відродження й оновлення, а надто наближення грядущого приходу на Обіцяну Святу Землю - "в землю Ізраїлеву" (Мт.2:20,21) справжнього й дуже потужного - благодатного і благословенного, просвітлюючого, зцілюючого і спасаючого людські душі Світла для світу. Яким, власне, вельми яскраво й переконливо і явив Себе Син Божий - Ісус з Назарету Галілейського. І про народження Якого - причому, рівно і теж за біблійні містично-сакральні 160 (40х4) років по трагічній і водночас героїчній загибелі свв. мучеників Маккавеїв - сповістила людство Вифлеємська зірка. І про що першими дізналися, зокрема, вчені мудреці-звіздарі на Сході (від Святої Землі), які уважно й ретельно спостерігали й розмірковували над рухом старих і появою нових небесних світил, а також - від ангела Господнього - прості пастухи, що нічної пори стерегли отару свою на полі на околиці Вифлеєма...

Й унаслідок чого, серед іншого, стало можливим - за образною лексикою св. апостола Павла - грандіозне й масове "прищеплення" численних "гілок" з багатьох-багатьох народів походженням з усуціль неплідної - "дикої за природою оливи" огидного й згубного язичництва, починаючи від Близького Сходу - "та аж до останнього краю землі", до вельми "доброї оливи" християнства. Ту, котру міцно "тримає" її могутній - заснований та виплеканий Господом старозавітній "святий початок""святий корінь". І в результаті всього цього певного - есхатологічного часу, коли Єрусалим вже не "буде потоптаний язичниками" і на свою древню історичну батьківщину повернеться, принаймні, більшість старозавітього вибраного народу, тобто коли "скінчаться часи язичників", то до Божого "спасіння" остаточно й благословенно "увійде повна кількість язичників", разом з якими й "увесь Ізраїль спасеться" (Рим.11:11,16-26; Діян.1:8; Лк.21:24).

Крім того, це Маккавейське очищення і відновлення Божого храму в Єрусалимі стало також немов би своєрідним прообразом і предтечею того "генерального" очищення цієї Господньої святині - цього разу вигнання з неї торговців і міняйл, що його вчинив уже Сам Ісус Христос.  І що - в свою чергу - також було, по суті, виразним пророчим дійством. Тим самим, яке провістило майбутнє очищення й віднову та оздоровлення Святим Духом від усілякого бруду і проклять, недугів та осквернення сердець, душ і фізичних тіл багатьох-багатьох людей по всьому світу. Тих воістину й дійсно віруючих, що вони, власне, і гуртують та являють собою правдивий Божий храм - істинну та різнобарвну й соборно-єдину Христову Церкву Нового Завіту.

Про деякі з цих, згаданих вище, подій розповідається в Першій і Другій Книгах Маккавеїв. Похвальні слова свв. мученикам Маккавеєвим присвятили, зокрема, отакі отці Церкви - свтт. Кипріан Карфагенський, Амвросій Медіоланський, Григорій Назіанзін і Йоан Златоуст. А також на цю ж тему, приміром, свого часу написав і захистив кандидатську дисертацію майбутній предстоятель УАПЦ (1921-1927 рр.) - "народний митрополит" Василь Липківський.

 

*                                  *                                 *

Пройшов певний час і це - згадане вище Світло відроджуючої, зцілюючої (душі й тіла) і спасаючої Христової віри прийшло і на сучасні українські терени. Тобто, як їх іменували біблійні пророки, "у землю північну" (Зах.6:8; Єр.3:18; 31:8) - від близькосхідного регіону (через Чорне море) - і тодішню етнічну людність якої - "скіфів" згадував, скажімо, св. апостол Павло, причому, спеціально виділяючи їх від решти "варварів" (Кол.3:11). А особливо благословенним і благодатним - у цьому сенсі - виявився 988 р. Коли св. рівноапостольний князь Київський Володимир Великий охрестив у водах вітчизняного Йордану (а точніше - у місці біля впадіння річки Почайни у Дніпро) мешканців своєї столиці. Й у такий спосіб проголосив християнство офіційною державною релігією Русі-України, внаслідок чого, зрештою, і витворився цікавий духовний феномен "київського християнства" ("київського благочестя"). І ця вікопомна й доленосна для нашої Вітчизни та її народу подія, згідно української церковної традиції, припала і відзначається саме в той літній день, коли відправляється урочистість згадування й вшанування пам'яті свв. мучеників Маккавеїв, - 14 серпня (згідно сучасного Григоріанського календаря).

Таким чином Боже Провидіння немов би проклало й утвердило певний і, насамперед, духовно-сакральний МІСТОК та взаємозв'язок і правонаступність поміж близькосхідною Святою Землею та Україною, а особливо сучасною, між святим Божим градом Єрусалимом та Києвом. (І про цей важливий аспект, власне, також провіщали - в т. ч. і вищезгадані - біблійні пророцтва.) І який (Київ), як добре знаємо, з плином часу - успішно реалізуючи знамените пророче об'явлення і благословення св. апостола Андрія Первозванного - зажив великий авторитет і славу, ставши виконувати вельми почесну й відповідальну духовну місію і призначення. Тобто Другого - східноєвропейського (а точніше - євразійського) й, передусім, східнослов'янського Єрусалиму.

(Й, до речі, серед Київських гір чи точніше - пагорбів, про майбутню з'яву на яких Господньої благодаті і слави пророкував св. Андрій Первозванний, принаймні, є ДВІ чи навіть ТРИ, по суті, саме з БІБЛІЙНИМИ назвами. Це, по-перше, ХОРІВ - однойменна з тією горою на Близькому Сході, де пророк МОЙСЕЙ отримав від Бога Десять Заповідей і Закон (Тору). А, по-друге, ЩЕКАВИЦЯ - назва якої, ймовірно, походить саме від слова "Шехіна" (або "Шекіна"), що в перекладі і означає якраз "Божа слава". Або, скажімо, (по-третє) Андріїська гора. І подібні до них в Божому Слові іменуються - в т. ч. - і як святі "гори Ізраїлеві" (Єз.38:8)... Разом з тим у місті є й окремі висоти з досить дивними і навіть сумнівними або просто зловісними назвами. Як то, наприклад, Чорна, Вовча, Лиса, Батиєва; чи от взагалі - Уздихальниця. І цю її "сутність" немов би логічно продовжує: тільки вже не якась гора, а Бабин Яр... Й неначе вони "вкупі" віддзеркалюють усю, назагал, доволі неоднозначну, складну та суперечливу, а деколи і вельми трагічну історію Києва і всієї України та їх Божого люду...)

 

Іншими словами, таким чином - уже протягом низки століть - реалізується певне пророче передбачення вищезгаданого св. пророка Єремії та, загалом, усього Слова Божого. Себто те, згідно якого, відновивши свою єдність і цілісність, правдивий Господній люд "нового завіту" - щодо близькосхідного регіону - "в краю на півночі" (в сучасній Україні), тобто "ті [віруючі], що далеко перебуватимуть, прийдуть і будуватимуть Господній храм" (Єр.3:18; 31:8,31; Зах.6:8,15). Той відбудовуватимуть, як наголошував Сам Бог-Творець, "дім Мій" - себто істинне й різнобарвне та соборно-єдине містичне Тіло Христове новітньої добиякий "буде названий домом молитви для всіх народів" (Іс.56:7). 

Себто мають здійснитися, зокрема, оці "слова пророків, як написано: "Потім повернуся і відбудую скинію Давидову, що впала [було], і те, що в ній зруйноване, відновлю і виправлю її, щоб шукали Господа інші люди і всі народи, серед яких звіститься ім'я Моє", - говорить Господь, Який творить усе це" (Діян.15:15-17). 

 

До речі - і якраз у цьому ж контексті, як згадувалося вище - вельми складна і надзвичайно трагічно-тяжка й криваво-страдницька і водночас - героїчна історія України та вітчизняної Церкви - принаймні, останніх (приблизно) вже понад ста років, починаючи, мабуть, від періоду Фатімських об'явлень Святої Марії (1917 р.) і аж до сьогодення, - багато в чому нагадує перебіг подій на Святій Землі Маккавейської доби. Іншими словами, ми ясно досвідчуємо цей - дуже непростий, нелегкий і суперечливий (і, на жаль, не без прикрих, серйозних помилок, прорахунків і трагедій, викривлень та падінь, зигзагів, відкатів і поразок) і разом з тим - благословенно-благодатний процес. Процес національного і духовного визволення і воскресіння, відродження й оновлення українського народу. А особливо наочним і переконливим чином - у останні десятиліття. Тобто, саме після того, як в українському Поліссі - і саме у ніч на Лазареву суботу, 26 квітня 1986 р., яка, до того ж, тоді збіглася з початком (першим днем) старозавітньої Пасхи (свята виходу вибраного народу з єгипетської неволі), - апокаліптичний "третій ангел затрубив, і впала з неба велика зірка", а "ім'я цієї зірки - "полин""  (Одкр.8:10,11: Йн.11:43).

Й у такий спосіб, власне, і була проголошена Господня воля для України та її Божого люду: "вийди від неї" геть - цієї могильної неоєгипетської і неовавилонської "великої блудниці" (імперії євразійсько-шовіністського "ІІІ Риму"), улюблений "народе Мій, щоб [більше] не брати вам участі у [тяжких переступах і] гріхах її та не зазнати покарань її; бо гріхи її дійшли до неба, і Бог пригадав [усі ці] неправди її" (Одкр.18:2,4,5). Таким чином саме Божий Промисел, по суті, СКАСУВАВ юридичну й практичну дію і силу, по-перше, Переяславської (з)ради (1654 р.) та інших подібних актів, включаючи і "союзного договору" (1922 р.), та, по-друге, "прихватизацію" і поглинання православної Київської митрополії Московською Церквою (1686 р.), а також "ухвали" Львівського (1946 р.) та Ужгородського (1948 р.) псевдособорів.

 

*                                   *                                 *

Наразі відбувається цей процес поступової і доволі тривалої - та такої вельми непростої й важкої і суперечливої (а деколи і навіть зигзагоподібної) - "неомаккавейської" відбудови і єднання, очищення та захисту Духовного Храму його, українського народу, християнської душі, розуму і серця. Тобто від різного штибу згубного поганського ідолопоклоніння і гидотних (в т. ч. "ґендерних" - содомсько-сексуальних, екологічних та ін.) збочень. Та чужинсько-імперських - лжерелігійних й політико-ідеологічних викривлень, спотворень і нашарувань (доктрини "русского міра" - з її псевдо-"православною" складовою), а також різних інших беззаконь, несправедливостей і неправд. Включаючи всілякі й деструктивно-руйнівні - багатовікові заздрісно-братовбивчі і самозгубні ("Каїнові") чвари і розбрат, нетерпимість, ненависть та ворожнечу. Чи то на суспільно-соціальному, або політичному, міжконфесійному, мовному (етнокультурному) чи світоглядному, регіональному, расовому або будь-якому іншому ґрунті.

Причому, увесь цей процес відбудови, єднання й очищення відбувається якраз у той час, коли по всьому світі надзвичайно і все щільніше сатанинсько-демонічні "ось, темрява землю вкриває, а морок - народи". Й тому чимале "горе тим, що живуть на землі і на морі. Бо зійшов диявол до вас у великій люті, знаючи, що [вже] небагато йому залишається часу" (Іс.60:2; Одкр.12:12). І нині, "в [ці] останні роки" і "в останні дні" Історії спасіння людського роду, вочевидь, чимала частка тієї диявольської "великої люті" виливається саме на наш край. Куди зухвало вдерся підступний і цинічний імперський агресор і загарбник "із крайньої півночі" (Єз.38:8,15,16).

З іншого боку, певні інші зовнішні  (з Заходу) і внутрішні - безбожної ліволіберально-"політкоректної" постави чинники наполегливо прагнуть і силкуються будь-що накинути й утвердити в українському суспільстві (по суті і де-факто - як ерзац-державну) цю, згадану вище, огидно-розтлінну - ґендерно-содомську ідеологію і практику. І все це на тлі ледь не всеохоплюючого панування й домінування в нашій державі олігархічно-корупційно-кланової системи. А також безпрецедентних домагань фактично тих же самих - потужних наднаціонально-глобалістичних кіл зреалізувати і, зокрема, в Україні досить сумнівну й тривожну програму багаторазової і примусової "всезагальної (тотальної) вакцинації" (начебто) у зв'язку з т. зв. "пандемією коронавірусу". І, як виглядає, саме як певні - своєрідні "підготовчий етап" і "репетицію" на шляху до встановлення й утвердження світової ультратоталітарної диктатури Антихриста (та його лжепророка). І що її має геть зруйнувати та знищити вже, судячи з усього, скоро грядуще до нас Друге Пришестя Господа Ісуса Христа - з усіма Його ангелами і святими...

Крім того, є також і певні інші - внутрішні чинники "суперпатріотичного" (і, здебільшого, якраз ксенофобно-праворадикального) спрямування, що активно пропагують і намагаються накинути українській людності окультно-неопоганську (й, при тому, запекло-антихристиянську) міфологію та квазі-"культуру"...

 

Отож: ланцюжок деяких історичних фактів "маккавейського" ґатунку. 

* Загалом, ДЕВ'ЯТЬ мучеників Маккавеїв, що, по суті, започаткували новий, себто вже (де-факто) завершальний - перед приходом Месії-Христа - етап старозавітньої історії.

* Через ДЕВ'ЯТЬ століть - після паломництва св. апостола АНДРІЯ ПЕРВОЗВАННОГО на майбутні Київські гори - св. князь ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ охрестив Русь-Україну.

* А ще через ДЕВ'ЯТЬ століть в Галичині розпочалося архипастирське служіння праведного митрополита АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО, що тривало 45 (9х5) років (і в перебігу яких влада в регіоні змінювалася аж СІМ разів) та з благотворною діяльністю якого фактично розпочалося відродження унікального духовного феномену "київського християнства" ("київського благочестя").

* Рівно ті ж ДЕВ'ЯТЬ, тобто біблійних містично-сакральних, років (21.11.2004 - 21.11.2013), які відділяють початок Другого українського Майдану від Першого. (Й саме у той день, коли старостильні східні християни урочисто згадують св. Архистратига Божого МИХАЇЛА, а новостильні - західні і решта східних - святкують Введення в Храм Пресвятої Діви МАРІЇ.) І на яких, тих Майданах, а особливо на Другому, панували молитовна й практична єдність і згуртованість християн різних традицій і деномінацій.

І, зрештою, всі ДЕВ'ЯТЬ палаючих свічок на Ханукії, а надто на київському МАЙДАНІ, - в останній день цього маккавейського торжества Оновлення і світла... (Тобто на тому Майдані Незалежності, де, як відомо, встановлена фігура цього могутнього Архангела МИХАЇЛА - Небесного покровителя й охоронця Києва і України та, загалом, усього Божого люду - Старого й Нового Завітів...)

І що  - в усьому цьому - вбачається певна пророча символіка й візія неминучої і скорої - "неомаккавейської" перемоги над усіма тими (й усілякими іншими) Господніми ворогами! Але особливо й найголовніше: скорого наближення згаданого вище - вже Другого пришестя Сина Божого Ісуса Христа! А також тої важливої місії і ролі, що їх має відігравати в потужно-масштабних і благодатних - есхатологічно-євангелізаційних процесах "нової П'ятидесятниці", зокрема та надто, незалежна Україна. Котра, до того ж, духовно тісно, як зазначалося вище, пов'язана зі Святою Землею та, відповідно, Київ - з Єрусалимом: з їхніми святими "горами Ізраїлевими"...

(І, власне. тому-то - в т. ч. - з цими пророчими символами та знаменними історичними подіями (як і їх правдивими носіями та синонімами) і пов'язана та велика лють, ненависть і злоба диявола та різних його спідручних, що відчувають це наближення свого неминучого й невідворотнього краху і кінця.)

І дійсно: немає жодного сумніву, що Господь, тобто "Той, Хто почав у вас [це] добре діло", - наполегливо, послідовно та успішно, крок за кроком, етап за етапом - "вершитиме його аж до дня Ісуса Христа" (Флп.1:6). "Бо [це саме] у Нього  мудрість і сила; Він змінює часи і літа, скидає царів і поставляє царів; дає мудрість мудрим і розуміння розумним" (Дан.2:20,21). Причому, "серце царя - у руці Господа, як потоки вод: куди захоче, туди Він направляє його" (Пр.21:1). У т. ч. "і того ворога, що прийшов з [крайньої] півночі, віддалю від вас, і вижену в землю безводну і порожню". І т. д. й т. п. Й чинитиме це якраз задля потужного й переконливого "з'явлення" людям у всьому світі, включаючи, безумовно, й російські та інші пострадянські обшири, Божої величі і "слави", правди та любові, зцілення й спасіння. І тоді неодмінно "прийдуть народи до світла твого, і царі - до [Господнього] сяйва, яке сходить над тобою" (Йоїл 2:20; Єз.39:2; Іс.60:1,3). 

Іншими словами, таким чином для Царства Божого - немов би отими, згаданими вище, "маккавейськими" серпами (і які, до того ж, є біблійним символом наближення справедливих Господніх судів і відплат) - і буде зібраний багатющій і вельми рясний урожай РОЗКАЯНИХ і ПРАВЕДНИХ людських душ з усіх усюд та кінців світу!

 

[З деякими - актуальними роздумами й спостереженнями з цієї (та певної - дотичної до неї) проблематики, опублікованими на цьому ж порталі, в т. ч. у формі певної молитви, можна ознайомитися, якщо в Пошуковій системі Кіріоса (чи ukr.net) набрати і відкрити такий текст (заголовок): "Вхід Господній в Єрусалим - Кіріос". А також і це: "Молитва за спасіння народу й держави Української... - Кіріос".]

 

Разом з тим. Для того, аби ОСОБИСТО побачити й у повноті осягнути це благословенне чудо причетності до Божої слави, благодатної дії Його милості і любові, зцілення (духовного й фізичного) та спасіння, кожен з нас, вочевидь, має належно й вчасно подбати. Щоб - у щиросердному покаянні та наверненні і смиренні, благоговінні й подяці Богові-Творцеві - за допомогою та благодатною участю Його Святого Духа очиститися від гріха й прокляття, немочі і скверни. Тобто відродити, приготувати храм власної душі і серця для його правдиво "маккавейських" - євангельських духовних віднови і освячення та, зрештою, свого вічного й блаженного і неймовірно радісного життя у Царстві Божому. Амінь.

 

З 14 серпня у старостильних східних християн починається Успенський піст. Він триває два тижні і завершиться 28 серпня святом Успіння Пресвятої Богородиці.