Основні елементи Декрету про Екуменізм

Декрет про екуменізм народжувався на II Ватиканському Соборі поступово. Вже під час першої сесії осіню 1962 році в схемі Догматичної Конституції про Церкву знаходився один із розділів про екуменізм, крім того Комісія Східних Церков представила власну схему під назвою “Ut omnes unum sint”; третій проект приготовила Комісія до Справ Єдності Християн.

Отці Собору запізнавшись із всіма трьома схемами постановили опрацювати нову на основі цих трьох попередніх. Цю працю блаженний папа римський Іван XXIII повірив Секретаріату до Справ Єдності Християн, якому надав рівноправне значення із соборовими комісіями. Завдяки тому, Секретаріат опрацював та подав схему документу на другу сесію Собору (осінь 1963). Під час дискусій вказано на потребу доповнення екуменічних питань та створення окремого документу, щодо відношення християн до інших релігій. Поправлена схема повернулась на Собор на третій сесії (осінь 1964), під час якої 21 листопада 1964 році була прийнята Отцями Собру та урочисто проголошена Павлом VІ.

Форма декрету, а не конституції, в якому Собор виразив свою екуменічну науку, не зменшує ранги документу. Така назва документу прагне радше вказати, що в ньому виражені пастирські та практичні повчання. Не зменшує це рівно ж, що в Декреті знаходиться багатство богословських сформулювань, що відносяться до єдності християн і екуменічного руху, а особливо розвинена еклезіологічна основа з’єднання.

Текст Декрету “Unitatis Redintegratio” складається із трьох розділів: 1) доктринальний – подає католицькі засади екуменізму (ДЕ 2-4); 2) практичний – вказує на спосіб практичної реалізації екуменізму в Католицькій Церкві (ДЕ 5-12); 3) описовий – висвітлює відношення Католицької Церквою щодо Церков і Церковних Спільнот, що не перебувають із нею в єдності (ДЕ 13-24).

1) Про католицькі засади екуменізму

Документ розпочинається Вступом, який вияснює ціль та потребу Декрету, закликаючи до усвідомлення, що Христос заложив одну Церкву і прагне єдності поділених між собою християн. Це прагнення знаходить свій вияв сьогодні в екуменічному руху (Пор.: ДЕ 1).

Щодо першого розділу то в попередній схемі він носив назву про “Про засади католицького екуменізму”, що було піддане критиці Отцями Собору, оскільки це вказувало б на це, що окрім загального екуменізму є також католицький. Дух екуменізму у всіх християнських спільнотах прямує до однієї цілі, якою являється одна Церква закладена Христом. Натомість можна говорити лише про католицьке плекання екуменізму, де кожний вірний цієї Церкви повинен керуватися основами своєї віри і своєї Церкви.

Перший розділ подає розуміння поділів в Церкві та накреслює загальне відношення Римо-Католицької Церкви до інших Християнських Спільнот. Єдність Церкви являється її надприродною прикметою, бо походить від превічного Божого плану з’єднання всіх. Про цю єдність молився Христос на Останній Вечері (Йо 17, 21), а для її видимого об’явлення встановив предивну Тайну Євхаристії, дав своїм учням заповідь любові та зіслав Святого Духа, Утішителя, що творить цю спільність та єднає всіх в Христі. Окрім цього, Христос встановив також видимий зв’язок єдності, яким являється Колегія Єпископів на чолі із св. ап. Петром. Прикладом і основою єдності Церкви є єдність Триєдиного Бога.

Нарушенням єдності Христової Церкви і гріхом проти неї являються поділи. Їхньою генезою становлять провини і гріхи синів Церкви по обидві сторони. Не є властивим також звинувачувати в поділі братів, які народились і живуть сьогодні у своїх традиціях, що повстали в минулому. Навпаки, хоча між ними, а католиками залишаються ще відмінності, однак через віру та хрещення “залишаються вони в якісь хоча і недосконалій спільності із Католицькою Церквою” (ДЕ 3).

Декрет стверджує, що хрещення та віра чинять тих, які їх приймають приналежними до Містичного Тіла Христа. Крім того, Декрет визнає, що багато спасительних дібр можуть існувати поза видимою спільнотою Католицької Церкви (книги Святого Письма, життя в благодаті, різні дари Св. Духа), що їх релігійні культи (богопочитання) можуть породжувати правдиве Боже Життя.

Заохочуючи вірних Католицької Церкви до пізнання і любові нез’єднаних братів, до свідоцтва християнського життя, до діалогу, – Декрет підкреслює, що єдність Церкви не виключає різнородності форм духовного життя, церковного правопорядку, літургічних обрядів, а навіть богословських опрацювань об’явленої правди. Ця різнородність не тільки об’являє в спосіб досконалий католицькість Церкви, це зн. вселенськість, але також її апостольськість. Це останнє твердження є чимсь новим, бо визнає, що певна різнородність духовного і богословського життя Церкви походить від самих апостольських часів.

2) Про спосіб виконування екуменізму

Розділ другий є посвячений практичному втіленні екуменізму в життя Церкви, через подання елементів, реалізація яких дозволить на зближення до цілі, яким є християнська єдність. У вступі, виражена важлива думка, що екуменізм відноситься до всієї Церкви, так до вірних, як і пастирів чи то в щоденному християнському житті, як і в богослов’ї. Екуменізм не являється якоюсь спеціальністю богословською, але певним виміром духовного, інтелектуального, пасторального та літургійного життя цілої Церкви.

Першим кроком до реалізації єдності Церкви є постійна віднова (реформа) Церкви. Як вказує на це Догматична Конституція про Церкву, вона неустанно потребує очищення, це значить постійного повернення до своєї ранньої чистоти і вірності для Спасителя та його постанов (Див.: КЦ 8).

На другому місці, серед середників екуменічного руху Декрет подає духовне навернення християн. В тому контексті Декрет виражає характеристичне прохання: “Смиренною молитвою просимо в Бога та в нез’єдинених братів прощення, так як і ми прощаємо нашим винуватцям (ДЕ 7).

Навернення серця, святість життя та молитва, яка становить третій середник екуменічної праці, окреслює Декрет спільною назвою духовний екуменізм. Отці Собору заохочують до спільної молитви із нез’єдненим братами, чи то в періоді Тижня Молитов за Єдність Християн (18-25 січня) чи при інших спеціальних нагодах (напр. в літургічний період поміж святами Воскресінням Христа та Зісланням Св. Духа). Молитва ця має звершуватись в дусі молитви Христа на Останній Вечері, під час якої молився про єдність своїх учнів. Разом із запрошенням до спільної молитви, Декрет підіймає богословські та еклезіальні питання участі в літургійних богослужіннях нез’єднаних братів, особливо в Євхаристійній Літургії (communicatio in sacris). Згідно вже встановленої церковної традиції не може бути спільної участі в Євхаристії, де немає єдності у вірі і приналежності до тієї самої християнської спільноти. Натомість благодать, яку Євхаристія уділяє, заохочувала б радше до спільних євхаристійних богослужінь. Собор справу остаточно не окреслює, залишаючи рішення ієрархам партикулярних Церков (Див.: ДЕ 8).

Наступні пункти Декрету (№ 9-11) підіймають справу взаємного пізнання та богословського діалогу, чи іншими словами питання наукового екуменізму. Декрет заохочує до пізнання духа нез’єдних братів. До цього необхідними являються студії, в дусі прихильності та правди (п. 9). Собор взиває людей, відповідно приготовлених в своїй науці, до здобуття кращого знання про науку та історію нез’єднаних братів, про їх духовне життя та богопочитання та до провадження спільних конференцій в досліджуванні богословських питань.

В пункті 11 Декрету по Екуменізм піднімається питання властивого способу і методу викладання католицької віри, щоб не становила перешкоди для діалогу з братами, і щоб була подана “глибше та правильніше, способом та мовою, що могли б бути справді зрозумілі для нез’єднаних братів”. При цьому заторкується питання “ієрархії правд католицького навчання”, оскільки є різний їх зв’язок з основами християнської віри (до цього питання ми повернемося в обговоренні богословського діалогу). Таке розрізнення вказує на відмінний підхід до догм, які не визнають нез’єднанні брати.

Як віра без учинків є мертвою, так рівно ж блідим виглядав би екуменізм, який замкнувся б лише в проголошенні доброї волі, а не впроваджувався б в чинність. Тому ДЕ підкреслює конечність співпраці у визнаванні християнської віри: “Нехай всі християни перед лицем усіх народів визнають віру в Триєдиного Бога, в воплоченого Сина Божого, нашого Спасителя і Господа, і в взаємній пошані, спільним зусиллям нехай дають свідчення нашої надії, яка ніколи не заводить” (п. 12).

Ці слова були почерпнуті із дефініції, що окреслює чим являється Всесвітня Рада Церков. Отці II Ватиканського Собору звернули увагу, в дусі вже провадженого на цей час практичного екуменізму серед Протестантських Церков, що не можемо зупинитись на екуменічному діалозі, потрібно також перейти до спільної дії. Окрім спільних молитов, християни покликанні до співпраці, оскільки вона “в живий спосіб виявляє цю злуку, що нею вони між собою вже сполучені та повніше насвітлює обличчя Христа, що прийшов послужити” (ДЕ 12). Оборона прав людської особи, плекання миру, пристосування Євангелія до соціальних відносин, уживання різнорідних засобів проти лихоліття наших часів, таких як: голод, стихійні нещастя, неграмотність і нужда, недостача помешкань та нерівний розподіл матеріальних благ – все це, та багато іншого, являється тим спільним полем співпраці для християн. ДЕ вказує також на необхідність такої співпраці на полі розвитку науки та культури, де рівно ж покликані християни до переможення бар’єр (Пор.: п. 12)[1].

Як стверджує Собор, на завершення другого розділу Декрету про Екуменізм, завдяки співпраці між християнами, всі ці, що вірують в Христа, легше можуть навчитися, як вони повинні одні одних краще знати, більше цінити і таким чином прокладати шлях до християнської єдності (п.12).

3) Про відношення до Церков і церковних спільнот

Хоча Декрет згадує в першому та другому розділі, що ті Церкви та Спільноти не знаходяться в досконалій єдності з Католицькою Церквою, то однак визнає їх духовні та спасительні вартості та їх значення в таїнстві спасіння. Вони зберігають багато правдивих середників спасіння, що походять від самого Христа і являються знаками правдивої Церкви.

Декрет про Екуменізм поділяє Церкви та Спільноти, що не перебувають в єдності із Католицькою Церквою на дві великі групи:

Православні Церкви – під якими розуміється так стародавні Східні Церкви, що не прийняли догматичних формул Ефеського та Халхедонського Собору, як і Східні Церкви, що розірвали церковну сопричастя з Римським Престолом в другому тисячолітті;

Західні Нез’єднанні Церкви та Християнські Спільноти, які сформувалися в добі реформації в XVI ст. та серед яких особливе місце займає Англіканська Спільнота.

а) Східні Церкви

Декрет виходить від основного твердження, що Церкви Сходу та Заходу йшли своєю власною дорогою, сполученні однак братньою спільнотою віри та священнодійств (Див.: ДЕ 14). Дух цього твердження характеризує постанови Собору, щодо Східних Церков, які від самого початку розвивають і плекають власну богословську, літургічну, канонічну та духовну традицію. Декрет з пошаною ставиться до них та закликає всіх, хто працює над відновленням єдності із Східними Церквами, щоб мали належну увагу на окремі обставини, серед яких зародилися та зросли ті Церкви.

До великих багатств Східних Церков належить їх літургія, в якій євхаристійний культ повстає на першому місці. Оскільки Православна Церква має безперервне апостольське наслідство і повноцінне таїственне життя, тому “деяке спілкування в св. Тайнах, у пригожих обставинах та за згодою церковних властей, не тільки що є можливе, але й доручається” (ДЕ 15).

Рівно ж Декрет, вказуючи на власний правопорядок Східних Церков, подає, що до єдності Церкви різнорідність обрядів та звичаїв не перешкоджає, а навпаки її збільшує. Тому Отці Собору, в перспективі майбутньої єдності Церкви, запевнили, що Східні Церкви мають владу та право жити згідно власного правопорядку. Це ж відноситься і до богословської спадщини Східної Традиції. Позитивно висвітлюючи цю спадщину Декрет подає, що богословські формули двох традицій частіше себе взаємно доповнюють, а ніж протиставляються (ДЕ 17).

Декрет завершує свої розваження про Східні Церкви надією близького поєднання. Молитва і діалог та щораз багатші контакти Східних Церков з Римо-Католицькою Церквою повинні допровадити до переможення поділів між ними.

б) Західні Церкви та Церковні Спільноти

Рефлексію про західні нез’єднанні Церкви та Церковні Спільноти, Декрет розпочинає від ствердження, що через багато століть, перш ніж настав поділ, протестантський народ жив спільно з католицьким в одній Церкві. Декрет не намагається в даному питанні, так як і відносно східних, до описового визначення, оскільки йдеться про велику різновидність спільнот та їх внутрішню відмінність. Отці Собору, при свідомості розходжень із ними, вказують на можливість та потребу екуменічного діалогу із цими спільнотами, тому в Декреті подають основи для взаємною пошуку спільності.

Найпершим елементом, що заохочує до реалізації християнської єдності являється визнання віри в Ісуса Христа на славу одного Бога Отця і Сина і Св. Духа. Ці слова тотожні дефініції Світової Ради Церков, тим самим вказують на можливість діалогу з нею. Католицька Церква свідома, що навіть в христології існують поміж її богослов’ям а протестантською наукою особливі відмінності, які ще більш ясно об’являються в маріології та еклезіології, однак вона вважає, що протестантський христоцентризм може служити за вихід та імпульс в пошуках єдності.

Як характеристичні, а одночасно правдиві християнські вартості в протестантизмі, Декрет подає: віру в Ісуса Христа, Богочоловіка і Єдиного Посередника поміж Богом та людьми (п. 20); глибоку пошану до Св. Письма (п. 21); хрещення, як таїнствений зв’язок єдності, який існує між усіма християнами та одночасно домагається повної єдності у визнанні однієї віри і участі в спільній євхаристії (п. 22); свідоцтво християнського життя і християнська діяльність в світі (п. 23).

Декрет зазначає, що в інтерпретації Св. Письма, Католицька Церква особливу роль приписує Учительському Уряду в Церкві, що являється особливою відмінністю у відношенні до Протестантських Церков та Спільнот. Незважаючи на це, Декрет вважає, що Св. Письмо може і повинно становити особливе знаряддя в екуменічному діалозі. Подібно, згідно твердження Католицької Церкви, протестантські спільноти “із-за браку св. Тайни Священства, не зберегли повної та первісної істотності Євхаристійного Таїнства” (п. 22), то однак у Святій Вечері святкують пам’ять смерті та воскресіння Господа рівно ж визнають, що Євхаристія означає життя в спільності з Христом. Навчання про Євхаристію, та інші Тайни на думку Отців Собору повинна становити предмет діалогу поміж Римо-Католицькою та Протестантськими Церквами та Спільнотами. Також діалог, згідно Декрету, слід провадити і розпочинати від морального втілення Євангелія в життя, бо вірні двох Церков стараються жити згідно євангельської науки.

в) Закінчення Декрету

На закінчення, Отці Собору з надією споглядають у майбутнє, вказуючи, що участь католиків в екуменічному русі має звершуватись із вірністю отриманій правді, збереженні віри, що її завжди визнавала Католицька Церква та у відкритості до майбутньої “повноти”, яку Христос Господь бажає для своєї Церкви. Собор свідомий, що постанова об’єднати всіх християн в одній і єдиній Христовій Церкві перевищує людські сили та спроможності. Тому Собор свою надію вповні покладає на молитву Христа за Церкву, на любов Отця до нас та на силу Святого Духа.

4) Значення Декрету

Ще декілька років перед проголошенням Декрету важко було припускати, що вище поданні твердження появляться в Католицькій Церкві, до того ж під рангою урочистого навчання Учительського Уряду Церкви. Декрет не являється відокремленим документом II Ватиканського Собору, належить його розглядати в цілісності соборових праць, а особливо в контексті таких Документів, як Догматична Конституція про Церкву, Декрет про Східні Католицькі Церкви, Декларацію про релігійну свободу, Декларацію по нехристиянські релігії. Як подано в минулій темі, це стало можливим завдяки тій зміні духовного клімату в Церкві, яку розпочав, Іван XXIII, хоча б через покликання Секретаріату для Справ єдності Християн та запрошення на Собор, як спостерігачів представників братніх Церков.

Декрет про Екуменізм є призначений для вірних Католицької Церкви, але без сумніву вплиє та викликає зацікавлення в більшості християн. Що більш Декрет був позитивно оцінений іншими Церквами, особливо такі його питання як: прийняття та визнання екуменічного руху, як знак часу та подиху Св. Духа; нова оцінка християнських спільнот, що нез’єднанні із Католицькою Церквою; визнання їх як знаряддя спасіння; вираження почуття жалю за провини проти єдності; прохання про взаємне прощення; визнання релігійних вартостей інших Церков; ієрархія догм в католицькому навчанні[2].

Католицький богослов о. Ів Конгар, оцінюючи Декрет, подає, що він “не є лише документом, а діянням, значення якого можна порівняти із значенням великих історичних рішень, що змінили хід історії на цілі покоління”. Знову ж православний богослов Павло Евдокімов доповнює: “В даній ситуації Католицька Церква звершила крок, який провадить її до границь її сьогоднішніх можливостей (...) Текст Декрету є відкриттям, запрошенням до діалогу, закликом скерованим до всіх, щоб прийняли разом активну участь в переборені багатьох непорозумінь та трудностей, які нагромадились протягом історії” (Documentation Catholique, сol. 1111-1118).

 

Література:

Декрет про екуменізм “Возстановлення одності” (Unitatis redintegratio) (21 листопада 1964 р.) // Документи Другого Ватиканського Собору: Конституції, декрети, декларації. ? Львів, 1996. ? С. 187-210.


[1] Для координації такої співпраці покликано спеціальні інституції, такі як: Спільна Робоча Група, яка складається із представників Екуменічної Ради Церков і Римо-Католицької Церкви; Sodepax спільна та стала ланка зв’язку поміж Римською Апостольською Столицею та ЕРЦ; також “Cor unum” – Папська Комісія Допомоги в Розвитку (покликана до життя Павлом VI в 1971 р.); Міжнародний Карітас та інші.

[2] Цікавою є збірка про бачення іншими Церквами Декрету про Екуменізм.: ?wi?ta tajemnica jedno?ci: Dekret ekumenizmie po dwudziestu latach / Під ред. W. HRYNIEWICZ, P. JASK??A, – Lublin, 1988.

ТОП читають в Богослов'ї

лист. 30, 2009 39085

Четвертий місяць вагітності - Нарешті малюк подав матері сигнал

Запам'ятайте точну дату перших порухів З приводу цього у вагітних часто виникають зайві…
груд. 03, 2009 36012

Сьомий місяць вагітності: я все чую

Організм малюка вже цілком сформований, підтвердження цьому - народження повноцінних…
Сповідь
лист. 20, 2013 33363

Як підготуватись до сповіді?

Ви замислюєтеся про те, щоб піти на, але ще не зважилися це зробити? Вас бентежить, що ви…
груд. 27, 2009 32955

Святі Тайни

Методологія навчання предмету „Святі Тайни” о. Володимир Лось Викладач Духовної…
лист. 30, 2009 29000

Другий місяць вагітності: час вживати фолієву кислоту

Який він - ваш малюк Ваш малюк схожий на велику кому, довжиною 3-4 сантиметри і вагою 2-3…
груд. 03, 2009 21555

Шостий місяць вагітності: "Я вже вмиваюся"

Зовнішній вигляд маляти максимально наближений до новонародженого - чітко вимальовуються…