Святий новозавітній первомученик архідиякон Стефан в числі семи дияконів був обраний на справу служіння бідним християнам і вдовицям. Й, зокрема, в доставлянні й справедливому розподілу їм необхідного прожитку. Завдяки своїм здібностям і премудрості, він був поставлений першим з них і тому називався архідияконом.
Старанно допомагаючи апостолам в обдаруванні нужденним християнам милостині і задоволенні їх необхідних потреб, мученик Стефан, повний віри та сили духу, здійснював серед народу великі ознаки та чуда. Господньою милістю і благодаттю він зціляв хворих, сліпим повертав зір, кульгавих робив здатними ходити. Благодать Святого Духа вабила його любов'ю до утвердження віри у вірних, а невіуючу у Христа більшість своїх співвітчизників викривав у невірстві, а особливо єрусалимську фарисейсько-саддукейську старшину у вбивстві - руками римських окупантів - Спасителя.
Разом з тим Слово Боже чітко вказує нам, що Месія-Христос "узяв на Себе наші [всі провини й] немочі і поніс наші хвороби", причому, цілком "добровільно" (Іс. 53, 4,7). Тобто, свідомо пішовши на великі страждання і хресну смерть, у такий спосіб відкупив грішне людство від засудження й покарання. Та відкрив йому - через щире покаяння й смирення та тверду віру в цю Свою спасительну місію і Своє Воскресіння - правдиву дорогу до Царства Небесного.
А св. апостол Павло, звертаючись до перших християн, спеціально наголошував, що саме такий був Божий задум і план: "...я не хочу, щоб ви, браття, не знали цієї таємниці, - щоб не були ви [надто] високої думки про себе, - що засліплення [більшості] Ізраїля сталося частково [ - до пори до часу], доки [до Божого спасіння] не ввійде повна кількість язичників; таким чином весь Ізраїль спасеться, як написано: "Прийде від Сіону визволитель і відверне нечестя від Якова. Такий їм від Мене заповіт, коли зніму з них гріхи їхні."" (Рим. 11, 11, 25-27).
А тому тут, у середовищі Тіла Христового ("доброї оливи"), вже "де немає ні елліна, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скіфа, ні раба, ні вільного, [немає ні чоловічої статі, ні жіночої,] але все і у всьому Христос", зовсім недоречні й цілком неприйнятні та руйнівні будь-які протиставлення, самовивищення і пиха. Й, зокрема, на етнічному (етнокультурному) та релігійному, расовому чи соціальному ґрунті тощо. В т. ч. й відносно тих, дочасно "засліплих": "не хвалися", - застерігає якраз з цього приводу св. апостол Павло, - і "не величайся, але бійся. Бо якщо Бог не пошкодував природних гілок" - себто тих юдеїв, що "відломилися невір'ям" у Спасителя Христа, "то, гляди, чи пощадить і тебе". Й у разі, якщо "відпадеш" від правдивої віри, то "й ти будеш відсічений" (Рим. 11, 18,20-22,24; Кол. 3, 11; Гал. 3, 28).
Господь однозначно застерігає: "тих, що лихословлять [і проклинають]" Мій вибраний старо- чи/та новозавітній Божий народ (або якісь певні його спільноти), "Я... тих прокляну" (Бут. 12, 3). І "той, хто торкається вас, торкається зіниці ока Його [Господнього]". Й тому, як обіцяє Господь, "легко і просто Я поверну [цю бездумну й безумну] помсту вашу на голови ваші". - І ось "Я вилив на них гнів Мій за ту [невинну] кров, яку вони [рясно й нещадно] проливали на цій землі, і за те, що вони осквернювали її ідолами своїми" (Зах. 2, 8,11; Йоїл 2, 4; Єз. 36, 18).
І тут маємо відзначити, що подібні прикрі викривлення і спотворення є складовою частиною заздрісно-братовбивчого і негативно-суперницького "духа Каїна". Того нечистого, злого самогубного духа (демона), який, на превеликий жаль, впродовж уже довгих низки століть - і аж дотепер - спустошливо й згубно витає над нашим краєм. (І це - попри те, що Русь-Україна стала батьківщиною, скажімо, такого благословенно-благотворного духовного феномену, як "київське християнство". І, зокрема та загалом, досить віро- та етнотолерантного й терпимого, в т. ч. до адептів як іноконфесійного - і навіть "єретичного" - християнства, так і інших монотеїстичних (авраамічних) релігій, тощо...)
А особливо тяжкими, прикрими й безглуздими були ті - відомі й жорстоко-криваві, деструктивно-нищівні конфлікти і взаємопоборювання, протистояння й розправи. У т. ч. на соціально-становому й суспільно-політичному, міжконфесійному та міжнаціональному ґрунті. Включаючи - поміж інших - і православно-унійні стосунки тощо. Ті, котрі нерідко супроводжували деякі народні повстання й визвольні змагання та війни в Україні й, зокрема, у ХVII-XVIII i першій половині XX cт. В т. ч. і період 2-ї світової війни.
Й так виглядає, що вони і стали однією з тих серйозних і саме глибинних - ДУХОВНО-МЕНТАЛЬНИХ першопричин, що так надовго - аж до кінця ХХ ст. затримали (і, по суті, ще й подосі - у деяких своїх негативних наслідках і рудиментах - немало уповільнюють, гальмують, а то й просто тягнуть геть вбік) успішне й остаточно-переможне здобуття нашим народом своєї власної - справді незалежної, соборної і демократичної - правової, цивілізованої держави.
(Ну а ось нині (до всього того) ще додалося, наприклад, абсолютно штучне провокування й нагнітання безглуздих підозр і ворожнечі поміж "щепленими" і "нещепленими" нашими співвітчизниками... Себто на тлі - накинутої ззовні - кампанії примусової і дійсно досить сумнівної і тривожної та, причому, БАГАТОРАЗОВОЇ "тотальної вакцинації": (начебто) у зв'язку з т. зв. "пандемією коронавірусу"...)
Або, як про все подібне - досить влучно і образно - казав і акцентував Левко Чикаленко, у невинній крові численних жертв тих запеклих і безглуздих зіткнень, нападів і конфронтацій кожного разу геть захлиналася і потопала українська свобода... А Тарас Шевченко в "Передмові" до поеми "Гайдамаки" стосовно "того кровавого діла", себто "як боролися ляхи з козаками", і наголошуючи своїм сучасникам, "що батьки їх помилялись", закликав і заповідав їм та наступним поколінням: "нехай братаються знову зі своїми ворогами".
Писання оповідає, що дехто з фарисеїв із синагоги, з Кілікії та Асії, вступили в суперечку зі святим архідияконом Стефаном, але не могли встояти проти мудрости й Духа, коли він говорив. Тоді, осоромлені, вони вдаються до наклепів: навчивши деяких людей сказати, що диякон Стефан нібито не перестає вимовляти хульні слова на Бога і Мойсея, вони збурюють натовп і декотрих старших і, схопивши святого, тягнуть його в Синедріон.
Вирували пристрасті, кипіла лють навколо, але незворушно стояв серед цих вбивчих зборів лагідний Стефан, і обличчя його сяяло, як лик Ангела. І всі, бачачи його, дивувалися. Коли він доводив, що розп'ятий і воскреслий Христос і є істинний Месія, Якого передбачали пророки, то вони слухали його з обуренням і гнівом.
Коли ж на закінчення, картаючи своїх опонентів, він сказав: “Твердошиї, люди з серця й вух необрізаних! Ви завжди противитесь Духу Святому, як ваші батьки, так і ви. Кого з пророків батьки ваші не переслідували? Вони повбивали, тих, хто звіщав прихід Праведного, зрадниками та вбивцями Котрого стали нині ви” (Дії 7, 51-52), то від цих слів вони запалилися люттю у серцях своїх і скреготали на святого зубами. "А Стефан, повний Духа Святого, звів очі на небо, побачив славу Божу й Ісуса, що стоїть по правиці Бога, і сказав: ось, я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що стоїть по правиці Бога" (Дії 7, 54-56).
Вони ж, кинувшись на нього, вивели його за місто і там, в долині Кедрон, що біля Єрусалиму, каменували славного воїна Христового, "який молився, кажучи: "Господи Ісусе! прийми дух мій"" (Дії 7, 59). Обливаючись кров'ю і знемагаючи, "він схилив коліна і вигукнув: "Господи! Не вважай їм це за гріх!"" (Дії 7, 60).
Судячи з багатьох - і дуже характерних і красномовних - сучасних подій та ознак у довколишньому світі, дуже схоже, що ми живемо нині "в останні роки" і "в останні дні" (Єз. 38, 8,16), себто в останній - завершальний (есхатологічний) період Історії спасіння людського роду. Коли надзвичайно сатанинсько-демонічна "ось, темрява вкриває землю, а морок - народи" (Іс. 60, 2). І немале "горе тим, що живуть на землі і на морі! Бо зійшов диявол до вас у великій люті, знаючи, що небагато йому лишається часу" (Одкр. 12, 12).
(У т. ч. доволі зловісно й воістину майже апокаліптично виглядає, зокрема, і ця от - вищезгадана ВСЕСВІТНЯ (і нібито) "антикоронавірусна" примусово-тотальна багаторазова "вакцинація". Або, наприклад, черговий - ще значно масштабніший й криваво-руйнівний і нищівний та, по суті, близький до геноциду виток збройної агресії вкрай озвіріло-сатанинського Кремля проти України, що спалахнув 24 лютого 2022 р., тощо...)
Й тому то вже, як вбачається, зближається отой неминучий - благословенний, благодатний час. В який, як обіцяє Святе Письмо стосовно старо- й новозавітнього народу Божого, що "у той день захищати буде Господь жителів Єрусалима... А на дім Давида і на жителів Єрусалима виллю дух благодаті і розчулення, і вони будуть дивитися на Нього, Якого прокололи [своїми провинами і беззаконнями], і будуть ридати за Ним, як ридають за єдинородним сином, і уболівати, як уболівають за первістком... У той день відкриється джерело дому Давидового і жителям Єрусалима для омивання гріха і нечистоти" (Зах. 12, 8,10; 13, 1).
За заступництвом св. первомученика Стефана молімо та благаймо милостивого й предоброго Бога-Творця, щоби Він аналогічно - могутньо виступив і в обороні нашої Вітчизни від підступної агресії зовнішнього імперсько-шовіністського ворога (горезвісного "русского міра") "із країньої півночі" (Єз. 38, 15; 39, 2). І куди - як і в регіон Близького Сходу та деінде - теж наразі, як наголошувалося вище, "зійшов диявол до вас у великій люті, знаючи, що [вже] небагато йому лишається часу" (Одкр. 12, 12). А також цього ж духа щиросердного загальносуспільного покаяння (у т. ч. за згадані вище прикрі переступи і криваві кривди, спричинені багатовіковими - запеклими й безжальними братовбивствами, міжусобицями і помстами, тощо), очищення і навернення, євангельського пробудження, відродження й віднови (у дарах й плодах Святого Духа) - якомога скоріше й повніше - вилив і на наш український край, "на всяку плоть" (Іоїл 2, 28) в його багатостражденному народі! Амінь.
Власне, Слово Боже обіцяє, що ці щедрі Господні благословення й, зокрема, у близькосхідний край, "у землю, яку Я дав у спадщину батькам вашим", мають прийти якраз "із землі північної". Тобто, сучасної України, розташованої - через Чорне море - на північ від Близького Сходу і де різні частини ("доми") її правдивого Божого люду "нового завіту", врешті-решт, відновлять свою єдність і соборність. В т. ч. повернуться до євангельських, за змістом, благословень і благодатей згаданого вище "київського християнства". Тобто, знову ходитимуть "вони разом" спільною дорогою до Царства Божого, земним символом і синонімом якого і є Обіцяний край. (Єр. 3, 18; 31, 8,31). І таким чином подібні справи, як каже Господь, "заспокоїли дух Мій на землі північній" (Зах. 6, 8). Іншими словами, йдеться якраз про праведний Божий люд у краї ІІ Єрусалима (Києва).
(Між іншим, св. апостол Павло, мабуть, не зовсім дарма - і саме у цьому пророчому контексті - згадував (цитовану вище) сучасну йому етнічну людність тієї самої "землі північної": себто "скіфів" - древніх попередників більш пізніших русинів-українців. Причому, спеціально виділяючи їх від решти "варварів"...)
Крім того, "і буде у той день, [такі ж потужні] живі води [Cвятого Духа] потечуть з Єрусалима", себто новітнього - істинного, величного і славного Божого духовного храму, який "назветься домом молитви для усіх народів". І значна, вельми суттєва частина якого правдоподібно має постати саме в Україні, бо саме її правдиві і соборно-єдині християни "будуватимуть [цей] храм Господній". Причому, з тих "живих вод" незбагненної Божої милості і благодаті, зцілення (духовного й фізичного) та спасіння потече "половина з них до моря [багатьох народів] східного і половина їх до моря [багатьох народів] західного; влітку й узимку так буде" (Зах. 6, 15; 14, 8; Іс. 56, 7).
В т. ч. неодмінно дійдуть і щедро благословлять вони і багатьох-багатьох людей на величезних пострадянських - євразійських просторах. Тим паче, що історично - впродовж низки століть - Слово Боже і віра Христова проповідувалися й поширювалися тут (і це, до речі, триває аж дотепер), головним чином, священнослужителями-місіонерами - вихідцями саме з українських теренів.
І в тому часі спостерігатиметься така велика спрага й жага за цією спасенною "живою водою" (Богом та Його животворящим Словом), що, як пророче "говорить Господь Саваот: буде у ті дні, візьмуться десять чоловік із усіх різномовних народів, візьмуться за полу юдея [себто правдивого - щирого практикуючого вірянина] і будуть говорити: ми підемо з тобою, бо ми чули, що з вами Бог" (Ам. 8, 11; Зах. 8, 23).
І всюди "там, де пройде ця вода, оздоровить усе, і куди прийде цей потік, усе буде живе там". А "біля потоку по берегах його, з того й іншого боку, будуть рости всякі фруктові дерева, які приносять їжу; листя їх не будуть в'янути, і плоди на них не будуть виснажуватися; кожен місяць будуть визрівати нові, тому що вода для них тече зі святилища; плоди їх будуть уживані в їжу, а листя на лікування" (Єз. 47, 9,12). Амінь.
[На цьому ж порталі опубліковані деяка додаткова інформація, а також актуальні роздуми і спостереження, пов'язані з цією (та деякою дотичною до неї) тематикою. Для ознайомлення з нею слід в Пошуковій системі Кіріоса (чи ukr.net) набрати й відкрити такий текст (заголовок): "Вхід Господній в Єрусалим - Кіріос".]