Павло ІсповідникЦього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святого преподобного Павла Ісповідника, архієпископа  Царгородського.

Коли Константій, син великого Константина, тримав скипетри Грецького царства, підняли гоніння на благочестивих злочестиві аріяни, маючи посібника самого царя, котрий був зваблений тією ж єрессю. У той час Церква Христова була у великому зніченні та розорі, мало мала стовпів, що її утверджували, бо святий Атанасій Олександрійський, великий захисник православ'я, зі свого престолу був прогнаний, а святий Олександр, патріярх Царгородський, змінив дочасне життя на життя вічне. Коли ж помирав блаженний Олександр, обступили словесні вівці ложе свого пастиря й запитали: "Кому залишаєш нас, дітей своїх, отче? Кого замість себе ставиш нам пастирем, котрий би твоїми слідами пішов, управляв добре Христовою Церквою?" Він-бо подав їм двох чесних мужів: цього блаженного Павла, родом із Солуня, саном же пресвітера, і Македонія-диякона — і сказав до них: "Коли хочете мати учительного пастиря, котрий сяє чеснотами, оберіте собі Павла, коли ж хочете тільки добровидного мати і чесного зовнішньою оздобою, то оберіте собі Македонія. Це промовив до своїх овець завждипам'ятний патріярх Олександр і відійшов до Бога.

Зібрався собор, і радилися, кого із тих двох вивести на патріяршого престола — Павла чи Македонія. Учинилася суперечка в соборі поміж православними й аріянами, їх-бо було там багато. Православні хотіли блаженного Павла, а аріяни хотіли більше Македонія, однак переміг бік православний, і вибрано було цього святого Павла на патріярха в церкві святої Ірини, і на престола був виведений та й почав пасти добре вручене собі стадо. Цар же Константій не був тоді в Царгороді, але в Антіохії пробував, і той вибір учинився без нього, через це не доброзволив щодо блаженного Павла. Коли ж повернувся цар із Антіохії до Царгорода, почав вельми гніватися на святого патріярха, котрий без його волі вийшов на архиєрейського престола. І науськаний був од аріян, зібрав собор неправедний і скинув із престола святого Павла, неповинного й чесного серцем, Церкві Христовій вельми корисного; бо й премудрістю, і життям блаженний той отець був світлом світу і сяяв у Церкві, як зоря ранкова поміж хмар.

Коли скинули його, поставив цар патріярхом Євсевія Никомидійського і знову відійшов до Антіохії, а Євсевій був єретик злочестивий і почав збуряти Церкву своїми неправедними вченнями і єресями запаморочувати її, намагаючись, скільки сили, від сповідання віри викоренити Омоусіон, тобто Єдиносущне, щоб не пошановувалися ці слова: "Народжений, а не створений, єдиносущний Отцю", — не сповідав-бо злочестивий Сина Божого, що той є Бог і Богові Отцеві рівний. А блаженний Павло після скинення свого із патріяршого престола пішов у Рим — тоді-бо Римська Церква була у благочестивій єдності із Церквами Сходу і папа тримав з ними одну православну віру. Прийшов тож святий Павло до Риму, знайшов там великого Атанасія та інших численних єпископів, вигнаних Євсевієм, і пробував із ними. А Євсевій, бажаючи і в Римі не дати мирно пробувати Атанасію та Павлу, написав на них наклепи до Юлія, папи Римського. Той-бо прийняв послання від Євсевія, пізнав у ньому неправдивого наклепа на неповинних служителів Божих і порадив Атанасію, і Павлу, й іншим єпископам відійти на свої престоли. Допомагаючи їм, писав до східних єпископів, щоб прийняли їх люб'язно і щоб не забороняли їм посісти свої престоли. Відійшли-бо із Риму, кожен до своєї Церкви ідучи, і розіслали ті, що принесли від папи, писання до тих, котрі їх скинули. Прийняли вони і, намагаючись знову брехнею прикрити правду, намислили знову зібрати собора в Антіохії, а Юлію-папі подбали писанням відповісти; Євсевій же того не взнав, бо невдовзі помер.

Благочестиві люди із Константинового града із радістю прийняли Павла і ввели до церкви. Ті ж, що були в Арієвому злочесті, побачили, що після смерті злочестивого їхнього єпископа Євсевія знову виведено благочестивими блаженного Павла на архиєпископського престола, зібралися в іншій церкві й поставили собі єпископом злочестивого Македонія. Було тоді сум'яття велике в місті й багато людей від бійок та крамоли, що були там, побиті й померли. Почув про це Константій-цар, який був у Антіохії, і, посилаючи до Тракійських країв воєводу Єрмогена, повелів йому вигнати Павла із церкви. Прийшов-бо Єрмоген до Константинополя, збурив усе місто, примушуючи народ, щоб вигнали із церкви неповинного святого патріярха Павла, і від цього велике сум'яття піднялося, спротивився-бо вельми народ Єрмогенові; він-бо захотів силою воїнських рук вигнати Павла із церкви. Тоді безліч людей із великим гнівом кинулися на нього і, дім його вогнем запаливши, самого поволочили і вбили.

Почув-бо цар Константій про забиття воєводи Єрмогена, невдовзі від Антіохії досяг Константинограда і блаженного Павла викинув із церкви і від міста відігнав, а на все місто гнівався, що не тільки без повеління його поставили Павла, але й на бійки численні і на повстання заради нього піднялися, — і багато тоді загинуло, та й воєвода забитий був. Через це відібрав од міста половину царського дарування, що батько його, благочестивий цар Константин, місту дарував, було ж оте дарування: вісім тисяч хліба щодня давали; забрав-бо від міста чотири тисячі, а Македонія, єпископа-духоборця, місту поставив, і знову до Антіохії відійшов. Блаженний-бо Павло подався до західних країн і прийшов до благочестивого тоді папи Римського Юлія, розповів усе, що з ним трапилося, також і цареві Консті сказав. Написав-бо цар Конста до брата свого Константія, також і папа [написав], щоб прийнятий був на свого престола Павло як благочестивий, і дав послання блаженному Павлові. Прийняв той від царя й папи писання, відійшов до Константинограду й прийнятий був із великою радістю від вірних і введений до церкви. Писання ж, принесені із Риму, послав через одного знаменитого мужа в Антіохію до царя Констанція; той-бо, прийнявши, взяв собі за докір братнє послання і обернув його в ніщо. Розгнівався ще більше на блаженного Павла, що знову без його повеління прийняв престола і невдовзі послав повеління до Константинограду, до єпарха Пилипа, повеліваючи Павла із престолу скинути і від церкви відігнати, а Македонія знову ввести. Єпарх же, боячись народного повстання, щоб не учинили йому так, як воєводі Єрмогену, замислив таємно звести Павла із престолу і через це, потаївши цареве повеління, увійшов до двору, що був поблизу моря і де всенародну збирали данину, назва йому Зевксип, кладучи причину, що хоче щодо данини учинити дізнання, і звідтіля улесно, з честю закликав до себе блаженного Павла, ніби на якусь таємну для загальної користі нараду. Той-бо в блаженній простоті, нічого не підозрюючи, прийшов. Єпарх же, боячись численного люду, що навколо стояв, прийшовши із святим, не чинив нічого явно, а таємно: взяв-бо блаженного за руку і, бесідуючи із ним, зайшов до внутрішнього двору. Повелів відтак відчинити задні ворота, що були до моря, і, вивівши ними блаженного, сказав йому про цареве повеління. І посадив його на корабля, який був до того наготований, і перевезено було святого під наглядом на вигнання. Повелено йому в Солуні жити, бо то була й батьківщина його, в усі довколишні міста ходити йому безбоязно не заборонено, тільки нехай не осмілюється повернутись у східні країни.

Після ж вигнання блаженного Павла єпарх із вищеназваного двору пішов до церкви і сів на колісниці із Македонієм — багато озброєного воїнства оточило їх. Чутка ж дійшла швидко до вух народу, і запалився великим гнівом — побігли всі благочестиві із завзяттям до церкви, туди ж аріяни побігли, й один одного намагалися випередити й швидко до церкви дістатися. Єпарх же був поблизу церкви і не зміг до неї зайти через численний, що збігся, люд. Зсадив-бо Македонія із колісниці, воїни на потребу відтіснили народ, але від великого стиску люди не могли відступити. Воїни подумали, що їм противиться багато людей, роз'ярилися вельми і почали їх зброєю побивати, прокладаючи дорогу до церкви єпархові та Македонію, — і було уражених три тисячі сто п'ятдесят, деякі і з воїнів убиті, інших з-між людей пригнічено було, а всьому винуватцем був злочестивий Македоній. І сидів на престолі патріяршому на цареве бажання і від сили воїнської, а не за церковним уставом — таке насилля святій Церкві і люте вбивство учинили беззаконні аріяни.

У той час цар Константій побудував велику церкву святої Софії і з'єднав спільною загорожею із церквою Ірини, не мучениці Ірини, а Христового миру, яку великий цар Константин збудував.

Минув немалий час, і блаженний намислив від Солуня до Коринту піти. І повернувся до Риму, там знову зустрів великого Атанасія і розповів йому все, що з ним трапилося. Обидва ж укупі розповіли про себе цареві Консті. Той-бо із великим гнівом написав братові, щоб надіслав йому зі Сходу трьох єпископів, котрі дали б слово про скинення та вигнання Атанасієве та Павлове і щоб принесли ще ненаписаний виклад віри. Таке послання прийнявши від брата, Константій, ще перебуваючи в Антіохії, побоявся братнього гніву і послав до нього чотирьох єпископів: Наркиса Киликійського, і Теодора Тракійського, і Мариса Халкедонського, і Марка Сирійського. Вони-бо, прийшовши в Рим до царя, не сміли в бесіду та змагання вдаватися із Атанасієм та Павлом, потаїли й віру свою єретичну, яку виклали в Антіохії, і, іншу склавши, вдалися до царя Консти. А написано там було таке:

"Віруємо в єдиного Бога, Отця Вседержителя, Творця й Будівника всього, що є на небесах та на землі, і в Єдинородного Його Сина, Господа нашого Ісуса Христа, предвічно від Отця народженого, Бога від Бога, Світла від Світла, що Ним усе сталося, що є на небесах і на землі видиме й невидиме, Словом є і премудрістю, і силою, і життям, і Світлом істинним, який в останні дні заради нас вочоловічився і народився від святої Дівиці, розіп'ятий був та й помер, і похований, і воскрес із мертвих на третій день, і зійшов на небеса, і сидить праворуч Отця, і Який прийде на кінець світу судити живих та мертвих, і віддасть кожному за ділом; Його ж бо царство неприпинне є і пробуває у безконечні віки. Віруємо ж і у Святого Духа, що є Параклит, що Його обіцяв апостолам Господь, а після вознесіння Свого на небеса послав їм Його, Ним-бо освячуються істинно й чисто душі, котрі вірують у Нього. Тих, що кажуть, що Син є від іншої істоти, а не від Бога Отця і що був час, коли не був Син, таких не приймає свята соборна апостольська Церква".

Такий виклад віри єпископи ті подали царю та іншим багатьом і відійшли до Риму. Після трьох же літ знову східні єпископи учинили собора, інший Символ віри склавши, і послали єпископам, які були в Італії. Вони ж через велику кількість слів та поширені речі, не прийняли цього, задоволені бувши тим ісповіданням віри, що його виклали божественні отці, котрі були в Никеї. Через те, що утворилися від обох країв численні незгоди та сум'яття, повеліли обидва царі, щоб зібрався собор у Сардикії щодо сповідання віри і щодо Атанасія й Павла, аби щодо них із зізнанням рішення учинили, — було-бо те в одинадцяте літо після смерті великого Константина. Зібралося-бо із Заходу в Сардикію єпископів більше трьохсот; зі Сходу ж тільки сімдесят і шість — не хотіли-бо східні прийняти західних і соборну бесіду доти, доки не відженуть од себе Атанасія та Павла; були-бо ті східні уражені Арієвою єрессю і боялися вдаватись у бесіду із Атанасієм та Павлом, поборниками благочестя, через те хотіли, аби ті не були у святому соборі. Отож Протоген, котрий був єпископом у Средці, і преподобний Кудровий, і всі, що були з ними, сказали тим східним: "Ми тут зібралися не тільки заради єдиносутності, аби вірити, що Син є єдинодушний із Отцем, але й заради Атанасія та Павла". Почули те східні, віддалились од західних і, повертаючись, досягли міста Филипполя, що в Македонії, і там учинили нечестиве сонмище, дерзнувши явно єдиносутність анатемі віддати, щоб не був ісповіданий Син як єдиносушний Отцю, і ту свою єресь писаннями розіслали по своїх єпархіях. Довідавшись про те, єпископи, котрі були на соборі в Сардикії, спершу засудили тих єретиків, що дерзнули учинити таке нечестя, також осудників Атанасієвих і Павлових із ступенів їхніх скинули й утвердили приділ праведної віри, установлений у Никеї: тих, що не ісповідують Сина як єдиносущного Отцю, віддати анатемі.

По тому цар Конста писав до брата свого Константія, просячи його, щоб Павло й Атанасій прийняли свої престоли, і тоді Павла послав у Царгород, давши таке послання:

"Атанасій ще в мене є, Павла ж посилаю до тебе, щоб повеліла твоя держава прийняти йому свого престола".

Також і Атанасію, як довідався, що були прогнані через благочестя та брехнею оклепані, приклав у посланні й гостріші слова:

"Коли не повелиш бути такому, то сам я із силою та зброєю прийду на тебе і без твого бажання віддам їм церкви і посаджу їх на їхніх престолах".

Дістався ж святий до царя Константія, віддав йому те писання від брата його Консти. Він же прийняв і прочитав, злякався братової погрози і вигнав із церкви Македонія, а блаженного Павла на престола вивів. Також і Атанасія, закликавши до себе писаннями своїми, послав в Олександрію, щоб той прийняв свого престола, — і була радість велика вірним од пастирів своїх. І прожили деякий час у тиші великій, тішачись ученням богоодуховлених великих усього всесвіту вчителів: Атанасій-бо в Олександрії, а Павло в Царгороді взяли управління Христовою Церквою, що просвічує світ благочестям, а тьму єресей Арієвих далеко відганяли.

Минув достатній час, Магнентій, вождь воїнів царя Консти, порадившись із змовниками своїми, убив пана свого під час ловів. Коли вбитий був добрий той і благочестивий цар римський Конста, тоді підняли голови свої аріяни і почали гоніння на благочестивих. Спершу на поборників благочестя, учителів всесвіту, постали, на Атанасія та Павла; Атанасій-бо сам від престолу свого втік, боячись рук аріянських, бо вбити його шукали, а блаженного Павла послали в ув'язнення до Кукусів вірменських, і був зачинений у хоромині, де, коли якось служив він Божественну Літургію, напали на нього аріяни і задавили омофором його — і так віддав душу свою Господу. А Македоній знову зійшов на патріяршого престола в Царгороді і невимовно утискав Божу Церкву, гонячи і вбиваючи правовірних: єпископів благочестивих скидав, а замість них єретиків ставив, маючи собі посібника єпарха Пилипа; багатьох, усяко мучивши, погубив — тих, котрі не хотіли мати з ним поєднання; у добровірних жінок сочки, у великих ковчегах пригнітивши, силою виривав, а іншим ножами відрізати велів; іншим, вуста залізом розтуливши, силою причастя аріянське вкладав; іншим носи та вуха, за його повелінням, аріяни відрізали; інших вогнем припікали — таке було гоніння на правовірних, — і нещадно проливалася кров християнська. В той час і двох клириків, Маркіяна й Мартирія, нотаріїв блаженного Павла, які були поборниками благочестя, аріяни мечами забили. Простяглося мучительство Македонієве аж до країни Пафлягонської — прочув-бо, що там безліч православних пробуває, послав три загони озброєних воїнів у ту країну, щоб мечем примусити благочестивих до з'єднання з аріянами. Почули про те вірні, які жили в місті Мантіні, що йдуть воїни, прислані від аріян, розпалилися ревністю й зібрались усі воєдино. Схопили хто що мав: хто сокиру, хто косу, а кінні — дрючки — і побігли супроти воїнів, що наближалися. І учинили міжусібну битву: упало багато людей з обох боків, із воїнів мало хто живий утік, і від громадян немало було забитих — такому кровопролиттю винуватцем був проклятий той єретик Македоній. А коли без повеління царського дерзнув викопати із землі мощі благочестивого царя Константина Великого і перенести на інше місце, тоді вся Церква залилася кров'ю, багато-бо в тому ділі не доброзволювали, бійку та вбивство поміж себе учинили. Про це довідався цар, уразився на Македонія та єпарха Пилипа, — були Македоній із патріяршого престолу, а Пилип із єпархства, за повелінням царським, скинуті. Одначе єресь Арієва та Македонієва ширилася й утискала Божу Церкву проздовж чотирнадцяти літ аж до Теодосієвого царства. Той-бо зібрав собора святих отців у Царгороді, єресь скинув, а благочестя підняв і мощі святого та блаженного сповідника Христового Павла переніс із Кукус вірменських до Царгорода із великою честю, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа.

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського).