мученики Акиндин, Пигасій і ті, що з нимиЦього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святих мучеників Акиндина, Пигасія, Анемподиста і тих, що з ними.

Саворій, цар персидський, поморочений ідолопоклонством і наповнений усякого беззаконня, коли підняв велике гоніння на християн у землі своїй, то в той час було з числа слуг, котрі служили при його дворі, троє потаємних християн: Акиндин, Пигасій та Анемподист , що таємно служили Христові, приводячи багатьох таємним своїм ученням до того-таки благочестя. На цих трьох наговорили деякі цареві, що не тільки самі в Розп'ятого вірять, але й інших, наче отрутою, тією ж ушкоджують вірою. Цар же із гнівом каже до наклепників: "Чому ви, давно знаючи про таке, не явили мені ані не привели їх до мене?" Вони ж бо відповіли: "Коли велиш, державний царю, зараз же поставимо їх перед тобою". І тоді повелів цар, і пішли схопити їх. Прийшли до хоромини, в якій святі пробували, знайшли двері зачинені — стояли-бо на молитві вірні раби Господні і не бажали відчинити людям, вправляючись у бесіді з Богом. Ті ж бо розбили двері, схопили їх і, зв'язавши, повели перед цареве лице. Цар же, побачивши їх, почав мирно запитувати: "Звідкіля ви є, діти мої?" Святі ж відповідали: "Чи про вітчизну нашу запитуєш, царю? Вітчизна наша і життя наше є пресвята єдиносущна і нероздільна Тройця, Отець, і Син, і Святий Дух, єдиний Бог". Цар же рече: "Вельми ви дерзновенні, що смієте іншого Бога переді мною ісповідати, бо ще не пізнали, що то є рани і що то є різні муки". Святі ж відповіли: "Дерзновенні ми є в Бозі нашому і готові за нього всілякі рани та муки прийняти, і коли не віриш словам нашим, випробуй ділом, наклади, які знаєш, муки і побачиш, чи відкинемося від Бога нашого".

Коли ж святі достатньо сказали, прославляючи єдиного Бога і докоряючи цареві за його багатобожжя, то цар розгнівався і кожного з них, простягши на землі, наказав бити чотирьом чоловікам суковитими палицями. Святі ж, биті бувши, благословляли Бога, одноголосними говорячи вустами:

Ти бачив це, Господи —
Не мовчи ж і не віддаляйся від нас,
Нехай зрозуміють усі, що рука Твоя є,
І Ти, Господи, допоможи нам.

Коли співали це святі в муках, знемогли ті, котрі били, цар же приставив інших паличників, щоб били їх, і биті були немалий час, що й умерти могли б від численного биття, коли б сам Бог не тримав життя їхнього на явлення всесильної у них своєї моці. Цар же, бачачи таке їхнє кріпке терпіння, що не кричать і не знемагають, дивувався: напав на нього жах, і раптово з престолу царського впав назад. Святі ж гукнули до нього, кажучи: "Господь наш, Котрий життя тобі дав, Той тебе підійме знову, щоб побачив у нас силу Його!" Присутні гадали, що цар убився до смерті і прибігли, підняли його. Він же ледве живий звівся і ледве отямився. Більше ж роз'ятрився, гадаючи, що вони якимось чародійством таке йому вчинили; завжди-бо дивні чудеса Божі, котрі діються через святих Його, нечестиві звикли причислювати волхвуванню та чародіянню, самі бувши виповнені всякого бісівського дійства. І повелів беззаконний цар підвісити святих мучеників і під ними розпалити вогонь, щоб від вуз, сказав, та вогню, лихі душі свої вивергши, погинули.

Святі ж, висячи довго, таку пісню в устах своїх мали: Світильниче і Творче наш, зраджений за нас, Обпльований і докорений, Наче злодій, на дереві повішений, Все рукою утримуєш, Владико, Ти нині прийди і поглянь на страждання наше, і яви нам спасіння Своє. Поглянь на болісті наші і помилуй нас, і яви всім, що ми Тебе єдиного маєм на небесах Бога. І тоді з'явився їм Господь як людина, маючи лице світле, мов сонце, — з явленням Його розпалися вузи, й вогонь загас, і здорові були святі. Коли ж наповнилися вони невимовної радості від бачення Господа, знову невидимий став Господь, і святі стали перед царем, начебто жодних не прийняли мук. І побачив їх цар здорових, зачудувався і сказав до них: "Що це з вами було?" Вони ж відповіли: "Чи бачив що? Адже спасав нас Христос, Бог наш, від мучительства твого, подивись на силу Його і посоромся!" Беззаконний же почав вимовляти огуди на Христа. Закричали святі: "Німі нехай будуть уста лестиві, що гудять істинного Бога!" І тоді цар онімів і був безголосий. Святі ж проказали до нього: "Тепер скажи, царю, яким богам повелиш принести жертви?" Він же, не можучи жодного слова повісти, тільки очима блискав. Святі ж мовили: "Що тобі таке, царю, що не говориш до нас? Чи ж так відійдемо із твого судища, остатньої не прийнявши відповіді?" Цар же очима та руками давав зрозуміти присутнім, щоб узяли святих та й зачинили в темниці, і ніхто не розумів із наближених, що повеліває своїми рухами. Тоді цар зірвав із себе багряницю, вдарив нею об землю і, як безумний, почав перед усіма топтати її ногами. Народ же, побачивши це, чудувався і шкодував за царем своїм, що така трапилася з ним дивина. Святі ж до людей сказали: "О засліплені розумом! Дивлячись, не бачите і, слухаючи, не чуєте, стали жорстокі серця ваші!" Коли ж святі говорили, з'явився полк пресвітлих ангелів, їх-бо багато хто з людей побачив і, дивитися не мігши, попадали зі страху та й повірили у Христа. Святі ж почали співати:

Бог для нас охорона та сила,
Допомога в недолях,
що часто трапляються,
Тому не лякаємось ми,
як трясеться земля.

І знову:

"Встань, Господи! Поможи нам! І визволи нас задля імени Твого!"

Цар же, не можучи нічого вчинити, німий бувши, почав від ярості по лиці собі бити. Акиндин же, побачивши його в такому зніченні, просльозився й рече: "Во ім'я Ісуса Христа, Господа нашого, промовляй!" І тоді розв'язався цареві язик і почав говорити, але не благословляючи Бога, а більше гудячи: ожорсточене-бо мав серце. Хоча ж бо й побачив на собі міцну Божу руку, одначе не хотів пізнати істини, гадав, що все те сталося через волхвування святих мучеників, і більше на них запалився гнівом, а замість подяки перше після німоти своєї таке вирік слово: "Акиндина, Пигасія і Анемподиста гіркою смертю погублю, вам же, наближеним, відомсту учиню, бо не послухали мене, коли рухами повелівав вам, щоб нечестивих тих християн мучили за мене через те, що своїм чародіянням язика мого зв'язали!"

І повелів цар розжарити залізне ложе і на нього покласти мучеників. Вони ж, на ложі тому палені бувши довгий час, старанно до Бога молилися і Давидовий псалом, пригідний до тої хвилини, співали:

Бо Ти, Боже, нас випробував,
Ти нас перетопив, як срібло перетоплюється,
Поклав скорботи на плечі наші,
Посадив людей на голови наші.
Ми ввійшли до вогню.

Дай-бо, щоб міцною душею та мужнім ми серцем понесли належнії муки, Дай і присутнім тут упізнати ім'я Твоє святе, їм-бо силу Свою і чудеса Свої явлені Ти учинив був.

Коли ж святі це проказували, чутно було на небі голос, котрий промовляв: "Оскільки ділами віру вашу утвердили ви, прохання ваше сповниться". Той божественний голос багато хто із тих, що стояли довкола, сподобилися чути, тож згукнули: "Один є істинний Бог, Якого пошановують оці страждальці, один міцний, один непереможний, а, окрім Нього, немає іншого Бога! Блаженні ви є, о страстотерпці, що стали свідками Його пришестя на землю і що заради любові Його віддали свої душі на смерть, яка життя вічне випрошує. Моліте ж Його благостиню і за нас, хай простягне до нас із висоти руку Своєї помочі і витягне нас із глибини погибелі". Святі ж мученики, звівши до неба очі свої, молилися за них, проказуючи: "Живий у висотах Боже, поглянь на рабів Своїх, що закликають ім'я Твоє в істині і низпошли зрошення новому Твоєму насліддю, тим людям, котрі тепер у Тебе повірили, — хай буде їм лікуванням та зціленням роса, що від Тебе відходить, яка гріховні немочі омиває, і хай знають усі Тебе, що є Ти єдиний Бог, і хай усі, о Царю, Твоїй повинуються владі".

Так святі говорили і, коли кінчали молитву, раптово настали блискоти й громи страшнії, і дощ великий упав, і наповнилися страху та жаху невірні, і побігли, тільки самі ті залишилися із мучениками, котрі в Христа повірили. До них промовили святі: "Не бійтеся, бо заради вас те сталося, тож хай тим дощем таїнство хрещення на вас здійсниться". Коли ж усі одноголосно славу возсилали, побачили безліч ангелів, котрі сходили, вони білими одежами людей новопросвічених одягали, являючи, що душі їхні є очищені вірою святою та водою, яка з висоти на них зійшла. Загас і вогонь од того дощу, і ложе розжарене вистигло, і встали святі живі та здорові, тільки тіла їхні чорні були, як дерева, котрі у вогні обгоріли.

Цар же знову закликав святих і рече до них: "Хоча і вогонь волхвуванням своїм загасили ви, одначе не уникнете рук моїх, доки чи до поклоніння богам приваблю вас, а чи лютою смертю вас заб'ю". Вони ж, як єдиними вустами, відповіли: "Убий нас, як бажаєш, а не відкинемося від Єдиного, котрий на небесах живе, Бога, який уготував нам вічне життя". Цар же посміявся й каже: "Діти мої і друзі, коли ви одного шануєте Бога, то і я не примушую вас до багатьох богів, тільки одного, того, якого я пошановую і якому поклоняюся, бо і я маю одного бога, його ж бо більше за інших люблю і шаную, і це є Дій великий, від усіх богів найперший, йому ж бо одному й ви зі мною поклонітеся — щодо інших богів, то як собі хочете на ваше зволення, досить-бо й одного пошанувати". Блаженний-бо Анемподист рече до царя: "У який спосіб велиш воздати честь єдиному Богові?" Цар же, почувши це, порадів, гадаючи, що хочуть поклонитися поганому його Дієві, і каже до них: "Підіте, діти мої, зі мною до храму великого Дія і, побачивши, що я чиню, так і ви чиніте, — і поклонимося вкупі моєму богові". Святі ж сказали: "Ти, царю, як установив був, так і молися, а ми, як здавна навчилися, так помолимося". Цар не збагнув, що вони кажуть, а порадів, гадаючи, що схилилися вже до його ідолопоклонства, і каже їм: "Чому раніше не зволили пристати до нашого єдиномисля, та ж не прийняли б таких мук були; зараз же простіть, що образив я вас, обіцяюся воздати вам великою своєю любов'ю". І повелів наготувати царську свою колісницю, щоб поїхати до храму Дієвого, і, сівши на неї, покликав до себе святих мучеників, щоб із ним сіли. Святі ж бо відповіли: "Ні, царю, ногами підемо, щоб не було зачіпки". І так дійшли до того мерзького храму. Взяв їх за руки цар, увійшов із ними до храму й почав кричати: "Великий бог Дій і велика сила його, прийдіте, улюблені мої, і раніше мене помолітеся великому богу Дію". Святі ж відповіли: "Як велиш, так і учинимо!" І поклали знамення хресне на чолах своїх, упали на коліна і, руки до неба звівши, почали молитися до Бога, в Тройці єдиного, Отця, і Сина, і Святого Духа. Відтак струснулося місце, і храм почав валитися — цар же, злякавшися, вибіг геть з усіма, котрі з ним були, і впав храм із ідолами, та й усе, що було в храмі, розбилось у порох. Святі ж неушкоджені були від падіння храму отого й веселилися через силу Христову, насміхаючися над неміччю язичницьких богів. І розпалився вельми цар ярістю на святих і рече до них: "Чи ж таке ваше до Дія навернення й поклоніння? Чи ж така ваша молитва, що волхвуванням своїм храма ви розорили й богів побили?" Святі ж відповіли: "Як віддавна навчилися, так і молилися єдиному Богові, Творцеві всього світу, волхвування ж не знаємо, і не від якогось волхвування, але від всесильного імені Божого, якого ми закликали в молитві, упав поганий храм із нечистими вашими богами".

Цар же повелів приготувати три казани і наповнити їх оливом, сіркою та смолою, посікти на дрова старі кораблі й ними розпалити великий вогонь під казанами. Коли ж це сталося, і казани вельми були розжарені, кипіли й клекотіли, святих було почеплено ланцюгами і звішено згори в казани спершу до пояса, тоді до грудей, а потому до шиї. Вони ж у тих муках позирали до небес, кожен із них свою від Давидових псалмів пісню співаючи. Блаженний Пигасій говорив:

Бо в Тебе джерело життя,
У Твоїм світлі побачимо світло.
Великий же Анемподист: Ноги мої стали на правоті, 
І світильник ногам моїм закон Твій, і світло стежкам моїм.
Блаженний-бо Акиндин:
Охопили нас болі смертні,
Біди адові обходять нас,
Та оскільки крізь вогонь проходим,
Сам-бо, Господи, виведи нас у мир.

І так святі в казанах молилися, неушкоджені від киплячого олива, та сірки, та смоли пробуваючи, і ланцюги самі від них скинулися, відпали, і вийшли святі здорові перед усіма, що дивилися; від них багато хто вельми дивувався на дивне оте чудо, пізнали істину й прославили Христа, повіривши в Нього. Також і один із мучителів, на ім'я Афтоній, бачачи це чудо, повірив у Христа і закликав, кажучи: "Великий є Бог християнський!" А до царя прорік: "Безбожний і людиноненависниче царю, чому не залишиш цих людей, адже ми більше утрудилися, мучачи їх, аніж вони, терплячи, а ти залізний та кам'яний і не зм'якшиш серця свого!" Цар же повелів тоді відсікти йому голову. Афтоній же, почувши цареву відповідь, що сказав усікти його, звів очі на небо і мовив: "Слава Тобі, Господи Ісусе Христе, Боже, в якого Християне вірують, це ж бо і я вірую в Тебе і поклоняюся Тобі, і за Тебе вмираю, спаси-бо мене, недостойного, за великою милістю своєю". Приступив до нього кат, наклав шнура на шию його, щоб вивести його за місто на усічення; він же, глянувши на святих мучеників, каже: "Господинове мої й отці! Не згадуйте мойого зла, яке творив вам, мучачи вас за повелінням нечестивого царя, але моліте Бога за мене, нехай відпустить мені гріхи мої і причислить мене до лику тих, котрі вірять у Нього, і хай подасть мені побачитися з вами у Його царстві". Святі ж мученики відказали йому: "Радуйся, брате, що раніше нас підеш до Христа, і добронадійний будь, що знайдеш у Нього милість, і воздасть тобі за вірою твоєю". Афтоній же поцілував святих і відійшов, ведений, за місто і, закликаючи пресвяте Ісуса Христа ім'я, підхилив під меча шию свою і, бувши усічений, пішов, радіючи, до Господа. Християни ж, узявши тіло його і чистим обрусом обвивши, поховали чесно, як Христового мученика.

Акиндина ж, Пигасія та Анемподиста повелів цар у шкіряні міхи зашити і вкинути в море. Коли ж це сталося, явився святий Афтоній із трьома ангелами і, ходячи морем, узяв тих святих мучеників із моря, звільнив од міхів і поставив їх на суші живих та здорових, ніби ніколи зовсім не страждали. Почув цар, що живі ті святі мученики, розгнівався на воїнів, яким доручив святих, щоб укинули їх у морську глибину: гадав-бо, що не послухали його і відпустили їх на волю, через те воїнам тим спершу руки відсік, а було їх числом чотири, тоді в морі їх потопити повелів. Вони ж, приймаючи кончину, закликали Господа нашого Ісуса Христа, сповідаючи ім'я Його святе, віруючи і молячись Йому, — і так у водах морських потоплені були.

Святі ж мученики Акиндин, Пигасій та Анемподист знову були схоплені, і в темниці зачинені, і в колоди забиті. Цар же, знічений, пішов у спальню свою і, лігши на ложі, закликав бояр своїх, говорячи до них із гнівом, що його самого залишили трудитись у суді, який чиниться над християнами, і в мученні їх не допомагають йому ані в чому: ні словом, ні ділом. Вони ж відповіли, сказавши, що то непотрібна річ, щоб управлятися в таких судах і бути причетними до покари неповинних християн. Сказав їм цар таке: "Чому стояли вчора і третього дня, затуливши вуста свої руками?" Один же із бояр, на ймення Єлпидифор, засміявшись, рече: "Лаяли в умі нашім безум'я твоє. І ми досі недобророзумні були, тебе слухаючи". Цар же одному юнакові із наближених казав ударити в лице Єлпидифора. Побачивши це, всі бояри почали обурюватися і мовили цареві: "Знай, царю, що ми не є, як ти". Цар же, побачивши, що всі бояри однодушні із Єлпидифором, побоявся і не хотів їх більше гнівити, тож сказав: "Вибачте мені, що з великої печалі зсум'ятився розум мій!" І бояри, покинувши царя, відійшли, вже ж бо й ніч наставала. Цар же, більше терзаючись серцем од ярості, гадав і святих погубити, й боярам помститися. Назавтра повелів святих мучеників кинути у рів, що мав люте гаддя, але й там пробули неушкоджені і явленням ангельським утішені, і цілі звідтіля виведені були. Тоді їх підвісили і шарпали аж до кісток, але знову без ран віднайшлися. І вже не знав, що більше чинити цар, тож осудив їх на усічення. Коли ж ішли святі за місто на усічення, численний люд віруючих рушив за ними, плачучи й кажучи: "Раби істинного Бога, пощо нас залишаєте без повчання?" Святі відповіли: "Бог милосердний подбає про вас, як знає і як хоче, тільки безсумнівно віруйте в Нього, і Він дасть вам, що буде корисно".

Дехто із слуг царевих побіг до царя і звістив, що весь народ приліпився до тих трьох християн і не дадуть посікти їх. Цар же сказав: "Виведіть триста озброєних воїнів, нехай і людей, що слідують за тими звабниками, посічуть". Слуги повідали йому, що деякі бояри є серед тих людей, — Єлпидифор також там є, — і запитали, чи можна і тих посікти з іншими? Цар же повелів закликати Єлпидифора перед себе. Єлпидифор узяв із собою трьох інших сановників і прийшов перед царя. Цар же поник долі, довго сидячи мовчки, тоді звів голову й рече: "О Єлпидифоре, до чого зволили ви, покинувши батьківських богів, а до лестивих християнських приєднавшись? Знай же, що не помилую жодного, хто вірить Розіп'ятому". Єлпидифор же відповів: "Що хочеш, чини, готові-бо ми за розіп'ятого Христа вмерти, бо то Бог один є істинний та правдивий і немає іншого, крім Нього. Всі-бо твої боги бісами є, їх ми відрікаємося і відметаємося поганих їм жертов і про тебе, служителя бісівського, не дбаємо". Тоді цар засудив їх на смерть і таку видав супроти них постанову:

"Єлпидифора і всіх, котрі з ним, що покинули пресвітлих богів, які життя цього відкинулися і на смерть зволили, повеліваємо посікти мечем, аби прийняли те, що самі шукали, а хто захоче взяти й поховати тіла їхні, той нехай ховає без боязні".
І тоді взяли їх воїни, повели за місто до святих мучеників і до всього народу, що у Христа вірував. А коли перед усіма було прочитано цареве повеління, підняли всі голоси свої, кажучи: "Слава тобі, Боже, що дав Ти нам путь добру, аби, відійшовши від темного і звабного цього світу, прийшли до Тебе, Бога нашого, і поклонилися престолу Твоєму й побачили Тебе, неприступне Світло". І почали цілувати один одного. Воїни ж обступили їх і посікли, і упало від меча в той час до семи тисяч тих, котрі повірили у Христа зі святим Єлпидифором. Акиндин же, і Пигасій, і Анемподист не були посічені, але, за повелінням царевим, знову замкнені у темниці.

Назавтра повелів цар розпалити вогненну піч, щоб спалити в ній святих мучеників. І коли виведені були святі із темниці, сказав до них цар: "Чи бачите піч оцю, це задля вас уготовано її?" Блаженний же Акиндин мовив: "Більше тобі піч уготована в геєні вогенній, щоб у ній із тезоіменитими тобі бісами спалений був навіки". Цар же із гнівом рече: "Чи ж я біс є?" Відповів святий: "І діла твої, і ім'я твоє біса із тебе показує, чиниш-бо по-бісівському, і ім'я твоє зветься "цар бісам", і добре тебе назвала мати твоя Саворієм, бо бісам ти спільником є". Цар же до наближених каже: "Просіть матір мою, хай прийде до мене сюди". Коли ж прийшла мати його, встав із престолу свого і честь віддав, посадивши її поблизу себе, та й мовив: "Скажи мені, мати моя, що це в мене за ім'я?" Відповіла мати: "Діда свого ім'я маєш, дід-бо твій Саворієм називався, то й тобі дали ім'я Саворій". Цар же показав пальцем на святих і рече: "А ці беззаконні кажуть, що бісівське у мене ім'я". Мати його на те посміялася, уже-бо вірила у Христа, але таїлася перед лихим сином своїм. Побачив цар, що мати сміється, збісився ярісно і, кинувшись на неї, почав по лиці бити її. Вона ж бо, тікаючи, схопилася за ноги святих мучеників і, плачучи, сказала: "Спасіть старість мою, раби Христові, бачу-бо, що не тільки іменем, але самою істотою біса й сатану цього окаянного я народила!" Побачив цар, що й матір його вірить у Христа, осудив її зі святими мучениками вкинути в огненну піч. А ще від наближених воїнів повірило числом двадцять і вісім, і всі із Акиндином, і Пигасієм, і Анемподистом, та з блаженною матір'ю царевою були вкинені в піч і у вогні, молячись, віддали Богові святі душі свої. Достойні ж бачили лик святих ангелів, котрі співали охрест печі й приймали душі святих, і добропахтіння невимовне відходило від мученичих тіл. Коли ж погасла піч, і цар відійшов до палацу, і всі розійшлися, деякі із вірних, прийшовши до печі, знайшли тіла святих цілими й неушкодженими від вогню, тож, узявши їх, поховали чесно, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога, славленого навіки. Амінь.

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського) .