Різдво Христове - велике християнське свято, встановлене на згадку народження Ісуса Христа у Вифлеємі. Належить до числа двунадесятих свят.

Народження Ісуса Христа, Царя-Месії і Спасителя світу, було передбачене ще багатьма старозавітніми пророками. Одна ж з книг Нового Завіту - Євангеліє від св. Луки передає цю історичну подію так:

Римський кесар Август наказав зробити в підпорядкованій йому Іудейській землі всенародний перепис. Для цього кожен її мешканець повинен був йти записатися в тому місті, де жили його предки. Йосип і Марія вирушили для запису в місто Вифлеєм. Тут вони не могли знайти місце в гостиниці, так як - з нагоди перепису - у Вифлеємі зібралося дуже багато народу, а зупинилися, згідно церковного передання, у вертепі (печері), куди пастухи заганяли худобу в погану пагоду. (Водночас щодо вірогідного типу - характеру того приміщення, де Свята Родина тоді дійсно знайшла прихисток, існують й деякі інші версії і припущення). Тут вночі Марія і народила Немовля, сповила Його і поклала в ясла.
У ніч Різдва Христового пастухи вифлеємські пасли свої отари - жертовних тварин для Єрусалимського храму - в полі. Раптом з'явився їм ангел. Пастухи злякалися. Але ангел сказав їм: «Не бійтеся! Я благовіщу вам велику радість: в цю ніч народився Спаситель світу і ось вам знак: ви знайдете Дитину сповиту, що в яслах лежатиме». У цей час на небі з'явилося багато ангелів, які славили Бога і співали: «Слава в вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління» (Лк. 2:1-21).

Коли ж ангели зникли, пастухи стали говорити поміж собою: «Ходім до Вифлеєму й подивимося, про що сповістив нас Господь» (Лк. 2:15). Вони прийшли туди і знайшли Марію, Йосифа і Немовля, що лежить в яслах. Вони поклонилися Йому і розповіли Йосипу і Марії, що бачили і чули від ангелів.

Святкування християнами Різдва не простежується глибше 4 століття. Дата його не пов'язана з реальною датою народження Ісуса Христа, яке, ймовірно, відбулося не в зимовий час (в давнину це питання було предметом неоднозначних роздумів церковних авторів; один з найбільш ранніх дійшли до нас текстів належить Клименту Александрійському, який згадує 20 травня. Є й інші версії: згідно з деякими, Ісус, скоріш за все, народився восени і, можливо, якраз на старозавітнє свято Кучок (Суккот)). День 25 грудня встановлюється в Римської Церкві на початку 4 століття, чому перше свідчення виявляється в так званому «Календарі Філокала» (відомості відносяться до 336 року). 

У 4 столітті рівноапостольна цариця Олена побудувала храм у Вифлеємі - на місці, прославленому народженням Христа. Про повсюдне шанування свята Різдва свідчать повчання Отців Церкви 4 століття - Єфрема Сиріна, Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Нісського, Іоана Златоуста, написані на це свято. У кодексі Феодосія (438) і Юстиніана (535) викладається закон про загальне святкування дня Різдва Христового. Іоанн Златоуст перший ввів це свято в Антіохії в 386 або 387. Василій Великий доручив Григорію Богослову встановити це святкування на Константинопольському соборі.

Хоча точна календарна дата (місяць і день) народження Спасителя невідомі, але одним з пізніших тлумачень часу святкування Різдва Христового 25 грудня стало наступне: місяць і день смерті Христа точно відомий з Євангелій, а (за поширеним вже в раннє Середньовіччя церковним переказом) Христос повинен був знаходитися на землі повне число років (як число досконале). Звідси випливало, що Христос, мабуть, був зачатий в той же день, в який постраждав, отже, в старозавітню Пасху, яка в той рік припадала на 25 березня; відраховуючи від неї 9 місяців, отримували дату народження Христа 25 грудня. Згідно однієї сучасної гіпотези, вибір дати Різдва стався з тієї причини, що спочатку християни святкували в один і той же час Боговтілення (під яким розумілося не народження, а зачаття Христа) та Великдень; відповідно, з часом додаток до дня весняного рівнодення 9 місяців вказало на дату святкування Різдва в зимове сонцестояння. А точніше - у перший після нього день, коли потроху починає збільшуватися тривалість світлої частини доби - нібито "народжується нове сонце".

Й саме у цей день древні язичницькі народи урочисто відзначали свято "народження нового сонця". А тому призначення Церквою святкування Різдва Христового саме на цю дату також мало на меті - і що, скоріше за все, і стало його головним і найвагомішим аргументом - витіснити, замінити в свідомості людей старе ідолослужіння на поклоніння єдиному й правдивому Богу. Всемогутньому, премудрому й справедливому Творцю і Вседержителю неба і землі, всього сущого - видимого й невидимого.

Крім того, досить символічно і знаково, що святкуванню Христового Різдва якраз у цей день безпосередньо передує, а за новим стилем іноді навіть прямо збігається із щороку - згідно місячного календаря - "мандруючим" (рухомим) старозавітнім празником Ханука (Оновлення й освітлення). Він присвячений спомину того Божого дива, котре сталося в добу Макавейського визволення (164 р. до н. е.) вибраного народу на Святій Землі під час очищення й відновлення - після язичницького осквернення й опоганення - Єрусалимського храму. І той вогонь, котрий на храмовій Менорі (Семисвічнику) - замість, відповідно до тодішнього запасу її оливи, ОДНОГО дня - палав аж цілих ВІСІМ (!) днів, по суті, пророче провістив та знаменував про наближення приходу в цей світ справжнього й могутнього Божого Світла. Та його звільнення від влади й панування диявольського мороку і темряви, гріха, прокляття і смерті. Того непроминаючого й всеосвітлюючого та, водночас, милосердного й всеблагого Божого Світла, котре - з появою на небосхилі яскравої Вифлеємської зірки - і було явлене всьому людству в особі воплоченого Бога-Слова. Тобто новонародженого Пресвятого Немовляти - обіцяного Месії-Спасителя з царського дому Давидового.

І саме в той же календарний період часу, який приходиться на це "мандрівне" (рухоме) 8-денне старозавітнє святкування, у східній церковній традиції Різдву Христовому передує сорокаденний Різдвяний піст [з 14 (27) листопада по 24 грудня (6 січня) включно; на Заході йому відповідає підготовчий період, іменований як «Адвент» (латинське adventus - пришестя), дещо менший за тривалістю і не передбачає приписи постів].

 

А також. Як відомо, (суто людським - відносно обмеженим розумом) премудрість та шляхи Господні - незбагненні і недосліджені. А тому - як знати: чи не несе певний і своєрідний "пророчий" сенс і зміст, зокрема, і досить цікавий збіг, скажімо, отаких (як і деяких інших - супутніх) подій та обставин. І якраз через 33 роки після з'явлення над українським Поліссям пророче-апокаліптичної "зірки "Полин"" (Одкр. 8:10,11) 26 квітня 1986 р.: в тогорічну Лазареву суботу - напередодні свята Входу Господнього в Єрусалим (і водночас - у ПЕРШИЙ день старозавітньої Пасхи). 

Наприклад, коли 6 січня 2019 р., в переддень Різвдва Христового - за Старим стилем і в свято Богоявлення (Хрещення Господнього) - за Новим, на Фанарі новопостала Православна Церква України - від Вселенського Патріархату - урочисто отримала Томос. Тобто офіційний документ, що засвідчив і утвердив її канонічну автокефалію. А вже рівно через біблійні - містично-сакральні 3,5 місяці, себто 21 квітня, християни західних традицій відзначали Воскресіння Христове (новозавітню Пасху). І на цей же самий день припав ДРУГИЙ день старозавітньої Пасхи, а от східні християни, в т. ч. (природно) і в Україні, святкували Вхід Господній в Єрусалим, під час якого традиційно - піднесено й урочисто - несли освячувати в свої храми вербові гілки, покриті молодою зеленню.

Але якщо врахувати, що саме цього дня, 21.04, в Україні відбувався ДРУГИЙ тур чергових президентських виборів, то вона, ця молода зелень, таким чином - немов би - "засвідчувала" й "стверджувала" їх загальновідомий (і по-своєму логічний) результат... І, не виключено, що - попри те, що вони, а також наступні - дочасні (21.07) вибори до ВР  до влади в Україні привели "зелену" - загалом, секулярно-ліволіберальну політкоманду "слуг народу" (в якій, напевно, і дійсно - деколи проявляється дещо "шкребково"-кострубата й етично-неоковирна, а то й зовсім негідна поведінка декого з її "Адамових нащадків", в т. ч. пропонуються й впроваджуються окремі - суперечливо-дискусійні ініціативи та кадрові призначення), тим не менше, мали дуже важливе (й чи не доленосне) значення. Як, передусім, для самої України та її майбуття, так і, можливо, і не лише для неї...

Іншими словами, як каже і акцентує Святе Письмо, це саме Господь "змінює часи і літа, скидає царів і поставляє царів; дає мудрість мудрим і розуміння розумним" (Дан. 2:21). А ось щодо декого з таких правителів Він - поміж іншого - завважує і наголошує таке: ти - "слуга Мій, говорить Господь, - і буду тримати тебе як печатку, бо Я обрав тебе, - говорить Господь Саваоф" (Аг. 2:24). В усякому разі, перебіг подальших подій і трансформацій в нашій країні, а надто у духовно-ментальній царині, - ясно й чітко - засвідчить і доведе: як воно там направду станеться і відбудеться... 

[До речі. Крім тут наведених, з деякими додатковими - на таку ж тематику - аргументами і фактами, опублікованими на цьому ж порталі, можна ознайомитися, якщо в Пошуковій системі Кіріоса (чи ukr.net) набрати і відкрити текст (заголовок): "Вхід Господній в Єрусалим - Кіріос"].

 


Свято Різдва має п'ять днів передсвята (з 20 по 24 грудня) і шість днів віддання свята і завершується святом Обрізання Господнього. Напередодні, або день надвечір'я свята, проводиться в суворому пості і називається Святвечором: в цей вечір, за церковним статутом, вживається в їжу сочиво (сушені хлібні зерна, розмочені водою).

У надвечір'я Різдва здійснюються Царські Години, Всенічне бдіння починається з великого Повечір'я.

Сформована практика святкування Різдва в латинському обряді передбачає вчинення трьох Мес, основна з яких припадає на ніч (дві інші - на зорі і вдень). Їх називають «Ангельська», «Пастирська» і «Царська». Згідно із символічним тлумаченням, перша святкує предвічне народження Сина від Отця, друга - народження Ісуса Христа від Діви, третя - містичне (духовне) народження Бога в серці кожного віруючого.

І без цього - в щирому покаянні, смиренні і подяці Богові - народження Господа в серці (дусі) віруючого, або, іншими словами, дійсного духовного "народження згори" членів Тіла Христового, ніхто з них "не може бачити Царства Божого" (Ін. 3:3,7). Більше того, Ісус так повелів Своїм апостолам та, загалом, кожному й усім християнам: "ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню. Хто [щиро покається та] увірує і охреститься, буде спасенний, а хто [не покається і] не увірує, буде осуджений". І цих - практикуючих і діючих у дарах і плодах Святого Духа - правдивих й активних "віруючих супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами, братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип'ють, не пошкодить їм [бо перебуватимуть під могутнім Божим захистом і покровом], покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові" (Мк. 16:15-18). А також, при цьому, "і будуть пророкувати сини ваші і дочки ваші; старцям вашим будуть снитися сни, і юнаки ваші будуть бачити видіння" (Іоїл 2:28).

Й таким чином "і буде проповідане це Євангеліє Царства [Божого] по всьому світу, на свідчення всім народам; і тоді прийде кінець [віку]!" (Мт. 24:14).

 

Це питання із самих початків Нового Завіту і впродовж уже багатьох століть, а особливо - у сучасну пору, цікавить і хвилює чимало поколінь християн. Себто який - хоча б суто й дуже орієнтовно, приблизно - вірогідний термін часу, в який у цьому світі здійснюватиметься, аж до повернення (Другого пришестя) Спасителя, це благословенне - спасаюче і зцілююче всіх людей служіння Його Христової Церкви "по всьому світу, на свідчення всім народам"? Включаючи, зрозуміло, і найбільш віддалені й "глухі" (важкодоступні) куточки планети Земля, котрих євангельське благовістя почало досягати лише зараз, у новітню історичну добу...

Щоб спробувати дати якусь - більш-менш серйозну й, насамперед, обґрунтовану на Святому Письмі - відповідь на нього, то тут, мабуть, варто звернути увагу, зокрема, на такий євангельський текст: "У той день прийшли деякі з фарисеїв і сказали Йому: вийди і піди звідси, бо Ірод хоче Тебе вбити. І сказав [Ісус] їм: підіть і скажіть отій лисиці: ось виганяю бісів і зцілюю сьогодні і завтра, і на третій день закінчу" (Лк. 13:32).

Крім цього, про ці ж самі три дні можна прочитати, скажімо, і в такому старозавітньому пророцтві про майбутній - причому, як перший, так само і другий прихід Христа-Месії: "У скорботі своїй вони з раннього ранку будуть шукати Мене і говорити: "ходімо і повернімося до Господа! Бо Він уразив - і Він зцілює нас, поразив - і перев'яже наші рани; оживить нас через два дні, на третій день підніме нас, і ми будемо жити перед лицем Його. Отже, пізнаємо, будемо прагнути пізнати Господа: як ранкова зоря - явлення Його, і Він прийде до нас, як дощ, як пізній дощ зросить землю"" (Ос. 6:1-3).

Водночас тут, вочевидь, слід зауважити і наголосити, що, згідно 2 Петр. 3:8, "єдине ж не повинно бути приховане від вас, улюблені, що у Господа один день, як тисяча років, і тисяча років, як один день". Про це ж саме читаємо, приміром, і в Пс. 89:5: "Бо тисяча літ перед очима Твоїми - як [один] день учорашній, що пройшов, як сторожа нічна".

Якщо зміст зацитованих вище (як і деяких інших, подібних до них) біблійних уривків розуміти (трактувати) прямо (буквально) й, передусім, те, що там "один день" = "тисяча років", то таким чином маємо вагомі підстави вважати, що Друге - у всій Його славі і силі - пришестя Ісуса Христа й, відповідно, з наступним "настанням дня [суда] Господнього, великого і страшного" (Мал. 4:5) правдоподібно має відбутися вже в поточному - третьому тисячолітті. Причому, якраз "з ранковою зорею".

Інакше кажучи. Судячи з багатьох - доволі красномовних, починаючи від завершаючого (щодо цих "двох днів") ХХ століття і далі, - есхатологічних, за суттю і змістом, подій і ознак довкіл нас, що передбачені в біблійних пророцтвах і мають здійснитися якраз "в останні роки"  і "в останні дні" (Єз. 38:8,16) всесвітньої Історії спасіння, то можемо тут дещо прогнозувати. А саме: як виглядає, таке довгоочікуване Його улюбленою Нареченою - новозавітньою Церквою повернення Сина Божого (нового - другого Входу Господнього в Єрусалим) вже, дуже схоже, не за надто високими й далекими горами і долами!

І в цей наш час, коли, як чітко бачимо, все більше й щільніше  диявольсько-демонічна "ось, темрява землю вкриває, а морок - народи (Іс. 60:2), особлива і дуже важлива й відповідальна місія і роль випадає - зокрема і саме - на відновлений і проваджений Святим Духом різноликий Божий люд України. Яку св. Папа Іоан Павло ІІ пророче називав "лабораторією екуменізму". І справді, як пророкує і наголошує Святе Письмо, "у ті дні" різні частини Божого народу "нового завіту" - щодо близькосхідного регіону - "із землі північної" (України) спільно "ходитимуть... і разом прибудуть" - повернуться до своїх благодатних євангельських витоків та джерел - "і будуватимуть Господній храм" (Єр. 3:18; 31:8,31; Зах. 6:8,15). Той, що "назветься домом молитви для всіх народів" (Іс. 56:7). Й "у той час" у ньому, де постане "Господній престол", "всі народи заради імені Господа зберуться": "і не ходитимуть уже більше за пожаданням [колишнього] лихого серця свого" (Єр. 3:17).

І, як казав Ісус Своїм учням з приводу майбутнього наближення кінця віку, "терпінням вашим спасайте душі ваші". Й "коли ж  [усе] це  почне збуватися, тоді ви випростайтесь і підійміть голови ваші, бо наближається визволення ваше". Тобто твердо "знайте, що близько Царство Боже"  (Лк. 21:19,28,31). "І тоді з'явиться знамення Сина Людського на небі: і заплачуть всі племена земні і побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах небесних з силою і славою великою. І пошле ангелів Своїх з сурмою гучноголосою; і зберуть обраних Його від чотирьох вітрів, від краю небес до кінця їх" (Мт. 24:30,31).

І як також наголошує Слово Боже, тоді ж саме "і ви", спасенні і праведні Божі обранці, "що багоговієте перед ім'ям Моїм", теж судитимете "і будете топтати нечестивих, бо вони будуть порохом під стопами ніг ваших у той день, який Я сотворю, - говорить Господь Саваоф" (Мал. 4:2,3).

"Амінь. Так, гряди, Господи Ісусе!" (Одкр. 22:20).