Уся християнська моральність і аскетизм спрямовані до однієї єдиної мети – набуття божественної любові. Однак, щоб досягнути цього благодатного дару, необхідно багато потрудитися й очистити свою душу від гріховної скверни. Тисячі святих угодників Божих ішли до цієї мети, віддаляючись від мирської суєти в пустелі і монастирі, віддаючись там суворим подвигам. Цих святих Церква шанує як „преподобних", тобто таких, що досягли Богоподібності найвищого ступеня. Одним із яскравих прикладів аскетизму в древній Церкві є подвиг стовпництва [9].
Суспільне буття природно передує індивідуальному усвідомленню цього буття. Однак душа віруючого не відає про таке розуміння буття та свідомості: усе видається їй винесеним у сферу ідеології, еволюції догми та моралі, а не в царину реальних рішень у процесі взаємодії між людьми. Саме до цієї системи відліку ми й повинні звернутися, щоб зрозуміти феномен стовпництва, який виник із загальної кризи епохи в останні десятиліття ІV ст. і швидко розвинувся протягом усього V ст. Актуальність даної роботи. На сьогодні наша держава переживає час демократизації та „глобального вільнодумства". Нестабільна ситуація, яку ми спостерігаємо у світі, негативно вплинула і на духовну складову наших громадян. Побільшало випадків насильства, зросла кількість грабежів тощо. Люди стали нещирими щодо себе та своїх рідних, не кажучи вже про любов та повагу до незнайомих людей. Ми почали забувати звичайні християнські цінності: любов, повагу, жертовність, надію. Отже, назрів момент дати новий поштовх розвитку християнської етики та моралі в нашому середовищі, по-новому глянути на час, коли жили великі подвижники благочестя. Одним із таких моментів в історії Церкви є епоха стовпництва, період, який кардинально змінив духовно-моральне світосприйняття людей на майбутній період.
Аналізуючи роботи дослідників, які повністю або частково висвітлювали питання становлення та розвитку стовпництва, слід зазначити низку імен, зокрема В. Болотова [3], А. Карташова [5], М. Тальберга [6], о. Олексія (Кузнецова) [2], Є. Смирнова та інших. У їхНІХ працях стовпництво розглядається як один із періодів В історії Церкви і лише частково висвітлюється питання духовного світосприйняття стовпників – великих подвижників благочестя.
Отже, мета цієї роботи полягає у дослідженні внутрішньої складової епохи стовпництва як одного з видів аскетизму, а також у висвітленні життєвого подвигу видатних стовпників в історії християнської Церкви у площині морально-етичного характеру.
Об'єктом цього дослідження виступає стовпництво як один з видів християнського подвигу та аскетизму.
Для того, щоб краще зрозуміти подвиг стовпництва, нам необхідно дати йому визначення. Отже, стовпництво – це різновид християнського аскетизму, дар особливої Божої Благодаті. Аскети-стовпники вели відлюдницьке життя у спеціальних вежах – „стовпах", куди їжа подавалася за допомогою кошиків, де подвижник провадив час у повсякденній молитві, що дозволяло наблизитися до Царя Небесного, залишивши внизу земні турботи.
Стовп, на якому подвизались аскети, звужувався на кінці. Зверху була площадка, огороджена стінкою, де й стояли стовпники. Звичайно площадка не покривалася навісом, і стовпники стійко переносили усі природні негаразди. Від площадки вниз ішли сходи, під нею іноді влаштовувалося ложе – ???????????.
У стовпництві продовжилося втілення найважливішого задання Церкви – свідчення людству про Христа. „Отже йдіть, навчіть усі народи, хрестячи їх в ім'я Отця і Сина, і Святого Духа" (Мф 28:19), – заповів Господь Своїм учням. І ті виконали настанову свого Вчителя. По закінченні апостольського століття свідчення ім'я Христового продовжилось у формі мучеництва. Добровільні муки та смерть за ім'я Христове жахало язичницький плебс, змушувало задуматися язичницьку інтелігенцію. Дивлячись на смерть мучеників, до Христа навернулося багато людей. Мучеництво привертало увагу закостенілого в матеріалізмі і формалізмі язичництва. І чернь, і римська аристократія довідалися, що є Бог, заради Якого люди готові віддати життя. Стовпництво привертало увагу оточуючих своєю незвичайністю. Це явище було новим за формою, але старим по суті. Своєю новизною воно знову змушувало когось задуматися, а когось іще раз заново переосмислити своє життя, згадати про те, що всі ми ходимо під Богом.
На думку ієромонаха Олексія (Кузнецова), стовпництво „представляло новий вид добровільного мучеництва, і виникло воно саме тоді, коли припинився подвиг мучеництва. Воно є його продовженням. Що зробили святі мученики, то довершили святі стовпники". Крім того, „є ще й інші підстави для того, чому стовпники відійшли від звичайного подвижницького життя, воно визначалося власним розумінням подвигу, а саме: прагненням до безмовності, бажанням вільно протистояти диявольському підступу, прагнення смиренності й умертвіння плоті, а головне – досягнення Богоподібності шляхом аскетичного споглядання". Нарешті, „з історії відомо, що взяття під варту на стовпи або в стовпи служило інколи покаранням... Звідси можна зробити ось яке ймовірне припущення: стовпники, живучи на стовпах, добровільно себе карали як грішників Божих, по методу, який існував у країні по відношенню до цивільних злочинців". На думку ієромонаха Олексія, „стовпи були для святих подвижників, немов особливого виду хрести, на яких вони розпинали тіло своє, піддаючи його всіляким обмеженням і жорстокому впливу повітряних змін. ...Піднімаючись на стовпи й поступово переходячи з нижчих на вищі, святі стовпники немов по сходах піднімалися від досконалості до досконалості..." [12].
Хоча перші згадки про пустельника, який піднявся на кам'яну вежу (стовп), щоб віддалитися від світу і займатися благочестивим спогляданням, належать до 373 року (у творах Єфрема Сиріна), їх час настав майже через сто років.
Стовпництво виникло в ІV столітті в Сирії. Тут були й монастирі, але „особливо характерною ознакою для Сирії було відлюдництво..." [10].
У далекій Сирії збереглися руїни колись чудового храму, спорудженого навколо стовпа, на якому 37 років стояв великий подвижник і чудотворець, Симеон Стовпник. Древні церковні історики (Феодор Читець, Євагрій Схоластик) з цим ім'ям пов'язують походження стовпництва як особливої форми чернечого подвигу. У VІ столітті Євагрій описав цей храм у своїй Церковній історії. У середині минулого сторіччя (1853 р. – 1855 рр.) французький археолог, граф де Вогюе, досліджував руїни храму, які прекрасно збереглися, і знайшов фундамент знаменитого. Як уже було сказано, ще до Симеона Стовпника були подвижники, які витримували подвиг більш-менш тривалого стояння (statіonarіі). Але до подвигу преп. Симеона ще не було такого прикладу. Блаженний Феодорит Кірський, сучасник і свідок подвигів преподобного, писав: „Знаменитого Симеона – це велике чудо всесвіту – знають усі підвладні Римської держави: довідалися про нього і перси, і мідяни, і ефіопи; розповіді, які поширилася, про його працьовитість і любомудріє долетіла навіть до скіфських кочівників. Але я, навіть маючи свідками, як кажуть, усіх людей всесвіту, які підтвердять моє слово про подвиги святого, боюся, однак, щоб моє оповідання не здалося нащадкам неймовірним і далеким істині. Тому що те, що було із Симеоном, перевищує людське єство". У преподобного Симеона вистачало біографів. Збереглися три відомі версії його житія, одне з яких було написане ще за життя Преподобного, а інші – невдовзі після його смерті. Тому ми не будемо докладно зупинятися на біографії та житті святого Симеона Стовпника. Лише зауважимо, що подвиг Симеона винятковий, незвичайний. Стовпництво ще не знало тоді багатої формами християнської аскези. Життя Симеона на стовпі неймовірне, але воно засвідчене очевидцями. Його ніхто не бачив сидячим або відпочиваючим. Ніхто не знав, коли він спить (стовпники звичайно спали стоячи, притулившись до своєї огорожі). Він стояв на молитві всю ніч і весь день до 9-ої години. Три вечірніх години він приділяв людям для бесід. Свою вбогу їжу він споживав раз на тиждень, а інколи й рідше, крім суцільного посту чотиридесятниці. Як би не було, подвиг Симеона Стовпника сприяв духовній досконалості. Життя преподобного Симеона стало яскравим образом прагнення людини до неба. Воістину він з'явився „земним ангелом і небесною людиною", стоячи на своєму стовпі, немов свічка на свічнику, він горів любов'ю до Бога та ближнього.
Природно, що в преп. Симеона поступово з'явилося багато послідовників як на Близькому Сході, так і в інших країнах. Подвигом стовпництва святого Симеона прославився учень преподобного Данило Стовпник († 489 – 490; пам'ять 11/24 грудня), уродженець сирійської провінції Коммагени. За чудесною вказівкою преп. Симеона Данило почав подвизатися на стовпі поблизу Константинополя. Цей подвиг він завершував понад 30 років.
Схожим за великими подвигами до преп. Симеона був також преп. Симеон († 596; пам'ять 24 травня / 6 червня), якого називали Молодшим і Дивногорцем. Уже в дитинстві преподобному Симеону кілька разів являвся Господь, пророкуючи йому майбутні подвиги і нагороду за них. Святий віддалився на одну пустельну гору, а потім оселився в обителі преподобного Іоанна Стовпника, поблизу Селевкії Сирійської, де зійшов на стовп. За найсуворіші подвиги він удостоївся особливої благодаті Божої і дару зцілення недуг. На 22-му році життя преп. Симеон перейшов на високу й пустельну гору побіля Антіохії, яка дістала назву Чудової гори. Тут він подвизався спочатку на камені, а потім знову на стовпі. Досягнувши високої чернечої досконалості, подвижник створив безліч чудес. Усього преподобний Симеон провів на стовпі 68 років.
Іншим відомим стовпником був Преподобний Аліпій Стовпник, який народився в 522 році в м. Адріанополі в Пафлогонії. Цей святий спорудив собі стовп, на якому звершував подвиг 53 роки в безперестанних молитвах до Бога, навчаючи і наставляючи багатьох, хто приходив до нього. За свої подвиги обранець Божий удостоївся благодатного дару пророцтва, вигнання бісів і зцілення хвороб.
Лише за 14 років до смерті святий не зміг більше стояти і через хворобу ніг лежав на боці, безмовно переносячи тяжкі страждання й смиренно дякуючи Господу. Поступово біля стовпа виникло два монастирі: чоловічий і жіночий, у яких преподобний ввів суворі чернечі статути й керував ними до своєї кончини. Спочив преподобний Аліпій в 640 р., у віці 118 років [8].
У перші століття поширення християнства на Русі подвиг стовпництва ніс преп. Микита, стовпник Переславльський і Сава Вишерський. Микита Переславльський прославився своїм подвигом у Микитському монастирі поблизу Переславля. До чернечого постригу Микита був збирачем податей: „Житіє" оповідає про його жорстокість і користолюбство. Почуті в церкві слова пророка Ісайї настільки вразили його, що він пішов у монастир, де три дні стояв біля воріт, сповідуючи свої гріхи всім, хто проходив. Прийнявши постриг, Микита викопав яму та жив у ній, одягнувши на себе вериги і кам'яну шапку. Духовні подвиги святого Микити притягували сюди багатьох ченців, які згодом заснували тут монастир.
24 травня 1186 р. святого Микиту Переславського було вбито розбійниками, які вирішили, що його вериги зроблені зі срібла [6, с. 68-69].
Сава Вишерський походив із древнього дворянського роду Бороздіних. У 1418 році він пішов на ріку Вишеру і там, за сім верст від Новгорода, побудував дерев'яну церкву, а поруч стовп – дерев'яну вежу, на якій проводив весь свій час. Тільки по суботах він спускався в монастир. Святий Сава помер у 1461 році, і тоді ж Пахомій Логофет, виходець із Греції, уклав його житіє.
У середині XIV сторіччя святий Афанасій Метеорський та з ним чотирнадцять ченців, зійшовши на найвищу скелю-стовп Платіс-Літос (широкий камінь), заснували обитель Мегало-Метеоро (Великий Метеор), поклавши початок колективному стовпництву. У період свого розквіту в середині XVІ сторіччя Метеори нараховували тринадцять монастирів, двадцять скитів, побудованих на вершинах скель. Ні доріг, ні сходів туди не було, а тому, щоб добратися до монастиря, потрібно було підніматися по мотузці або в плетеному кошику. Непередбачувані гірські вітри часом сильно розгойдували кошик, мотузки могли обірватися в будь-який момент – це є воістину яскравий образ тернистого вузького шляху з царства світу назад у Царство Небесне.
У цей час стовпництво практикується деякими ченцями на Афоні, але зводиться не до проповіді, а до молитви. Безумовно, це високий ступінь аскези, що межує, на думку невіруючого, з фанатизмом.
Висновки. За нашого часу стовпництво часто видається явищем дивним, незрозумілим, позбавленим доцільності й усілякого змісту. „Фанатики", – зітхне звичайний клерк у розмові з колегою про „різні релігійні забобони". Але в епоху, коли відгриміли криваві гоніння, подвиг стовпництва став тією ланкою в історії Церкви, яка, з одного боку, прийняла з рук мучеництва і продовжила свідчення про Христа язичницькому світові, а з іншого боку – створила ще один яскравий образ щирої віри для всіх наступних християнських поколінь.
Ми запитуємо себе: „Чому сьогодні ми не піднімаємося на стовпи?" На нашу думку, це може спитати себе кожен із нас. У буквальному значенні – напевне, тому, що настільки суворий подвиг під силу далеко не кожному і доступний тільки милістю Божою. У цій роботі ми з'ясували, що аскетичні дослідження, у нашому випадку стовпництво – це тонка, складна справа. Хтось накладає на себе суворий піст, а комусь досить відмовитися в пісні дні від улюблених ласощів. І те, й інше сприяє духовній досконалості. Багато шляхів, але важкий усякий щирий шлях. Беззаперечними є дві євангельські заповіді: любові до Бога і до ближнього. Але безмежна ревність, зла послідовність зриває ту й іншу з кола Істини в невідомі простори, у порожнечу, у небуття. Тож будемо боятися винятковості прямолінійного руху або спокою безтурботної впевненості у святості довірених скарбів. Тільки в широті і повноті всесвітнього досвіду Церкви вся кривизна вирівнюється, уся прямизна з'єднується в коло.
У подальшому подвиг ствовпництва як один з видів аскетизму потребує глибокого роз'яснення, на основі чого будуть обгрунтовані його особливості з урахуванням сучасних тенденцій [11].
Нехай святі стовпники будуть для нас прикладом і милостивими заступниками перед Богом!
1. А. Б. Ранович. Первоисточники по истории раннего христанства [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://jhistory.nfurman.com/(18.10.2010).
2. Алексий (Кузнецов), иеромонах. Юродство и столпничество: Религиозно-психологическое, моральное и социальное исследование / Иеромонах Алексий (Кузнецов). – Репринт. изд. – М.: Издательство Московского подворья Свято-Троицкой Сергиевой Лавры, 2000. – 414 с.
3. В.В. Болотов. Лекции по истории Древней Церкви. т. I-II / В.В. Болотов. – ООО „Харвест".: Минск., 2008. – 576 с.
4. Иеромонах Иоанн (Кологривов). Очерки по истории русской святости / Иеромонах Иоанн (Кологривов). – Брюссель, 1991. – 416 с.
5. Карташев А.В. Очерки по истории Русской Церкви. Т.I. – М.: Изд-во Сретенского монастыря, 2009. – 784 с.
6. Н.Д. Тальберг. История Русской Церкви / Н.Д. Тальберг. – Изд-во Сретенского монастыря.: М., 2008. – 960 с.
7. Павло (Олмарі), архієп. Фінлядський. Як ми віруємо. – К.: Центр православної книги, 2005. – 152 с.
8. Преподобний Аліпій Стовпник. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http: //hram.lviv.ua/ (15.10.2010).
9. Преподобный Симеон Столпник. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http: //zakonbozhiy.ru/ (5.10.2010).
10. Протоиерей Георгий Флоровский. Византийские Отцы V-VIII веков. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://lib.eparhia-saratov.ru/ (7.10.2010).
11. Св. Геновефа и преп. Симеон Столпник. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://rіcolor.org/ (18.10.2010).
12. Столпничество как форма христианского подвижничества. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://halkidon2006.narod.ru/ (5.10.2010).
13. Столпники и отшельники / г. Рязань.: Изд. ООО «Зерна-Книга», 2009. – 208 с.
Автор: Савчук Олександр Вікторович, науковий співробітник,
Нововолинський факультет Тернопільського національного економічного університету,
м. Нововолинськ. Науковий Вісник
Джерело: bogoslov.org.ua