свята ТеодосіяВ цей день Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті святої преподобномучениці Теодосії, діви.

Про святу Теодосію Тирську Євсевій, Кесарії Филипової (що на Святій Землі) єпископ, очевидний свідок, написав так: "Продовжилося до п'яти літ на нас від нечестивих ідолопоклонників гоніння. Місяця ксандика на другий день, який є у четвертий день нон квітневих, на саме Воскресення Господнього свято, у граді нашому [Кесарії Филиповій] дівчина вірна і чесна, родом з Тира, не більше вісімнадцяти літ, підійшла до ув'язнених за Христа, які сиділи в преторі й сміливо про Царство Боже говорили. їх же привітавши, просила, щоб згадали її перед Господом, коли, закінчивши свій страдницький подвиг, стануть перед Ним. Бачили ж воїни дівчину, яка до в'язнів Христових припадала.

Схопили її, наче велике зло вчинила, і до ігемона Урвана на допит привели. Ігемон же, люті сильної і звірячої дикости сповнений, лютими муками замучив її, ребра і груди кігтями залізними обдер аж до костей. Ще вона дихала і світлим лицем терпіла — у безодні морській втопити звелів". Доти Євсезій, який очима на те дивився. У римському оповіданні додано, що цю святу мученицю Христову Теодосію після її потоплення в морі ангели з глибин живою вивели на сушу, і ходила, носячи руками своїми камінь, який прив'язаний був їй до шиї. її знову взяли і на суд привели. Віддав кат її на поїдання звірам — і не пошкодили вони її. Після того звелів потяти її мечем, і коли відтяли їй голову, видно було голубку, яка з уст її вилетіла, блищала понад золото і до неба сходила. Коли ж надійшла ніч, явилася свята мучениця батькам своїм посеред лику святих дів, одягнена в одяг, від снігу біліший. І казала: "Ось яка велика слава і благодать Христа мого, якої мене позбавити хотіли". Батьки ж, які бачили в ній бажання до мученицького подвигу, боронили їй того. Сховалася тому від них свята, пішла до в'язнів Христових, як уже сказано, і взято було її на муки, й увінчана була від Подвигоположника свого Христа Ісуса, Господа нашого.

 

св ТеодосіяІнша діва була свята невіста Христова Теодосія, що народилася в Царгороді від багатих, чесних, благочестивих і добродійним життям прикрашених батьків. Вони спершу неплідні були досить років, тим вельми журилися, завжди молилися з постом великим, приходячи вдень і вночі до храму Божого і подаючи жебракам щедро. Якось, коли були вони в церкві святої мучениці Анастасії на всенічній і мати віддано про розрішення неплідности своєї зі сльозами молилася і трохи задрімала, явилася їй свята мучениця Анастасія і сказала: "Не сумуй, жінко, зачнеш і народиш". Вона ж, збудившись, радісна була і розповіла про те мужеві своєму. І сказав чоловік їй: "Живий Господь, що коли розв'яже неплідність нашу і народимо хлопчика або дівчинку, принесемо в дар Йому — Владиці нашому, Христу Богові". І за якийсь час зачала жінка і народила дівчинку, цю святу отроковицю, і назвала її Теодосією, тобто Богом даною, бо від Бога їм дарувалася. І просвітили її святим хрещенням. Після сорока днів взяла мати дитину на руки, понесла в церкву святої Анастасії і з радісними сльозами віддала дяку Господеві і святій мучениці, обітуючи, виховавши дитину, віддати її до дівствуючих у чернечому чині невіст Христових: був-бо при церкві тій монастир дів, освячених Богові. Прийнявши благословення, мати повернулася додому й виховувала обітовану Христові дівчину з усілякою увагою, навчаючи її читання божественних книг і Страху Божого і вогонь любови Божественної в серці її розпалюючи. Коли ж минуло сім років від народження святої Теодосії, помер батько її. Мати, взявши її, повела в монастир святої Анастасії і віддала в постриг у святий ангельський чин. Відтоді через три роки й мати до Господа відійшла, залишивши весь маєток доньці своїй — черниці Теодосії. Вона ж, дорослою ставши, сповнена розуму і любови до Бога, не захотіла маєтку, залишеного по батьках, але віддала його Богові, Йому ж і сама віддалася в жертву живу. Прикликавши золотаря, дала йому золота і срібла досить на обкування трьох ікон: Христа Спасителя, Пресвятої Богородиці і святої мучениці Анастасії. Були ж ікони по три лікті, і поставила їх у церкві. Инше ж майно роздала жебракам та убогим, сиротам і вдовицям. А сама в добровільній чернечій убогості перебувала, служачи Господеві вдень і вночі, збагачуючись духовним багатством благодаті Божої. Озброїлася молитовною бронею на невидимого супостата, постницькими подвигами і трудами умертвлювала тіло, що боролося з духом. І перемагала міцно ворога безтілесного, стираючи голову пекельного змія і скидаючи гордого веліяра смиренням, покорою, богоугодною любов'ю, чистотою, благоговінням, послухом й иншими чернечими чеснотами. Коли стояла вона якось на молитві до півночі, став перед нею диявол і сказав: "І ти проти мене виступаєш? Виступлю і я на тебе сильніше, не лише на тебе, але і на всіх християн. Знайшов я такого чоловіка, через якого можу підняти боротьбу на Церкву і багатьох відверну від поклоніння іконі Христовій. І підуть вслід за мною, мою волю чинячи". Свята ж Теодосія, знаменувавшись хресним знаменням, сказала: "Проклятий будь, дияволе, супостате християн! І всі підступи твої хай будуть знищені силою Христа, Бога нашого". І щез диявол. А преподобна, хрестом святим загороджуючись, почала співати псалом Давидів: "Хай воскресне Бог і розійдуться вороги Його, і хай втече від лиця Його той, хто ненавидить Його". Те страшне видіння і погірдливі диявольські слова блаженна діва Теодосія сповістила ігумені своїй і спитала: "Звідки має прийти напасть на християн, яку ворог навести нахваляється?" Ігуменя ж сказала до неї: "Дитино, розповідає апостол святий: "Ті, що хотітимуть благочесно жити в Христі Ісусі, гнані будуть, лукаві ж люди досягнуть гіршого, зваблюючи і зваблюючись". Отже, тому від лукавих людей, що єретично мудрують, зваблюють і зваблюються і яких диявол має за свою зброю, і які від початку багатьма напастями бентежили Христове стадо і благочестивих гонили, — в останні дні має на благочестиву Церкву напасти щось супротивне і бентежне. Ти залишайся в тому, в чому навчена (говорю зі святим Павлом), бо змалку Святе Письмо знаєш, воно може нарозумити тебе на спасення, вірою ж в Христа Ісуса".

Через якийсь рік на правовірного царя Теодосія, прозваного Адрамитина, повстав воєвода його на ім'я Лев, що й Конон називався, родом Ісаврянин. І, віднявши від Теодосія владу царську, воцарився сам. І показував себе спочатку царювання свого благочесним, але через короткий час став новим Валтасаром, святиню церковну осквернюючи і не благословлячи Христа, Бога Вишнього, у чесній Його іконі. І вдихнув у Церкву отруту гаспида душешкідливої єресі манихейської, більше ж юдейської, звіройменний, лев'ячим рикаючи голосом і вимовляючи образливі слова єретичні на святі ікони, називаючи їх ідолами, а тих, що поклоняються їм, ідолопоклонниками. І дав наказ на ціле царство своє: відкидати ікони святі. Тримав же в той час престол патріяршества царгородського святіший Герман. Він з иншими православними архиєреями противився цареві, не приймаючи єретичного його наказу, на відкинення святих ікон виданого, і говорив хулителю тому так: "Коли воплотився Владика Спас наш від пречистої крови Пресвятої Богородиці і все своє щодо нас Божественне провидіння сповнив, все ідольське служіння було розтоптане, і всі образи ідольські вогневі й пітьмі було передано. З часу життя апостолів і світоспасенного учення їхнього до наших днів минуло понад сімсот років, за ті роки було стільки святих праведних і преподобних отців — і жоден з них не ображав ікон святих, ані не чув ніхто ніякого такого поганого мудрування, яке ви нині вносите, відкидаючи ікон святих шанування, котре з давніх часів справедливо творилося. Від самого початку Церква свята прийняла ікон святих зображання і шанування, починаючи від того нерукотворного образу, який сам Спаситель на обрусі Авгару Едеському послав.

Тоді, після Вознесення Христового, та кровоточива жінка, яка дотиком до краю ризи Христової зцілилася, зробила з каменю образ Ісуса Христа. Пізніше святий євангелист Лука написав ікону Пречистої Діви Богородиці. І так почалося благочесне святих ікон писання і прикрашання ними храмів Господніх та домів правовірних християн, чого і святі вселенські, що перед нами були, шість соборів не засудили, але, навпаки, — звеліли поклонятися зображенням святих, а не відкидати їх. Знай тому, царю, що я за честь ікон святих не лише страждати, але й померти готовий, бо Христовий образ носить ім'я того самого Христа, що воплотився від Пренепорочної Діви і на землі жив з людьми. І годиться кожному правовірному християнинові як же за ім'я Христове, так і за образ Його померти. Той, хто ганьбить образ, ганьбить того, хто зображений". Те чуючи, цар сповнився гнівом і рикнув, наче лев, лютіше почав катувати, гонячи і кривдячи правовірних і різним смертям передаючи тих, що противилися йому. Спочатку-бо послав воїнів своїх зі зброєю, вигнав із патріяршества святого Германа з образами і ранами. А замість нього поставив лжепатріярха Анастасія-єретика, однодумця свого. Тоді ж усі божественні книги і вчителів богомудрости вогню передав. Була-бо при церкві святої Софії бібліотека, яка мала понад триста тисяч книг, а при ній було дванадцять училищ і стільки ж премудрих учителів, над ними ж один був найголовніший — премудрий гимнасіярх. Ту честь вони прийняли від царя, із патріяршого благословення, і всі протистояли злочестю цього царя. Тому вночі беззаконний той кат бібліотеку і всі училища з учителями й учнями, які тоді там перебували, військом оточив, вогнем звідусіль обклав і спалив, що ні один вогню не уникнув ані жодної книги не зосталося. Тоді був цілий град Константинополь у тузі, і печалі, і скорботі великій, всі плакали і зітхали і через неправдене вигнання святішого патріярха Германа, і через спалення таких книг і таких учителів, і через велике святих ікон безчестя, бо всюди їх нищили, у болоті топтали і вогнем палили. Новопоставлений єретикуючий патріярх Анастасій, як мерзота запустіння, на місці святому стояв, вдаючи себе приємним цареві і помагаючи йому в єретикуванні його іконоборному. Зразу викинув чесні ікони з Великої церкви і всюди те ж чинити звелів. Були ж у Царгороді одні ворота, названі Мідними, у дні великого Константина збудовані, що вели до царських палат. Над ними був образ Спасителя мідний, що чотириста і більше років стояв. Той образ Спасителя злочестивий патріях хотів на землю скинути і вогню передати, послав воїнів з теслями на іконоборне те діло. І коли найголовніший один воїн, саном спадарій, приставленою драбиною з теслею до образу Христового зійшов, і почали своє богопротивне діло, побачили те жінки благочестиві, що там трапилися, і чорноризці, серед яких була і преподобна Теодосія. Розпалилися ревністю за Христовою іконою, зрушені на те словами преподобної Теодосії, як тої, що більшу ревність і пильність до Господа мала і богонатхненних переконувань і мужньої за Богом відваги була сповнена. Побігли до драбини, скинули її на землю, а з нею і воїна того. Він, з висоти впавши, розбився, вони ж волочили його, б'ючи, смерті передали. Тоді пішли швидко до патріяха Анастасія, викривали його у злочесті і докоряли, вовком, хижаком, єретиком і ворогом Церкви Христової називали, ще ж і камінням у нього кидали. Анастасій же сорому сповнився і боявся, аби не піднявся більший бунт серед людей, поспішив до царя, сповіщаючи йому про ганьбу, яка була йому від жінок, і про вбивство спадарія при Мідних воротах. Цар же, повний гніву і люті на благочестивих, зразу послав воїнів своїх з оголеними мечами помститися за безчестя патріярхове і спадарієву смерть. І потято було тих святих жінок за ревність, явлену за благочестям. А блаженну черницю Теодосію, як знатнішу родом і благовірністю і таку, що сміливіше благочестя визнавала і сподіяного діла була причиною, звелів кат, взявши, кинути в темницю і по сто ран щодня накладати їй. Так мучена була свята сім днів. На восьмий же день звелів по цілому граді водити безчесно мученицю, бити немилостиво. І привели до місця, що називалося "воловий торг", — де худобу продавали і різали. Там, ведучи святу, воїн, дикий і жорстокий, випадково наступив на козячий ріг і поранив трохи свою ногу. Через те сповнився люті, схопив ріг той і бив ним мученицю по шиї сильно. Тоді вдарив її рогом тим у гортань і проколов — і зразу свята преподобномучениця Теодосія-діва, священна невіста Христова, передала чесну і святу свою душу в руки безсмертного Жениха свого. І в оселю Його небесну відійшла, вінцем подвійним, дівства і мучеництва, увінчана. Багатостраждальне її тіло, на землю кинене, чоловіки благоговійні взяли, поклали на місці знаному. І подавалися зцілення хворим від святих її мощів на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленим нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

 

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).