Ваше запитання: Христос Воскрес! Дорогий Отче пишу до Вас від безвиході. Мені 33 роки чоловікові 36. У нас двоє красивих діток, живемо у селі, я працюю у місті на непоганій роботі, до якої прийшла сама, він заробітчанин. Ми придбали хатину у селі, хоча я виросла у місті, вже майже усе поробили. Будучи молодшою я не часто зверталась до Божого слова, мій чоловік привив мені любов до церкви, до Бога. Я дуже його люблю і поважаю, він старається для сім'ї все, він хороший батько, гарний господар, я за ним як за стіною, якби не одне але, він страшно боїться мене втрати і просто банально ревнує, я стараюсь ніде не ходити, ні с ким не вітатись, ніде незатримуватись, але в мене вже патологічний страх втрати його втрати нашу сімю, я інколи вже задумуюсь може я дійсно така погана. Я знаю час лікує, допоможіть, розрадьте, додайте мені віру в себе що я все витримаю витерплю, на заздрість людям родичам, які не мають а себе в ще лізуть а чуже.

Відповідь: Найперше дайте собі чесну відповідь: чи люблю я свого чоловіка? Може я просто терплю бо мені це вигідно? Маючи чесну відповідь можна рухатися далі.

Мапа міграції громад з МП в ПЦУ