14 серпня Церквою (візантійської традиції, яка послуговується Юліанським календарем) відзначається одне з найбільших свят - Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього. У народі це свято має назву Медовий Спас - цього дня в церквах освячують мед. (І який, як відомо, є одним з біблійних символів матеріального достатку й добробуту та фізичного і духовного здоров'я.) Також цього дня вшановується Пам’ять старозавітніх мучеників Маккавеїв (166 р. до н. е.)

Грецький часослов 1897 р. так пояснює походження свята Винесення Чесного Хреста: «Внаслідок хвороб, що дуже часто бували в серпні, спрадавна утвердився в Константинополі звичай виносити Чесне Древо Хреста на дороги і вулиці для освячення місць і на відвернення хвороб. Напередодні (13 серпня), виносячи його з царської скарбниці, покладали на Св. Трапезі Великої церкви. Із нинішнього дня і до Успіння Богородиці, звершуючи літії по всьому місту, подавали його потім народу для почитання. Це і є винесення Чесного Хреста». 27 серпня хрест знову повертався в царські палати.

В усі часи та епохи - як у добу Старого, а надто Нового Завітів, правдиво й щиро та твердо віруючі люди всі свої надії і молитовні прохання й уповання покладали, насамперед, на всемогутнього, милосердного й предоброго Бога-Творця. А особливо, коли приходили якісь біди і проблеми, тяжкі, кризові ситуації та обставини. А саме: скажімо, неврожай та голод, недуги і хвороби, епідемії чи стихійні лиха, війни, переслідування і гоніння та різні інші катаклізми й катастрофи тощо. 

"І захворів [цар] Аса на ноги на тридцять дев'ятому році царювання свого, і хвороба його піднялася до верхніх частин тіла; але він у хворобі своїй шукав не Господа, а лікарів. І спочив Аса з батьками своїми, і помер на сорок першому році царювання свого" (2Пар.16:12,13).

Але благий і всезнаючий Бог-Цілитель каже й наголошує, що, передусім, "Я - Господь, Лікар твій!" (Вих.15:26). Й тому "нехай не осоромляться всі, що надіються на Тебе, а осоромляться ті, що беззаконствують даремно" (Пс.24:3). Амінь.

 

 *                                  *                                *

Цього ж дня "старостильна" Східна Церква вшановує Пам'ять семи братів - мучеників Маккавеєвих, а також матерi їхньої Соломонiї (або Соломії) та учителя їхнього Єлеазара. (Тобто усього цих ДЕВ'ЯТЬ старозавітніх безстрашних героїв, що самозречено й відважно віддали власне життя за свою істинну віру.) В перекладі з арамейської мови це слово ("маккаба") означає "молот". (І якраз Господній молот на ворогів - правдивої віри та Божого народу).

(Нерідко в народі цю церковну урочистість - за певною співзвучністю - іменують  як "свято маковія". Одначе до "маку" та його "віяння" вона насправді не має жодного стосунку.)

Сім святих мучеників Маккавеїв: брати Авім, Антонін, Гурій,  Єлеазар, Евсевон, Адім і Маркелл, матір їх Соломонія, і вчитель їх Єлеазар  постраждали в 166 р. до н. е. від безбожного, жорстокого і нечестивого сирійського царя  Антіоха IV Єпіфана. І на руках якого була невинна кров, щонайменше, десятків тисяч жертв його звірячих злочинів. Прихильний до політеїстичного еллінського культу, Антіох Єпіфан примусово ввів в Єрусалимі і всій Святій Землі огидні поганські звичаї. Він осквернив та опоганив храм Господній, поставивши в ньому статую язичницького "бога" (ідола) Зевса Олімпійського, що йому приносив гидотні жертви свиней і до мерзенного поклоніння якому примушував іудеїв. Він наказав знищити всі сувої Тори (Мойсеєвого закону), і також - під страхом кари смерті - ним було заборонено виконання її приписів, а окремі приміщення святині він перетворив на місця відвертих оргій та розпусти. І багато людей з Божого народу відійшли тоді від свого єдиного й істинного Бога-Творця...

Власне, все це було пророче передбачено, зокрема, в біблійній книзі Даниїла ще за кількасот літ до тих подій. А от їх підступною й цинічною - задуманою самим дияволом - метою було встановлення над Єрусалимом та всією Святою Землею абсолютного панування одного з найперших прообразів і предтеч Антихриста - огидного Антіоха Єпіфана. Та шляхом повної заборони і силового викорінення тодішнього старозавітнього монотеїзму досягти примусової, насильницької асиміляції й долучення до поганської традиції і культури (релігійної та світської) спільноти його адептів - вибраного народу. Та у такий спосіб, повністю "розчинивши" й "змішавши" їх з безбожним язичницьким оточенням, унеможливити майбутній прихід з його середовища обіцяного Господом Спасителя світу - Месії-Христа.

Проте були й такі люди, які глибоко сумували про духовне падіння й національне поневолення народу Божого і продовжували твердо вірити в майбутнє пришестя "Бажаного усіма народами" (Аґ.2:7) - Месії-Спасителя. 90-річний старець - законовчитель Єлеазар, який за прихильність до закону Мойсеєвого був судимий, з твердістю пішов на муки і помер в Єрусалимі. Таку ж мужність показали учні святого Єлеазара - сім братів Маккавеїв та їхня матір Соломонія.

Вони були судимі в Антіохії тим самим - місцевим царем Антіохом Єпіфаном, де, безстрашно визнавши себе послідовниками єдиного й правдивого Бога, рішуче відмовилися принести жертву язичницьким ідолам. Старший з юнаків, який давав першим відповідь цареві від імені всіх семи братів, був відданий жахливим катуванням на очах у інших братів та їх матері; інші п'ять братів - один за одним - зазнали тих же мук. Залишився сьомий брат, наймолодший. Антіох запропонував святій Соломонії схилити юнака до зречення Господа, щоб їй залишився хоч останній син. Але мужня й праведна мати зміцнювала і його в сповіданні єдиного й істинного Бога словами: «Благаю тебе, дитя моє, подивися на небо і землю і пізнай, що все створив Бог з нічого і що так був створений і рід людський. Не страшися цього вбивці, але будь гідним братів твоїх і прийми смерть, щоб я, по милості Божій, знову придбала тебе з братами твоїми». Отрок рішуче відхилив підлещування нечестивого царя і так само твердо переніс муки, як і його старші  брати.

Після мученицької смерті всіх дітей своїх свята Соломонія, стоячи над їхніми тілами, звела руки з вдячною молитвою Богові за те, що вона сама і діти поклали душі за правдиву віру і закон Господа Вседержителя, за свій народ, і її боговіддана душа також відійшла до Небесних - райських Божих осель.

 

Подвиг свв. семи братів Маккавеїв та їхньої матері і вчителя надихнув священицького сина Іуду Маккавея та чотирьох його менших братів і вони підняли народне повстання проти владарювання Антіоха Єпіфана. Згідно церковного передання, Іуда Маккавей побачив у видінні пророка Єремію, який передав йому яскравий золотий меч - дар від Бога: для переможної боротьби з поганськими ворогами. І дійсно: з Божою поміччю він здобув блискучу перемогу над набагато чисельнішим ворожим військом. Та, зрештою, звільнив рідну землю від немилосердних і затято-нечестивих поневолювачів-чужинців. Причому, під час очищення Єрусалимського храму від ідолів, відповідно відомого переказу, сталося велике Боже диво. Себто - при наявному запасі олії на горіння імпровізованої (складеної з семи бойових списів) храмової Менори (Семисвічника) лише на ОДИН день - вогонь у ній палав цілих ВІСІМ днів: допоки не була, згідно старозавітнього закону, приготовлена нова, ритуально чиста й освячена, олія.

І в цій, здобутій за символічно-духовною поміччю вищезгаданого золотого меча, яскравій перемозі над лютим ворогом,  а також в такому - незвичному застосуванні тих "маккавейських" бойових списів, вбачався певний початок виконання знаменитого й величного пророцтва св. пророка Ісаї про майбутній прихід Господа і настання благословенної месіанської доби досконалого Божого миру: "і буде Він судити народи, і викриє багато племен; і перекують мечі свої на орала, і списи свої - на серпи; не підніме народ на народ меча, і не будуть більше вчитися воювати" (Іс.2:4). І ці "серпи", до того ж, є, з одного боку, біблійним символом наближення Господнього суду і відплати запеклим грішникам і нечестивцям. А, з другого, символізують той великий і щедрий урожай праведних і спасенних - для Божого Царства - людських душ. Включаючи, безумовно, і численних язичників-прозелітів, що, зрештою, навернуться до істинної віри в єдиного й правдивого Бога-Творця.

Більше того: при наступниках Іуди Маккавея територія тодішнього давньоєврейського царства значно розширилася - аж до розмірів "золотої доби" царя Соломона. Причому, з одночасним поширенням старозавітньої релігії - принаймні, почасти - на ці терени. Крім того, у зв'язку з чималим розповсюдженням і примноженням єврейської діаспори в багатьох країнах, і там стали помітно збільшуватися увага й зацікавлення різних людей - представників саме цих народів старозавітнім монотеїзмом. І що, назагал, ще більше посилювало ті месіанські очікування.

І які, ці очікування, і направду почали, по суті, здійснюватися: тільки вже тоді, коли - як це, на перший погляд, не парадоксально - Єрусалим і Свята Земля були окуповані й поневолені новими язичницькими загарбниками - римлянами. І коли (разом з тим), загалом, стишилися й припинилися жорстокі й масштабні місцеві внутрішні чвари та криваві міжусобиці. А шовіністська окупаційна влада, в принципі, не зрікаючись мети поступової асиміляції тамтешньої людності і, насамперед, її суспільно-політичної верхівки, водночас, зазвичай, практично ніяк не втручалася в суто внутрішньорелігійне життя підкореного народу. І який, назагал, відповідав тим заморським зайдам-язичникам, по суті, "дзеркальною" (і ледь прихованою) зневагою й презирством...

Одначе "коли Господу вгодні путі людини, Він і ворогів її примиряє з нею" (Пр.16:7). Й от у тому майбутньому Божому Царстві, про неодмінний прихід якого говорили й наголошували і вищезгаданий св. Ісая, й інші біблійні пророки, вже дійсно: ніяк не буде жодних суперечностей і непорозумінь, ненависті й ворожнечі, конфліктів та боротьби поміж людьми і цілими націями і народами...

 

Й, вочевидь, найпершими - в цьому (месіанському) контексті - кроками Господнього Промислу були, зокрема, зачаття і народження - вже в літах і до того неплідною св. Анною доньки Марії, майбутньої Матері Христа-Месії. А також згодом Її, ще маленької дівчинки, благословенне Введення в єрусалимську святиню батьками для посвячення Богу, де Вона була віддана ними в руки первосвященика св. Захарії, майбутнього батька св. Йоана Предтечі. І це Введення сталося приблизно через біблійні містично-сакральні 144 (12х12) роки після Маккавейського очищення і відновлення храму. Й воно - це Її Ведення в Храм - власне та по суті, і розпочало оцей процес торування, прокладання благословенного шляху до Божого Царства для багатьох-багатьох людей. І який, цей процес, надзвичайно успішно продовжив і, врешті-решт, остаточно й тріумфально звершив Її Божественний Син Ісус!

 

До речі, урочистому спомину саме цих славних і переможних - Маккавейських подій і був тоді встановлений старозавітній празник Оновлення і світла (на івриті - Ханука). І на честь якого запалюється (кожного дня по одній свічці - від однієї центральної і загальної) спеціальна - дев'ятисвічна Менора - Ханукія. Й на цьому торжестві, зокрема, був присутній Ісус Христос в Єрусалимському храмі (Йн.10:22,23). А також іще й досі його радісно відзначають адепти і прихильники сучасного іудаїзму (і навіть окремі християни). І це їх 8-денне святкування календарно ЗАВЖДИ збігається з передріздвяним (за Юліанським ст. стилем) - 40-денним Пилипівським постом. Й у чому також вбачається певний  - символічно-знаковий ДУХОВНО-ПРОРОЧИЙ сенс. А саме.

Тобто це - вищеописане Господнє чудо в Єрусалимському храмі - стало своєрідним прообразом і символом духовного відродження й оновлення, а надто наближення грядущого приходу на Обіцяну Святу Землю - "в землю Ізраїлеву" (Мт.2:20,21) справжнього й дуже потужного - благодатного і благословенного, просвітлюючого, зцілюючого і спасаючого людські душі Світла для світу. Яким, власне, вельми яскраво й переконливо і явив Себе Син Божий - Ісус з Назарету Галілейського. І про народження Якого - причому, рівно і теж за біблійні містично-сакральні 160 (40х4) років по трагічній і водночас героїчній загибелі свв. мучеників Маккавеїв - сповістила людство Вифлеємська зірка. І про що першими дізналися, зокрема, вчені мудреці-звіздарі на Сході (від Святої Землі), які уважно й ретельно спостерігали й розмірковували над рухом старих і появою нових небесних світил, а також - від ангела Господнього - прості пастухи, що нічної пори стерегли отару свою на полі на околиці Вифлеєма...

Й унаслідок чого, серед іншого, стало можливим - за образною лексикою св. апостола Павла - грандіозне й масове "прищеплення" численних "гілок" з багатьох-багатьох народів походженням з усуціль неплідної - "дикої за природою оливи" огидного й згубного язичництва, починаючи від Близького Сходу - "та аж до останнього краю землі", до вельми "доброї оливи" християнства. Ту, котру міцно "тримає" її могутній - заснований та виплеканий Господом старозавітній "святий початок""святий корінь". І в результаті всього цього певного - есхатологічного часу, коли Єрусалим вже не "буде потоптаний язичниками" і на свою древню історичну батьківщину повернеться, принаймні, більшість старозавітього вибраного народу, тобто коли "скінчаться часи язичників", то до Божого "спасіння" остаточно й благословенно "увійде повна кількість язичників", разом з якими й "увесь Ізраїль спасеться" (Рим.11:11,16-26; Діян.1:8; Лк.21:24).

Крім того, це Маккавейське очищення і відновлення Божого храму в Єрусалимі стало також немов би своєрідним прообразом і предтечею того "генерального" очищення цієї Господньої святині - цього разу вигнання з неї торговців і міняйл, що його вчинив уже Сам Ісус Христос.  І що - в свою чергу - також було, по суті, виразним пророчим дійством. Тим самим, яке провістило майбутнє очищення й віднову та оздоровлення Святим Духом від усілякого бруду і проклять, недугів та осквернення сердець, душ і фізичних тіл багатьох-багатьох людей по всьому світу. Тих воістину й дійсно віруючих, що вони, власне, і гуртують та являють собою правдивий Божий храм - істинну та різнобарвну й соборно-єдину Христову Церкву Нового Завіту.

Про деякі з цих, згаданих вище, подій розповідається в Першій і Другій Книгах Маккавеїв. Похвальні слова свв. мученикам Маккавеєвим присвятили, зокрема, отакі отці Церкви - свтт. Кипріан Карфагенський, Амвросій Медіоланський, Григорій Назіанзін і Йоан Златоуст.

А також на цю ж тему, приміром, свого часу написав і захистив богословську кандидатську дисертацію майбутній предстоятель УАПЦ (1921-1927 рр.) - "народний митрополит" Василь Липківський. Там він, зокрема, досліджував і розмірковував про маккавейську визвольну боротьбу, її причини та значення в історії старозавітнього вибраного народу. І що, вочевидь, було для нього яскравим і переконливим прикладом та зразком і для його рідного - поневоленого й пригнобленого українського народу.

І от рівно через біблійні містично-сакральні 84 (7х12) роки після того, як 27 листопада 1937 р. відійшов у блаженну Господню Вічність розстріляний за вироком НКВДистської "трійки" цей легендарно-боговідданий Христовий служитель і архипастир-реформатор, тобто наприкінці листопада 2021 р., стався не просто черговий збіг певних подій. Себто: по-перше, якраз у цей же день, 27 листопада, тогоріч вшановувалася пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 рр. - причому, рівно через 10 місяців після пам'яті жертв Голокосту та інших нацистських злочинів. А, по-друге, саме в ті ж дні це був початок, відповідно, приготувань до Різдва Христового - Пилипівського посту й Адвенту, а також тогорічного свята маккавейського Оновлення і світла. (І яке, як згадувалося раніше, традиційно відзначається 8 днів. А всього ж - 10 днів, себто від вищеозначеного 27 листопада і до завершення цього свята  6 грудня.) Й на київському Майдані Незалежності вперше - правда, не без деякого спротиву (і навіть невдалої вандальної спроби зруйнувати) з боку окремих затято-ксенофобних і безбожних опонентів - постав  Дев'ятисвічник. (Й саме як символ і синонім тієї - згаданої вище - ганебної поразки сил погансько-сатанинської темряви. Причому, незалежно від того, кому саме він наразі належить і хто конкретно з міської влади погодив таке встановлення.) І в чому - в сукупності всіх цих фактів - як видається, також проглядається і певний знаменний - чи не пророчий - знак і сенс. Одначе детальніше про це - дещо далі (нижче) за текстом.

 

*                                  *                                 *

Пройшов певний час і це - згадане вище Світло відроджуючої, зцілюючої (душі й тіла) і спасаючої Христової віри прийшло і на сучасні українські терени. Тобто, як їх іменували біблійні пророки, "у землю північну" (Зах.6:8; Єр.3:18; 31:8) - від близькосхідного регіону (через Чорне море) - і тодішню етнічну людність якої - "скіфів" згадував, скажімо, св. апостол Павло, причому, спеціально виділяючи їх від решти "варварів" (Кол.3:11). А особливо благословенним і благодатним - у цьому сенсі - виявився 988 р. Коли св. рівноапостольний князь Київський Володимир Великий охрестив у водах вітчизняного Йордану (а точніше - у місці біля впадіння річки Почайни у Дніпро) мешканців своєї столиці. Й у такий спосіб проголосив християнство офіційною державною релігією Русі-України, внаслідок чого, зрештою, і витворився цікавий духовний феномен "київського християнства" ("київського благочестя"). І ця вікопомна й доленосна для нашої Вітчизни та її народу подія, згідно української церковної традиції, припала і відзначається саме в той літній день, коли відправляється урочистість згадування й вшанування пам'яті свв. мучеників Маккавеїв, - 14 серпня (згідно сучасного Григоріанського календаря).

Таким чином Боже Провидіння немов би проклало й утвердило певний і, насамперед, духовно-сакральний МІСТОК та взаємозв'язок і правонаступність поміж близькосхідною Святою Землею та Україною, а особливо сучасною, між святим Божим градом Єрусалимом та Києвом. (І про цей важливий аспект, власне, також провіщали - в т. ч. і вищезгадані - біблійні пророцтва.) І який (Київ), як добре знаємо, з плином часу - успішно реалізуючи знамените пророче об'явлення і благословення св. апостола Андрія Первозванного - зажив великий авторитет і славу, ставши виконувати вельми почесну й відповідальну духовну місію і призначення. Тобто Другого - східноєвропейського (а точніше - євразійського) й, передусім, східнослов'янського Єрусалиму.

(Й, до речі, серед Київських гір чи точніше - пагорбів, про майбутню з'яву на яких Господньої благодаті і слави пророкував св. Андрій Первозванний, принаймні, є ДВІ чи навіть ТРИ, по суті, саме з БІБЛІЙНИМИ назвами. Це, по-перше, ХОРІВ - однойменна з тією горою на Близькому Сході, де пророк МОЙСЕЙ отримав від Бога Десять Заповідей (Декалог) і Закон (Тору), і пророк ІЛЛЯ ховався від погроз нечестивої цариці Єзавелі. А, по-друге, ЩЕКАВИЦЯ - назва якої, ймовірно, походить саме від слова "Шехіна" (або "Шекіна"), що в перекладі і означає якраз "Божа слава". Або, скажімо, (по-третє) Андріїська гора. І подібні до них в Божому Слові іменуються - в т. ч. - і як святі "гори Ізраїлеві" (Єз.38:8)... Разом з тим у місті є й окремі висоти з досить дивними і навіть сумнівними або просто зловісними назвами. Як то, наприклад, Чорна, Вовча, Лиса, Батиєва; чи от взагалі - Уздихальниця. І цю її "сутність" немов би логічно продовжує: тільки вже не якась гора, а Бабин Яр... Й неначе вони "вкупі" віддзеркалюють усю, назагал, доволі неоднозначну, складну та суперечливу, а деколи і вельми трагічну історію Києва і всієї України та їх Божого люду...)

 

Іншими словами, таким чином - уже протягом низки століть - реалізується певне пророче передбачення вищезгаданого св. пророка Єремії та, загалом, усього Слова Божого. Себто те, згідно якого, відновивши свою єдність і цілісність, правдивий Господній люд "нового завіту" - щодо близькосхідного регіону - "в краю на півночі" (в сучасній Україні), тобто "ті [віруючі], що далеко перебуватимуть, прийдуть і будуватимуть Господній храм" (Єр.3:18; 31:8,31; Зах.6:8,15). Той відбудовуватимуть, як наголошував Сам Бог-Творець, "дім Мій" - себто істинне й різнобарвне та соборно-єдине містичне Тіло Христове новітньої добиякий "буде названий домом молитви для всіх народів" (Іс.56:7). 

Себто мають здійснитися, зокрема, оці "слова пророків, як написано: "Потім повернуся і відбудую скинію Давидову, що впала [було], і те, що в ній зруйноване, відновлю і виправлю її, щоб шукали Господа інші люди і всі народи, серед яких звіститься ім'я Моє", - говорить Господь, Який творить усе це" (Діян.15:15-17). 

 

До речі - і якраз у цьому ж контексті, як згадувалося вище - вельми складна і надзвичайно трагічно-тяжка й криваво-страдницька і водночас - героїчна історія України та вітчизняної Церкви - принаймні, останніх (приблизно) вже понад ста років, починаючи, мабуть, від періоду Фатімських об'явлень Святої Марії (1917 р.) та українських Визвольних змагань - доби Легіону Січових стрільців та 1917-1921 рр. і аж до сьогодення, - багато в чому нагадує перебіг подій на Святій Землі Маккавейської доби. Іншими словами, ми ясно досвідчуємо цей - дуже й дуже непростий, нелегкий і суперечливий (і, на жаль, не без прикрих та серйозних помилок, прорахунків і трагедій, викривлень та падінь, зигзагів, збочень та зрад, відкатів і поразок) і разом з тим - благословенно-благодатний процес. Процес національного і духовного визволення і воскресіння, відродження й оновлення українського народу. А особливо наочним і переконливим чином - у останні десятиліття. Тобто, саме після того, як в українському Поліссі - і саме у ніч на Лазареву суботу, 26 квітня 1986 р., яка, до того ж, тоді збіглася з початком (першим днем) старозавітньої Пасхи (свята виходу вибраного народу з єгипетської неволі), - апокаліптичний "третій ангел затрубив, і впала з неба велика зірка", а ось "ім'я цієї зірки - "полин""  (Одкр.8:10,11: Йн.11:43).

Й у такий спосіб, власне, і була проголошена Господня воля для України та її Божого люду: "вийди від неї" геть - цієї могильної неоєгипетської і неовавилонської "великої блудниці" (імперії євразійсько-шовіністського "ІІІ Риму"), улюблений "народе Мій, щоб [більше] не брати вам участі у [тяжких переступах і] гріхах її та не зазнати покарань її; бо гріхи її дійшли до неба, і Бог пригадав [усі ці] неправди її" (Одкр.18:2,4,5). Таким чином саме Божий Промисел, по суті, СКАСУВАВ юридичну й практичну дію і силу, по-перше, Переяславської (з)ради (1654 р.) та інших подібних актів, включаючи і "союзного договору" (1922 р.), та, по-друге, "прихватизацію" і поглинання православної Київської митрополії Московською Церквою (1686 р.), а також "ухвали" Львівського (1946 р.) та Ужгородського (1948 р.) псевдособорів.

 

*                                   *                                 *

Наразі відбувається цей процес поступової і доволі тривалої - та такої вельми непростої й важкої і суперечливої (а деколи і навіть зигзагоподібної) - "неомаккавейської" відбудови і єднання, очищення та захисту Духовного Храму його, українського народу, християнської душі, розуму і серця. Тобто від різного штибу згубного поганського ідолопоклоніння і гидотних (в т. ч. "ґендерних" - содомсько-сексуальних, екологічних та ін.) збочень. Та чужинсько-імперських - лжерелігійних й політико-ідеологічних викривлень, спотворень і нашарувань (доктрини "русского міра" - з її псевдо-"православною" складовою), а також різних інших беззаконь, несправедливостей і неправд. Включаючи всілякі й деструктивно-руйнівні - багатовікові заздрісно-братовбивчі і самозгубні ("Каїнові") чвари і розбрат, нетерпимість, ненависть та ворожнечу. Чи то на суспільно-соціальному, або політичному, міжконфесійному, мовному (етнокультурному) чи світоглядному, регіональному, расовому або будь-якому іншому ґрунті.

Причому, увесь цей процес відбудови, єднання й очищення відбувається якраз у той час, коли по всьому світі надзвичайно і все щільніше сатанинсько-демонічні "ось, темрява землю вкриває, а морок - народи". Й тому чимале "горе тим, що живуть на землі і на морі. Бо зійшов диявол до вас у великій люті, знаючи, що [вже] небагато йому залишається часу" (Іс.60:2; Одкр.12:12). І нині, "в [ці] останні роки" і "в останні дні" Історії спасіння людського роду, вочевидь, чимала частка тієї диявольської "великої люті" виливається саме на наш край. Куди зухвало вдерся підступний і цинічний імперський агресор і загарбник "із крайньої півночі" (Єз.38:8,15,16).

З іншого боку, певні інші зовнішні  (з Заходу) і внутрішні - безбожної ліволіберально-"політкоректної" постави чинники наполегливо прагнуть і силкуються будь-що накинути й утвердити в українському суспільстві (по суті і де-факто - як ерзац-державну) цю, згадану вище, огидно-розтлінну - ґендерно-содомську ідеологію і практику. І все це на тлі ледь не всеохоплюючого панування й домінування в нашій державі олігархічно-корупційно-кланової системи. А також безпрецедентних домагань фактично тих же самих - потужних наднаціонально-глобалістичних кіл зреалізувати і, зокрема, в Україні досить сумнівну й тривожну програму багаторазової і примусової "всезагальної (тотальної) вакцинації" (начебто) у зв'язку з т. зв. "пандемією коронавірусу". І, як виглядає, саме як певні - своєрідні "підготовчий етап" і "репетицію" на шляху до встановлення й утвердження світової ультратоталітарної диктатури Антихриста (та його лжепророка). І що її має геть зруйнувати та знищити вже, судячи з усього, скоро грядуще до нас Друге Пришестя Господа Ісуса Христа - з усіма Його ангелами і святими...

Крім того, є також і певні інші - внутрішні чинники "суперпатріотичного" (і, здебільшого, якраз ксенофобно-праворадикального) спрямування, що активно й настирно пропагують і намагаються накинути українській людності окультно-неопоганську (й, при тому, запекло-антихристиянську) міфологію та квазі-"культуру". А ще, дивлячись на реальну перспективу значного збільшення міграції в Україну вихідців, головним чином, з різних азійсько-африканських, тобто, здебільшого, мусульманських країн, маємо певні підстави прогнозувати можливу активізацію у нас ісламістського - в т. ч. теж войовничо-християнофобного - екстремізму...

 

Отож: ланцюжок деяких історичних фактів "маккавейського" ґатунку. 

*  Загалом, ДЕВ'ЯТЬ мучеників Маккавеїв, а також започаткована нова традиція поступового запалювання ДЕВ'ЯТИ святкових свічок на маккавейсько-ханукальному світильнику в очищеному й заново освяченому Господньому храмі в Єрусалимі. Й що, по суті, ознаменували настання нового, себто вже (де-факто) завершального - перед приходом Месії-Христа - етапу старозавітньої історії.

* Через ДЕВ'ЯТЬ століть - після паломництва св. апостола АНДРІЯ ПЕРВОЗВАННОГО на майбутні Київські гори - народився та згодом, у зрілому віці, прийняв Христа і християнство св. князь ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ, який і охрестив Русь-Україну.

* А ще через ДЕВ'ЯТЬ століть - по тому славному й доленосному хрещенні - в Галичині розпочалося архипастирське служіння праведного митрополита АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО, що тривало 45 (9х5) років (і в перебігу яких влада в регіоні змінювалася аж СІМ разів). Та з благотворною діяльністю якого, а також "народного митрополита" ВАСИЛЯ ЛИПКІВСЬКОГО, патріарха ЙОСИФА СЛІПОГО, митрополита ІЛАРІОНА (проф. ІВАНА ОГІЄНКА) та ін. фактично розпочалося відродження, принаймні, певних частин (складових) унікального духовного феномену "київського християнства" ("київського благочестя").

* А от ще через ДЕВ'ЯТЬ десятиліть - по тому початку благословенного й праведного служіння і саме внаслідок потужних демократичних процесів українського національного й духовного відродження на тлі горбачовської "перестройки" - на волю виходить вітчизняне патріотичне християнство. Та, загалом, тоді в Україні з'являються певні елементи суспільно-політичної й релігійної свободи. І що, зрештою, дуже швидко й стрімко призвело до відновлення державної незалежності України. І в т. ч. забезпечило, загалом, необхідні юридичні підвалини для відносно вільної і безперешкодної, а особливо в перші 10-15 років незалежності, проповіді Христового Євангелія.

* Рівно ті ж ДЕВ'ЯТЬ, тобто біблійних містично-сакральних, років (21.11.2004 - 21.11.2013), які відділяють початок Другого українського Майдану від Першого. (Й саме у той день, коли старостильні східні християни урочисто згадують св. Архистратига Божого МИХАЇЛА, а новостильні - західні і решта східних - святкують Введення в Храм Пресвятої Діви МАРІЇ.) І на яких, тих Майданах, а особливо на Другому, панували духовно-молитовна й практична єдність і згуртованість християн-патріотів різних традицій і деномінацій.

*  І, врешті-решт, усі ДЕВ'ЯТЬ палаючих свічок на Дев'ятисвічнику, а надто на київському МАЙДАНІ, - в останній день цього маккавейського торжества Оновлення і світла-2021... (Тобто: якраз на 36-му (9х4) році по з'явленню над українським Поліссям апокаліптичної "зірки "полин"". І саме на тому Майдані Незалежності, де, як відомо, встановлена фігура цього могутнього Архангела МИХАЇЛА - Небесного покровителя й охоронця Києва і Київського регіону та, загалом, усього Божого люду - Старого й Нового Завітів...)

Таким чином цей своєрідний духовно-історичний ланцюжок, що логічно й нерозривно пов'язує і єднає Старий і Новий Завіти, Святу Землю й Україну, а Київ з Єрусалимом, символічно неначе "замкнувся". Й саме на київському Майдані, що його Святий Дух обрав особливим місцем Свого доленосного перебування і дії, а надто в періоди Помаранчевої революції, а тим паче - Революції гідності...

А ще, до того ж,  тогоріч - упродовж цього 8-денного перебігу свята Оновлення і світла - припали іще деякі урочистості і спогадування, по суті, саме і явно маккавейських "якості і змісту". В т. ч. зокрема:

-  30 листопада новостильні - західні і частина східних християн вшановували пам'ять згадуваного тут св. апостола АНДРІЯ ПЕРВОЗВАННОГО. І саме на ранок цього ж дня - тільки в 2013 р. - в київському Михайлівському Золотоверхому монастирі знайшли безпечний прихисток студенти, що їх уночі жорстоко побили на Майдані і далі переслідували силовики тодішнього злочинного режиму.

-  1 грудня виповнилася 30-та річниця вікопомного Всеукраїського референдуму про незалежність нашої держави. І якраз у цей же день - 1.12 того ж 2013 р. - після безпардонного брутального насилля над тими студентами з Майдану розпочався новий, більш рішучий й послідовний, етап Революції гідності: так, на жаль, криваво-трагічний, але водночас мужньо-героїчний і, врешті-решт, переможний і славний. Тобто через 81 (9х9) день по тому, на ранок 21 лютого (21.02) 2014 р., і, до того ж, досить нелогічно (бо тогочасна ситуація на Майдані складалася явно не на користь протестувальників, а зовсім навпаки) та раптово й несподівано - в якомусь незрозумілому страху й паніці - з Києва ганебно-стрімголов втекли головні ватажки цього мафіозно-авторитарного промосковського режиму. Й що через лічені пару днів вони вже опинилися в РФ... Іншими словами, це саме Господь - "Він змінює часи і літа, скидає царів і поставляє царів" (Дан.2:21). А перед тим якраз і постав до праведної битви "у той час [Його Архистратиг Божий] Михаїл, князь великий, який стоїть за синів народу твого" (Дан.12:1): себто - в т. ч. - і Божого народу України. Крім того, цього ж дня (1.12) новостильні східні християни згадують св. пророка НАУМА, який передрік загибель всуціль грішного й нечестивого міста Ніневії - столиці агресивної старозавітньої Ассирійської імперії. (І, між іншим, Москва також знаходиться в напрямі на північний схід від Києва, як і Ніневія - від Єрусалима...)

2 грудня "юліанські" віруючі спогадують св. старозавітнього пророка АВДІЯ, який, зокрема, передбачав неминучість праведного й справедливого Божого суду і неодмінної відплати всім, без винятку, НЕРОЗКАЯНИМ - запеклим безбожникам і беззаконникам, нечестивцям та мерзотникам. В т. ч. тим, що злобно лихословили і проклинали та нещадно й жорстоко переслідували і нищили Божий народ.

-  А от 4 грудня празник Введення в Храм Пресвятої Богородиці відзначали ті ж самі, себто старостильні східні християни. І у всесвітній Історії спасіння, напевно, чимале і, насамперед, ДУХОВНЕ значення і роль відіграє, зокрема, благотворна "співдія" обох Небесних покровителів нашого краю та, в цілому, всього Господнього люду - Святої Матері Ісуса і Архистратига Михаїла.

6 грудня новостильні - західні і частина східних християн згадують св. МИКОЛАЯ ЧУДОТВОРЦЯ, благословенне - безкорисне та яскраво-добродійне служіння якого стало символом і синонімом неймовірної Господньої доброти, милості й любові до всіх людей на світі. А особливо - дітей.

І що  - в усьому цьому - вбачається певна пророча символіка й візія. 

А саме: щодо неминучої і скорої - "неомаккавейської" перемоги над усіма тими (вищеозначеними й усілякими іншими) Господніми ворогами! І що - в цьому контексті - знову, як виглядає, і саме 1 грудня (1.12) активізувалися Архистратиг Божий Михаїл та все його Небесне ангельське воїнство: тим більше у зв'язку з черговим посиленням цієї небезпеки і загрози - внутрішньої, а надто зовнішньої. І це - причому, вже дуже невдовзі - дійсно мало неабияке значення, а особливо, починаючи з перебігу нового витка (фізичної - збройної і духовної) Битви за Київ і Україну з 24 лютого 2022 р. і далі... (І слава Богу за Україну та її відважних захисників-героїв!)

Але особливо й найголовніше: скорого наближення згаданого вище - вже Другого пришестя Сина Божого Ісуса Христа! А також тої важливої місії і ролі, що їх має відігравати в потужно-масштабних і благодатних - есхатологічно-євангелізаційних процесах "нової П'ятидесятниці", зокрема та надто, незалежна Україна. Котра, до того ж, духовно тісно, як зазначалося вище, пов'язана зі Святою Землею та, відповідно, Київ - з Єрусалимом: з їхніми святими "горами Ізраїлевими"...

(І, власне. тому-то - в т. ч. - з цими пророчими символами та знаменними історичними подіями (як і їх правдивими носіями та синонімами) і пов'язана та велика лють, ненависть і злоба диявола та різних його спідручних, що відчувають це наближення свого неминучого й невідворотнього краху і кінця. Й саме тому і, зокрема, наприкінці листопада - на початку грудня 2021 р. ці маккавейські Дев'ятисвічники і зазнали серії ксенофобно-хуліганських нападів й були зухвало перевернуті зловмисниками в публічних місцях: на Лівому березі Дніпра в Києві, а також деяких інших українських містах. А ще, скажімо, 10 грудня 2020 р. в Києві - на Контрактовій площі. Й що - опріч дечого іншого - стало, зокрема, немовби своєрідною "прелюдією" до чергового - вищезгаданого витка кривавої і ще значно масштабнішої та руйнівно-нищівної збройної агресії вкрай озвіріло-сатанинського кремлівського режиму проти України, починаючи з 24 лютого 2022 р. і далі...)

І дійсно: немає жодного сумніву, що Господь, тобто "Той, Хто почав у вас [це] добре діло", - наполегливо, послідовно та успішно, крок за кроком, етап за етапом - "вершитиме його аж до дня Ісуса Христа" (Флп.1:6). "Бо [це саме] у Нього  мудрість і сила; Він змінює часи і літа, скидає царів і поставляє царів; дає мудрість мудрим і розуміння розумним" (Дан.2:20,21). Причому, "серце царя - у руці Господа, як потоки вод: куди захоче, туди Він направляє його" (Пр.21:1). У т. ч. "і того ворога, що прийшов з [крайньої] півночі, віддалю від вас, і вижену в землю безводну і порожню". І т. д. й т. п. Й чинитиме це якраз задля потужного й переконливого "з'явлення" людям у всьому світі, включаючи, безумовно, й російські та інші пострадянські обшири, Божої величі і "слави", правди та любові, зцілення й спасіння. І тоді неодмінно "прийдуть народи до світла твого, і царі - до [Господнього] сяйва, яке сходить над тобою... і... багатство моря повернеться до тебе, надбання народів прийде до тебе" (Йоїл 2:20; Єз.39:2; Іс.60:1,3,5). І так виглядає, що саме в перебігу вищеозначеної російсько-української війни і почалося здійснення цього останнього пророцтва...

Іншими словами, таким чином для Царства Божого, себто в Обіцяну Святу Землю - Небесний Єрусалим, де "тече молоко і мед", - немов би отими, згаданими вище, "маккавейськими" серпами (і які, до того ж, є біблійним символом наближення справедливих Господніх судів і відплат) - і буде "зібраний" багатющій і вельми рясний урожай "золотоїярої пшенички" - РОЗКАЯНИХ і ПРАВЕДНИХ людських душ з України та, загалом, усіх усюд та кінців світу! Як про це - дуже символічно й чи не пророче - йдеться у відомому й нині особливо популярному гімні українських Січових стрільців "Червона калина".

 

[З деякими - актуальними роздумами й спостереженнями з цієї (та певної - дотичної до неї) проблематики, опублікованими на цьому ж порталі, в т. ч. у формі певної молитви, можна ознайомитися, якщо в Пошуковій системі Кіріоса (чи ukr.net) набрати і відкрити такий текст (заголовок): "Вхід Господній в Єрусалим - Кіріос". А також і це: "Молитва за спасіння народу й держави Української... - Кіріос".]

 

Разом з тим. Для того, аби ОСОБИСТО побачити й у повноті осягнути це благословенне чудо причетності до Божої слави, благодатної дії Його милості і любові, зцілення (духовного й фізичного) та спасіння, кожен з нас, вочевидь, має належно й вчасно подбати. Щоб - у щиросердному покаянні та наверненні і смиренні, благоговінні й подяці Богові-Творцеві - за допомогою та благодатною участю Його Святого Духа очиститися від гріха й прокляття, немочі і скверни. Тобто відродити, приготувати храм власної душі і серця для його правдиво "маккавейських" - євангельських духовних віднови і освячення. Та, зрештою, свого вічного й блаженного і неймовірно радісного життя у Царстві Божому. Амінь.

 

З 14 серпня у старостильних східних християн починається Успенський піст. Він триває два тижні і завершиться 28 серпня святом Успіння Пресвятої Богородиці.