мученик Яків ПерсянинЦього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святого мученика Якова Персянина та преподобного Паладія.

Яків-мученик був із країни Персидської, од міста, названого Єлапи, народжений від християнських батьків і доброчесно вихований. Він узяв собі за дружину християнку і жив при великому багатстві й честі, був улюбленцем у перського царя Ісдігерда, і від нього старійшиною учинений у царській палаті. Трапилося йому, як людині, звабитися численними добродіяннями та почестями царськими й відпасти від віри — і приніс із царем жертви ідолам та поклонився їм. Це ж почувши, мати й дружина його написали до нього послання і послали йому швидко. Було там написане таке: "О, окаянний! Пощо залишив ти Бога, Царя Небесного, заради людської честі, догоджуючи тимчасовому цареві, — погубив ти життя безсмертне. Служачи тлінному, відкинувся ти нетлінного, істину ж у брехню змінив ти, віру Христову залишивши, прийняв ти звабу диявольську. Смертному царю повинуючись, зневажив ти Суддю живих та мертвих; заради любові людської недостойний став і любові Божої і від доброї сподіванки ти відпав. Плачемо про тебе й ридаємо, що, бувши сином світла, учинився тепер сином тьми та геєни. Знай — бо, що коли не відвернешся від тієї диявольської зваби і не повернешся до Бога, то не матимеш із нами частки, не бажаємо тебе й бачити, коли ти ідолопоклонник. Тож коли гнів Божий досягне царя та друзів його, то й тебе, — тоді заплачеш гірко, бачачи себе мученого у вогненній геєні. Тим-то молимо тебе зі слізьми: навернися до Христа і подбай уникнути кари Божої, що йде на вас".

Таке писання від матері та дружини віддано було Якову, який був тоді із царем поза містом, його він узяв і прочитав, уразився й сказав подумки: "Коли мати моя і дружина моя відчужуються мене, як відвернувся від Христа, і не бажають мене бачити, що ж мені станеться у майбутньому віці, коли прийде Бог судити живих та мертвих і воздасть кожному за ділами його?" І знову старанно прочитав писання і заплакав вельми, і, ридаючи, каявся у гріху своєму. Відтак сказав подумки: "Знаю, що вчиню, аби до кінця не загинула душа моя. Пробуду біля милосердя Божого але стільки невідступно, доки відчинить мені. Знаю-бо, що відчинить, бо є добровладнаний та милостивий і не бажає смерті грішного, але з веселощами прийме того, що кається". Так він плакав і до себе говорив, деякі ж із нечестивих, це побачивши, спізнали, що християнин він є, і пішли звістити цареві. Цар-бо прикликав його до себе та й каже: "Повідж нам істину, чи ти назарянин?" Відповів Яків: "Так, назарянин я є". І рече цар: "Отож волхв ти?" Відповів Яків: "Ні, не волхв, але християнин". Цар же мовить: "Окаянний та невдячний, чи не прийняв ти дарів і честі від мене і від мого батька?" Відповідає Яків: "Де тепер батько твій? Тліє у гробі із мертвим тілом, а душа його в пекло кинута". Розгнівався цар вельми, почувши це, та й каже йому: "Чи ж таку подяку воздаєш любові моїй, якою насолоджувався дотепер, і мені супротивиш, про батька мого лихословиш. Знай-бо, що смерті заслужив ти, одначе не мечем тебе погублю, нехай не так помреш, а численними муками тебе довго мучитиму й віддам тебе гіркій смерті". Святий же Яків відповів: "Що хвалишся вчинити, о царю, чини швидко; знай же, що не застрашать мене твої слова, котрі є подібні до вітру, що на камінь віє, і погроза твоя не жахне мене: не боюся-бо смерті, знаючи, що смерть тимчасова не є смерть, але сон; та ж бо зі сну встануть усі люди від гробів у страшне пришестя мого Христа". Мовить цар: "Нехай не зваблюють тебе назаряни, називаючи смерть сном, й не учать її не боятися, а її й царі бояться". Відповів святий: "Праведним смерть за спокій буде, а вам, невірним та грішним, початком вічної муки". Тоді цар, закликавши радників та друзів своїх, радився з ними, якими муками погубити Якова. А по тому видав на святого такого присуда: на пострашення й інших невірних персів, від яких Яків відлучився вірою, кожен вуд його на покару буде відрізано.

Тоді взяли мучителі за царевим повелінням і повели святого на місце мучення, щоб роздробити його на частки. Ішли ж бо слідом за ним численні знайомі із сановитих, і з воїнів, і люди з міста без числа, бажаючи бачити страждання й кончину його. Він-бо, прийшовши на визначене місце, вмолив мучителеві дати час йому для молитви. І звів очі свої на небо, молячись і кажучи: "Господи, Боже мій! Почуй мене, раба Свого, і, побачивши із висоти Своєї святої, подай мені силу й мужність у час оцей, щоб перетерпів болі оці. І воздам кров'ю своєю за прогріх мій, що відкинувся Тебе, Творця і Владики мого, сповідую ім'я Твоє святе, і кладу душу свою за Тебе. Ти ж, Господи, пошли мені поміч у терпінні, щоб побачили вороги Твої й посоромилися, що Ти, Господи, допоміг мені й утішив Ти мене".

Так святий помолився, і приступили мучителі, оголили його, розтягли йому руки й ноги та й кажуть: "Що тепер хочеш учинити, Якове? Послабу тобі вже нема, бо повелено плоть твою роздробити на частки: пальці рук твоїх та ніг і все тіло твоє від шиї до литок кроїти, а по тому й голову маємо відсікти. Роздивися, що тобі ліпше: чи покоритися волі царській і лишитися живому й цілому та здоровому, чи в лютих отих муках гірко померти?" Також і від друзів деякі плакали за ним, кажучи: "Пощо марно губиш душу свою, пожалій себе й красної юності своєї не погубляй, учини волю цареву й поклонися богам його, нехай живий будеш, а своєму Богові потай служи, коли бажаєш". Розтулив святий вуста свої та й каже: "Не плачте за мною, але плачте за собою і за дітьми вашими, я ж бо у спокій іду, ви ж у вічних муках загинете. Роздробляючи мені вуди, випросите мені нерозлучне й невимовне воздаяння на небесах, а собі численні мучення в пеклі, щоб із бісами, яким поклоняєтеся, були палені навіки". Один із приставників царських почав катівство, кажучи: "Чого стоїте, дивлячись на нього, починайте чинити повелене вам".

І тоді один узяв праву руку святого й відрізав йому великого пальця. Блаженний же, позираючи на небо, сказав: "Помічниче мій і Уповання моє, Господи Боже, великий у міцності, через перст Твій Божий, який проганяє бісів, прийми цього пальця, котрий заради Тебе, за попустом бісівським, відрізаний, як гілка од дерева, і милостивий мені будь, бо із винограду відрізаються гілки, але лоза більше зеленіє, і більше росте, і приносить більший плід".

Приставник же царський, милосердствуючи до нього, каже: "Пожалій себе, Якове, і послухай повеління царського, це ж бо всі жаліємо про тебе. Поклонися богам, щоб живим бути! А про відрізаного пальця не сумуй; є лікарі, котрі тебе зцілять, тільки більше не зволяй губити здоров'я і краси юності своєї".

Блаженний же рече до нього: "Чи не бачиш лози виноградної, адже коли обрізається віття її у час, як починає від сонця нагріватися земля, при кожному відрізаному місці проріст з'являється". Коли ж бо лоза різана буває, то на те, щоб у майбутньому проростила прорість і принесла плода. Наскільки ж більше вірна людина посаджена у винограді Бога вишнього і приєднана до істинної лози, Сина Божого, Який сказав: "Я виноградина, ви — галуззя". Той, що відрізається тепер тимчасовою смертю, у майбутньому віці воскресне цілий, зеленіючи приростом нетлінної слави і носячи плода вічного воздаяння".

Коли це святий сказав, приступив мучитель і відрізав другого його пальця. Святий же Яків, терплячи, сказав: "Прийми й другу віть од саду свого, що його насадила десниця Твоя, Господи!" Було у святого лице світле і радості наповнене, ніби насолоджувався від якихось веселощів.

Й урізали третього пальця його. Він же рече: "Од трьох, котрі у світі, спокус звільнений, благословлю Отця, і Сина, і Святого Духа, і з трьома юнаками, спасенними від вогню, ісповімся Тобі, Господи, і в образі мученика оспіваю ім'я Твоє, Христе".

І відрізали четвертого пальця його. Він же рече: "Від чотирьох істот прийми хвалення, прийми страждання четвертого пальця, урізаного за ісповідання святого імені Твого".

І відрізали п'ятого пальця. Він же сказав: "Здійснилися веселощі мої, як на весіллі у п'яти мудрих дів".

Хотіли мучителі обрізувати пальці лівої руки й почали говорити йому: "Пощади нині душу свою, Якове, і не погубляй себе, але учини волю цареву, щоб цілий був та живий, аніж на ці муки страждати й померти. Не печалься про пагубу однієї руки, є ж бо багато людей у світі з однією тільки рукою, одначе численними багатствами та честю наповнені і насолоджуються добробутом та всіляким добром на землі". Святий же рече: "Коли пастухи стрижуть овець, то, остригши правого бока, чи ж кидають лівого неостриженим? Я ж овеча Христового стада, який віддав себе у ваші руки заради мого Господа, щоб, ніби вовну, остригали ви члени мої. І вже маю стрижену праву руку, то чи жалітиму лівої? Не пожалію і всіх вудів моїх. Скину й усю тлінну плоть мою, щоб у нетлінне одягтися". Глянувши ж на небо, каже: "Малий і простий є супроти Тебе, Господи, що Богом є великим: умалив був Ти Себе, в наш одягшись образ, розп'яття й заколення перетерпів Ти за нас. Не можу, Владико мій, наслідувати Твої страждання, одначе віддаюся за Тебе на роздроблення та смерть, аби в час воскресіння живого мене цілого підняв Ти".

Коли це він казав, приступили мучителі й урізали першого пальця лівої руки його. Він же рече: "Дякую Тобі, прехвальний Господи, що сподобив мене Ти шостого пальця принести Тобі, Який простяг у шостий день та годину на хресті пречесні Твої руки".

І урізали йому сьомого пальця. Він же рече: "Як вустами із Давидом сім разів у день хвалив я Тебе за судьби правди Твоєї, так сьогодні семи перстами, за Тебе відрізаними, прославляю Твою до мене виявлену милість".

І відрізали восьмого пальця йому. Він же мовить: "Ти Сам, Господи, на восьмий день обрізання за законом прийняв був, я ж восьми пальців обрізання приймаю, щоб від беззаконних та поганих людей відлучитися, єднаюсь же із Тобою, Спасителем моїм, і, вийшовши з тіла, уздрю пресвятеє лице Твоє, його ж бо зріти бажає душа моя так, як бажає олень до водних джерел".

І відрізали дев'ятого пальця. Святий же рече: "В дев'яту годину на хресті віддав Ти духа Свого у руки Отцеві, Христе мій, я ж у болі дев'ятого урізаного пальця подяку Тобі приношу, бо сподобив Ти розпростертому мені бути на урізання вудів моїх за ім'я Твоє святе".

І урізали десятого його пальця. Він же восхвалив Господа й каже: "В десятиструннім псалтирі оспівую Тебе, Боже, й дякую Тобі, Який сподобив мене перетерпіти відрізання від обох моїх рук пальців за десять заповідей Твоїх, на двох скрижалях написаних".

Тоді з-поміж тих, що там стояли, деякі вельможі царські, котрі були друзями святого, гірко плачучи, почали йому говорити: "О, улюблений наш друже! Послухай нас, молимо тебе, й учини волю цареву, щоб зле не помер ти. Не печалься про пальці свої, є ж бо лікарі премудрії, котрі зможуть тебе зцілити, тільки ти себе пожалій, щоб не позбутися солодкого світу цього. Маєш маєтків багато, можеш у спокої пробути, бо коли б убогий ти був, то помислити міг би: яка вже мені надія й користь життя, коли не зможу працювати й живитися? Ти ж бо багатий є і маєш золота багато, то, як тільки сам захочеш, зможеш добре і в насолодах світу цього жити й веселитися із подружжям і з матір'ю своєю, і з любими друзями. Пощо хочеш марно душу свою погубити? Скажи б хоча слово одне, зволяючи волі царській, — і тоді від муки звільнений будеш".

Поглянув на них блаженний і рече: "Ніхто двом панам служити не може" і "Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого царства". Рече-бо Господь мій: "Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний ... І хто не візьме свого хреста і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний". Не послухаю, отож, поради вашої, бо не корисні є мені слова ваші, і знову молю вас: не жалійте мене, але, як повелено вам щодо мене, те й чиніте".

Тоді розгнівалися мучителі, приступили і великого пальця ноги його відрізали. Святий же Яків каже: "Слава тобі, Христе, в Якого не тільки руки, але й ноги пробиті були і кров виточали, сподоби мене, щоб нога оця права, яка постраждала на відрізання правого пальця, стала відтак із рештою праворуч Тебе".

Й урізали другого пальця тієї ж ноги. Він-бо рече: "Подвоїлася на мені держава Божа і Твоя, Господи, милість у цей-таки день, у який я піду, відстраждавши й другого пальця цього відрізання, до Тебе, Бога мого кріпкого й живого, що збавляє мене від другої вічної смерті".

Відрізали і третього пальця і перед ним метнули. Блаженний же подивився на нього, всміхнувся й рече: "Йди-бо в ім'я Троїчне і ти, третій пальцю, до дружини своєї. І як пшеничне зерно, що в землю впало, за Христа, Який триденно воскрес, умерши, численний плід честі матимеш у день загального воскресіння із дружиною своєю".

Урізали четвертого пальця. І рече блаженний: "Чому так прискорбна, душе моя, і чому ти нітиш мене? Уповай на Бога, Який силою чотириконечного хреста спасає мене, та ж бо ісповімся Йому, Який створив мене від чотирьох стихій".

Й урізали п'ятого пальця. Святий же рече: "Тепер почну говорити до Тебе, Господи, Який п'ять ран на хресті перетерпів, прославляючи поміч Твою, бо твориш мене за достойного частки тих, котрі постраждали за Тебе, рабів Твоїх вірних, що примножили п'ять талантів".

Приступили мучителі до другої його ноги, лівої, й урізали малого пальця. І рече святий Яків: "Мужайся, малий пальцю шостий, бо укріплює мене великий у милості Бог, що в шостий день поставив тебе малого з великими, і однаково, як малого, так і великого, воскресить, адже ж і волос голови не загине, а тим більше ти, малий пальцю, від дружини своєї більшої не відлучишся, але спільно з ними прославишся, бо однаково з ними страждаєш".

Й урізали сьомого пальця, а святий рече: "Розоріть оцю ветху хоромину, під якою семиголовий ховається змій; готується-бо мені від Творця, Який у сьомий день від діл своїх спочив, хоромина нерозорима, нерукотворна, вічна на небесах".

Й урізали восьмого перста, і рече [святий]: "Вісім душ у ковчезі Ноєвому спасалось од води". Урізали цього восьмого пальця, і як кувадло, що молотом бите, не відчуває биття, а більше укріплюється, так і я не дбаю про біль вуд моїх, котрі відрізаються; добрий-бо лікар — сам Творець — укріпляє мене й полегшує страждання мої і поставить мене всецілого на восьмий (після всіх седмиць днів життя цього) всеблаженний день, який іде, життя вічного".

Й урізали дев'ятого пальця. Святий же рече: "Утверди мене в терпінні, Боже істинний, на Якого уповає душа моя, Який утвердив у благодаті Своїй і в незогрішенні дев'ять чинів ангельських; з ними-бо сподоби мене стояння перед Тобою, який вистраждав відрізання цих пальців дев'яти із ніг".

Й урізали десятого пальця із ноги. Святитель заволав і рече: "Це тобі, Ісусе Христе, досконалий Боже і досконала Людино, приношу подвійну десятицю пальців своїх у жертву". І знову рече: "Суди мене, Боже, і розсуди прю з народом неправедним. Це ж бо нечестиві не пожаліли творіння Твого, але, наче вовки немилостиві, розтерзали всі вуди мої".

Стояла ж там людей велика кількість: чоловіки й жінки, старі й молоді, дивилися на видовище те й дивувалися такому терпінню святого.

Страждалець же Христовий, зирнувши на мучителів, рече до них: "Чого стоїте, бездільні, січіть дерево, гілки якого відсікли!" Мучителі ж, приступивши, відсікли праву його ногу. Святий же мовить: "Тепер приношу Царю Небесному дар стояння мого перед Ним, Якого люблячи, це терплю, щоб нога ота відсічена права стояла в Царстві Його із тілом своїм на правоті".

Тоді відсікли ліву його ногу. Він-бо, зирнувши на небо, рече: "Почуй мене, Господи, бо добра милість Твоя. Ти ж бо є Бог, Який творить чудеса, учини зі мною знамення на добро, збав мене від стояння лівого".

По тому відсікли праву його руку, він-бо заволав, кажучи: "Милість Твою, Господи, навіки оспіваю, з роду в рід звіщу істину Твою, бо сповнюєш на мені явно оте слово Своє таке: "І коли [права] рука твоя спокушує тебе, — відтіни її" і відкинь од себе".

І відсікли ліву його руку. Він же рече: "Не мертві восхваляють Тебе, Господи, ані всі, що сходять у пекло, тримаючись лівиці діл неправедних, але ми, живі, котрі відкидають лівицю, благословимо Тебе, Господи, відтепер довіку".

І відсікли рамено його праве, він же рече: "Хвали, душе моя, Господа, восхваляю Господа в житті моїм, співаю Богові моєму, доки я є, Котрий, поклавши на рам'я своє знайдену загинулу вівцю і на правий бік Себе поставивши, згадає й моє це рамено праве, і погублене віднайде, і також праворуч Себе поставить".

І відсікли ліве його рамено, а святий говорить: "Ті, що обходять, обійшли мене, але Помічник мій і хвала моя Господь є мені на спасіння, Йому ж бо влада була на рам'ї Його. Той мене, постраждалого на усічення цього лівого рамена, не попустить ухилитися наліво до темної влади".

Тоді почали різати голінку його аж до колін; святий же, вельми відчувши біль, заволав: "Господи Боже мій, не людські голінки подобаються Тобі, але подобаються Тобі ті, що бояться Тебе, і ті, що уповають на милість Твою; допоможи мені, рабу Твойому, бо охопили мене болісті смертні".

Мучителі ж сказали до нього: "Чи ж не говорили ми тобі, що тяжкі муки й люті болісті обіймуть тебе, ти ж не вірив був нам". Відповів доблесний страждалець: "Чи ж не знаєте, пощо болію? Через те, щоб явлено було, який я плотський є: досі-бо зневажав муки, як безплотний задля Бога, Який укріплював мене. Тепер же, єством болячи, являюся як плотський, одначе вдягне мене Господь у плоть нову, якої знаряддя ваше мучительське обрізувати й роздробляти не зможе ніколи".

Трудилися мучителі, відсікаючи вуди його від ранку до години дев'ятої, і проздовж усього того часу, як від кипариса, так від мученої його плоті добропашність велика відходила. І перестали різати його мучителі — Христовий же воїн своїми болями диявола переміг і закликав до Бога, волаючи: "Свят, свят, свят Ти, Боже Вседержителю, Отче, і Сине, і Святий Душе, хвалений від херувимів і славлений од серафимів, і прославлений од усіх небесних воїнів, і від кожного дихання поклоняльний, доглянь мене, живих та мертвих Боже, і почуй мене ледве живого. Це ж бо обрізані вже всі вуди мої, і лежить тіло моє одне мертве, а друге ще ледве живе, і не маю ніг, на яких би стояв перед Тобою, Господи, не маю рук, щоб піднести в молитві до Тебе, Владико; не маю колін, на які б припав, поклоняючись Тобі, Творцеві моєму: руки, і ноги, і рамена, і голінки відсічені є; я ж кинутий є перед Тобою, Всевидче, ніби хоромина впала і ніби дерево без віття, — молю-бо Тебе, Людинолюбче, не покинь мене до кінця, але виведи із темниці душу мою!"

Коли так він молився, один із наближених узяв ножа й відрізав чесну його голову — і так закінчив святий подвига мучення, віддав у руки Божі святу свою душу. Чесне ж його тіло, роздроблене й кинуте, на землі лежало до ночі; вночі ж благовірні люди зібрали всі частки і з іншим тілом укупі поховали, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

І преподобного отця нашого Романа, який поза містом Антіохією в малій келії зачинив себе і до старості боговгодно жив. Той ніколи не користувався вогнем ані світлом в усі дні життя свого, а харч йому був: хліб, сіль та вода, та й того стільки вживав, аби лиш із голоду не померти. Одежу мав волосяну, гостру, всередині ж важкими обкладена залізами; мав же від Бога благодать цілити хвороби й багатьом користь давав; та й до Господа відійшов.

І святих преподобномучеників сімнадцятьох отців, котрі в пустелі Сенаридській були схоплені від Арахіївоєводи і постраждали від Авеніра, царя індійського. Про них дивись у житії преподобних отців Варлаама та Йоасафа індійських, цього ж місяця, 19-го дня.

У цей-таки день спогад Господніх знамень та чудес, що були від ікони Пречистої Владичиці нашої Богородиці у Великому Новгороді, про що дивись у житії святого Івана, архиєпископа Новгородського, вересня-місяця в 7-ий день, на сторінці 505а.

І пам'ять того, що між святих, отця нашого Якова, єпископа Ростовського.

І віднайдення чесних мощів святого благовірного князя Всеволода, названого в святому хрещенні Гавриїлом, псковсього чудотворця.

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовсткого).